УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 р. Справа № 876/2488/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2014 року у справі №464/11986/14-а за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2014р. ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова (далі - Управління), просив визнати неправомірними дії Управління про відмову у перерахунку, нарахуванні та виплаті пенсії по інвалідності у відповідності до ст. 50, 54 п.4, ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-12, виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком встановленої Законом на час виплат; зобов'язати Управління провести перерахунок нарахування та виплату щомісячної основної державної пенсії по інвалідності, як інваліду 3-ї групи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком на час виплат, відповідно до вимог ч.4 ст.54, ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-12, відповідні виплати провести з врахуванням виплаченого; зобов'язати Управління провести позивачу з 01.01.2014р. перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 3-ї групи, щодо захворювання якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком на час виплат, відповідно до вимог ст.ст.50, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-12, відповідні виплати провести з врахуванням виплаченого.

Ухвалою Сихівського районного суду від 03.12.2014р. позовні вимоги за період з 01.01.2014р. по 01.06.2014р. залишено без розгляду.

Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2014р. позов задоволено частково: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова щодо відмови ОСОБА_3 у перерахунку, нарахуванні та виплаті пенсії по інвалідності у відповідності до ст.ст. 50, п.4 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, визначеної абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в порядку передбаченому ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 01 червня 2014р. до 02 серпня 2014р. включно, з врахуванням виплачених сум; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2014р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 13.11.2014р. позивачу до 22.07.2011р. виплати здійснювались згідно постанови Сихівського районного суду м.Львова від 01.11.2012р. з врахуванням чинного законодавства. Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.ст. 54, 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У інформаційному листі ВАСУ від 22.07.2011р. роз'яснено, що після набрання чинності нормативно-правового акту КМУ, прийнятого на виконання вимог п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», застосуванню підлягають вищезазначені законодавчі норми. Управління при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу керується положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки та постановами КМУ від 06.07.2011р. №745 та від 23.11.2011р. №1210. Вказує, що форма оскаржуваної постанови не відповідає вимогам ч.6 ст.183-2 КАС України. Також в мотивувальній частині, в порушення вимог п.5 ч.6 ст.183-2 КАС України не зазначено положення закону, якими суд керувався і на підставі яких задоволено позов, що регулюють порядок скороченого провадження.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Відповідно до Довідки МСЕК Серії ЛВА-1 №321303 позивачеві встановлено третю групу інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи (а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні як непрацюючий пенсіонер, особа, евакуйована із зони відчуження у 1986 році, інвалід ІІІ групи внаслідок аварії на ЧАЕС, одержувач пенсії по інвалідності.

13.11.2014р. ОСОБА_3 звернувся в Управління із заявою про перерахунок та приведення розміру пенсії, що виплачується йому як інваліду третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, у відповідність з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом Управління від 25.11.2014р. у такому перерахунку відмовлено, що стало підставою для звернення із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (далі - Закон України №796-XII) (в редакції, що діяла на момент звернення до суду).

Відповідно до ст.49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до положень ст.14 Закону України № 796-XII до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Статтею 54 Закону України № 796-XII визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії І та у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.5 ст.54 Закону України № 796-XII в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч.1 ст.50 Закону України № 796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.53 Закону України № 796-XII додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.11.2011р. при визначенні розміру пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, Управління керувалось постановами Кабінету Міністрів України від 06.07.2011р. №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Кабінету Міністрів України №1210 встановлено розрахункові величини, з яких проводиться розрахунок пенсій, проте такі не відповідають розрахунковим величинам, визначеним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом 11 вказаної Постанови встановлено, що мінімальний розмір пенсії інвалідів III групи інвалідності, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.

Відповідно до положень ч.1 п.13 цієї Постанови щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1: для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: інвалідам III групи - 170,82 гривні.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії та додаткової пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.50 та ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що Управлінням не враховано, що Кабінету Міністрів України надавалось право встановлювати порядок та розмір пенсійних виплат, передбачених ст. 50, 54 Закону України №796-XII протягом 2011-2013 років, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України, відповідно до положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010р. № 2857-VI, «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011р. № 4282-VI, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012р. № 5515-VI відповідно. Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року таку законодавчу практику визнано такою, що відповідає Конституції України.

Однак, Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014р. №719-VII такої норми не передбачено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. № 1622-VII Прикінцеві положення Закону України №719-VII доповнено п.67 яким встановлено, зокрема, що норми і положення статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Вказаний Закон України набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 03.08.2014р.

Таким чином, в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії та додаткової пенсії у відповідності до ст.50 та ст.54 Закону №796-XII застосуванню підлягають положення вказаних статей, а не підзаконні нормативно-правові акти, якими керувалось Управління.

Згідно із абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Водночас, відповідно до пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Підсумовуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що починаючи 03.08.2014 року, розміри пенсій передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обмежується вимогами Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014р. в редакції Закону України від 31.07.2014 р., який підлягає застосуванню з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на переконання колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Така правова позиція щодо застосування наведених норм права у спорах цієї категорії висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24 березня та 16 вересня 2009 року (№№ 21-2112во08, 21-1293во09 відповідно), 24 жовтня 2011 року (№21-28а11), 23 квітня 2012 року (№ 21-239а11).

Тому застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу недорахованих сум державної пенсії та додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому врахувавши дату звернення з даним позовом до суду - 01.12.2014р. та застосувавши вимоги ст.99 та ст.100 КАС України до задоволення підлягають вимоги з 01.06.2014р. по 02.08.2014р.

Водночас, щодо покликання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що регулює порядок розгляду справ у скороченому провадженні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Сихівського районного суду від 04.12.2014р. відкрито скорочене провадження у даній справі.

У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції зазначено, що розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності до ст.183-2 КАС України без проведення судового засіданні та виклику осіб, які беруть участь у справі, що підтверджується відсутністю повісток про виклик в суд та/або повідомлення про вручення таких та журналу судового засідання.

Слід зауважити, що хоча у вступній частині постанови судом зазначено, що справа розглянута у відкритому судовому засіданні, проте невідповідність форми постанови Сихівського районного суду від 26.12.2014р. вимогам ч.6 ст.183-2 КАС України на які вказує Управління в апеляційній скарзі, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначене не вплинуло на правильність його ухвалення судом першої інстанції.

Пунктом 13.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» встановлено, що порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення тільки у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 202 КАС України, а саме в разі, коли ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, коли розгляд і вирішення справи було здійснено неповноважним судом або в ухваленні постанови брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою, коли постанова ухвалена чи підписана не тим суддею, який розглянув справу. Вказані порушення норм процесуального права варто вважати істотними і такими, що тягнуть скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості та законності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому таке не підлягає скасуванню.

Оскільки позивач не оскаржує постанову суду в частині відмови в позові, а тому в силу приписів ст.195 КАС України, така відмова не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2014 року у справі №464/11986/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш