УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 р. Справа № 876/1614/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у справі №807/3848/13-а за позовом ОСОБА_2 до Чопської митниці Міндоходів, Державної митної служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови суду в частині негайного поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

31.10.2013р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Чопської митниці Міндоходів України, Державної митної служби України, просив стягнути з Чопської митниці Міндоходів України середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. у справі №876/3959/13 за період з 26.12.2012р. по 27.05.2013р. в сумі 29 026,14 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2014р. позов задоволено частково: стягнено із Чопської Митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року за період із 26 грудня 2012 року по 27 травня 2013 року в сумі 22 743,66 грн. (двадцять дві тисячі сімсот сорок три гривні шістдесят шість копійок); в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Чопська митниця Міндоходів подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2014р. та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що після винесення постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. про поновлення на роботі, позивач на Чопську митницю не з'являвся, жодних дій, які б вказували на намір вступити в трудові правовідносини ним не вчинялись, зокрема виконавчий лист про поновлення на роботі до примусового виконання ним не подавався. При цьому, вказана постанова в частині поновлення на роботі була виконана добровільно - шляхом видання наказу Державної митної служби України від 27.05.2013р. №808-к та наказу Чопської митниці від 27.05.2013р. №334-к. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Таким чином, враховуючи те, що з дати постановлення судового рішення про поновлення позивача, він не звернувся до відповідача про його поновлення, тому підстав вважати доведену вину митниці у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі немає.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та поданих письмових заперечень, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року у справі №2а-0770/900/12 адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Чопської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 25 січня 2012 року № 105-к; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 (смт. Малий Березний) митного поста «Ужгород» Чопської митниці Державної митної служби України з 07 лютого 2012 року; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року по справі № 2а-0770/900/12 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та прийнято у цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнуто із Чопської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_2 44081,15 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до наказу № 334-к від 27 травня 2013 року позивача поновлено на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 (смт. Малий Березний) митного поста «Ужгород» Чопської митниці з 07.02.2012р. Таким чином судове рішення в частині допущення до негайного виконання від 26 грудня 2012 року відповідачем виконано тільки 27 травня 2013 року, тобто із затримкою виконання постанови про поновлення на роботі.

У зв'язку з затримкою виконання постанови про поновлення на роботі ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2012р. по 27.05.2013р. в сумі 29 026,14 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Пунктом 3 ч.1 ст.256 КАС України, положенням якого кореспондує ч.5 ст.235 КЗпП України, встановлено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Положення вказаних статей передбачають можливість негайного виконання судового рішення ще до набрання ним законної сили та не виключають можливості добровільного виконання такого.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідним вказати, що питання, пов'язане з фактом поновлення працівника на роботі, вирішується відповідно до рішення суду (видається наказ про поновлення особи на посаді, вносяться відповідні зміни до трудової книжки - згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції і Міністерства соціального захисту України від 29.07.93 р. №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу про звільнення, визнаного судом незаконним; провадиться оплата часу вимушеного прогулу за умови зазначення цього в рішенні суду про поновлення на роботі).

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип Верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Так у п.46 Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) суд вказує, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 68).

З огляду на вказане Рішення у справі, що розглядається встановленню підлягають обставини, зокрема: з якого часу особа домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави; чи було належним чином поінформовано відповідний державний орган, про таке судове рішення; чи були невиправдані затримки у його виконанні і чи було воно не виконано на шкоду позивача; чи мала місце необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, постанова суду від 26.12.2012р. в частині поновлення на роботі була виконана добровільно - шляхом видання наказу Державної митної служби України від 27.05.2013р. №808-к та наказу Чопської митниці від 27.05.2013р. №334-к, тобто до розгляду Львівським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги на постанову суду про поновлення на посаді ОСОБА_2

До того ж, з тексту постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. вбачається, що така прийнята у відкритому судовому засіданні за участі представника відповідача, тобто відповідач був обізнаний про негайне допущення до виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі.

Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Згідно із абз.7 ч.1 ст. 5-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.141 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і охорону праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці і побуту.

Згідно з ч.3 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення.

Відповідно до абз.2 п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасові непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

На підставі належним чином завіреної копії трудової книжки (а.с.190-192) та оригіналу трудової книжки, наданої для огляду в судовому засіданні, судом першої інстанції встановлено, що інших місць роботи у позивача не було.

Водночас, відповідно до листа Ужгородського міського центру зайнятості від 30.10.2014р. №2876 ОСОБА_2 з 26.12.2012р. по 12.03.2013р. отримував допомогу по безробіттю розмір якої склав 5 545,54 грн. (а.с.183).

Листом Чопської митниці Міндоходів від 04.11.2014р. надано розрахунок середнього денної заробітної плати ОСОБА_2 відповідно до якого загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 28 289,20 грн. (а.с.184).

При цьому згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачу слід виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2012р. за період із 26 грудня 2012 року по 27 травня 2013 року в сумі 22 743,66 грн. (28 289,20 грн. (підлягало до виплати) - 5 545,54 грн. - (фактично виплачено).

Оскільки позивач не оскаржує постанову суду в частині відмови в позові, а тому в силу приписів ст.195 КАС України, така відмова не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у справі №807/3848/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш