ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.07 р. Справа № 26/4пн
Постановлена у нарадчий кімнаті 25 січня 2007 р. о 17 год. 50 хв.
Господарський суд Донецької області у складі судді Наумової К.Г.
При секретарі судового засідання – Митрофановій О.А.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду адміністративну справу № 26/4пн
за позовом Комунального підприємства „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк)
до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (м. Донецьк)
про зобов’язання ДПІ видати свідоцтво про право сплати єдиного податку.
Комунальне підприємство „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (м. Донецьк) у якому просить визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про відмову у наданні свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою на 2007р.
Уточненнями до позовної заяви від 17.01.07р. № 3 позивач поточнив позовні вимоги та просить визнати неправомірною відмову Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька у наданні свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” на 2007р. та зобов’язання Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька надати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” на 2007р.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.
13.12.2006 р. позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, далі за текстом „ДПІ”, із заявою про видачу свідоцтва платника єдиного податку за ставкою 10 відсотків з 2007 року. До цієї заяви були додані усі необхідні документи. Листом від 25.12.2006 р. ДПІ відмовило у видачі свідоцтва з посиланням на Наказ ДПА України № 352 від 23.06.06р. та Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
КП „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” створено рішенням Донецької міської ради та зареєстроване у 2000 році. Статутний фонд при цьому не формувався.
Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" діє у редакції від 28.06.99р. з 1999р., зміни до нього не вносились.
Позиція ДПІ суперечить ст. 13 Конституції України, згідно якої усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
На теперішній час відсутні підстави для відмови у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку.
З моменту створення та до 2007р. КП „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” використовувало спрощену систему оподаткування на підставі свідоцтв, які щорічно видавала ДПІ під час дії Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" у тій самій редакції, що діє у теперішній час.
ДПІ проти позову заперечує посилаючись на наступне.
Відповідно до вимог Наказу ДПА України від 23.06.2006 р. № 352, яким затверджено узагальнююче роз’яснення щодо застосування положень Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, комунальне підприємство - це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється органом, який є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції та майно якого закріплюється за ним на праві господарського відання або на праві оперативного управління враховуючи поняття суб’єкта малого підприємництва. Враховуючи поняття суб’єкту малого підприємництва, наведене у ст. 1 Указу, уповноважені органи, які діють від імені держави чи територіальної громади не є суб’єктами малого підприємництва. Згідно з ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Таким чином, оскільки засновники державних та комунальних підприємств не є суб’єктами малого підприємництва і їх частка перевищує 25 відсотків, дія наведеного указу на зазначені підприємства не поширюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін суд –
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк) є суб’єктом підприємницької діяльності, зареєстроване виконкомом Донецької міської ради 20.06.2001р., про що зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР за № 1 266 120 0000 020590.
КП „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька”, відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого розпорядженням Донецького міського голови від 18.06.01р. № 817, створене рішенням Донецької міської ради № 8/21 від 07.04.2000р.
Відповідно до п. 4.2 Статуту – майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Зі Статуту підприємства вбачається, що статутний фонд не формувався
Позивач звернувся до ДПІ із заявою про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку, заяву отримано ДПІ 13.12.2006 р. вхід. № 31839/10. У заяві позивач просить перевести КП „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” на спрощену систему оподаткування з 2007 р. за ставкою податку – 10 відсотків. Середньооблікова чисельність працюючих складає 33 чоловік, обсяг виручки у 2006 році склав 627000 грн., обсяг виручки на момент подання заяви 13.12.06р. складав 575000 грн. До даної заяви був доданий обхідний лист позивача, а також данні про робітників.
Листом від 03.08.2006 р. № 41869/10/15-2, ДПІ відмовила позивачу у видачі свідоцтва на право сплати єдиного податку. У даному листі ДПІ послалося на наступне. Згідно узагальненого податкового роз’яснення щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва з державною, комунальною та іншими формами власності, затвердженого Наказом ДПА України № 352 від 23.06.06р., встановлено, оскільки засновники підприємств державної та комунальної форм власності, незалежно від наявності чи відсутності статутного фонду, не є суб'єктами малого підприємництва і їх частка в цих підприємствах перевищує 25 відсотків, дія Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" на зазначені підприємства не поширюється. Також ДПІ запропонувало надіслати листа про перехід на загальну систему оподаткування.
ДПІ не заперечує, що позивач за кількістю працюючих та обсягом виручки відповідає вимогам Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” щодо застосування спрощеної системи оподаткування, єдиною підставою відмови є лише наведена у листі обставина.
Ст. 7 Указу Президента України “ Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” встановлено коло осіб на які дія цього Указу не поширюється, зокрема на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Крім цього даною статтею встановлено, що дія Указу не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.
Зі змісту даної норми вбачається, що у даній нормі мова йдеться:
По-перше, про суб’єкти підприємницької діяльності, які мають статутний фонд;
По-друге, частки у статутному фонді належать учасникам та засновникам;
По-третє, ці частки належать юридичним особам, які не є суб’єктами малого підприємництва;
По-четверте, частка таких юридичних осіб не перевищує 25 відсотків.
Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” прийнятий 3 липня 1998 року, викладений у новій редакції Указом Президента України від 28.06.99 р. N 746/99.
Аналіз діючого на той час законодавства та діючого у теперішній час законодавства свідчить про наступне.
Поняття “статутний фонд”, “засновник” та “учасник” застосовувалось лише до підприємств, установ, організацій створених у формі господарських товариств відповідно до вимог Закону України “Про господарські товариства”.
Цивільний кодекс Української РСР, Закон України “Про підприємства в України”, не містили таких понять.
Статтею 81 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.10.2004 р. , встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу та у порядку визначеному цим кодексом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, у порядку встановленому Конституцією та законами.
У Господарському кодексі України підприємством вважається самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
У ст. 78 Господарського кодексу України наведено поняття комунального унітарного підприємства – це підприємство яке утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
З наведеного вбачається, що терміни “засновник”, “учасник” та “статутний фонд” при визначенні поняття комунального підприємства та правового регулювання порядку створення та діяльності цих підприємств у діючому законодавстві не використовується.
З наведених нормативних актів також вбачається, що комунальне підприємство взагалі не має статутного фонду, воно лише володіє державним майном, яке закріплено за ним на праві повного господарського відання або оперативного управління. Статутний фонд – це майно, яке передано засновниками у власність підприємства під час його створення та зафіксоване в установчих документах. Призначення цього поняття полягає у визначенні об’єму корпоративних прав кожного учасника (акціонера) такого суб’єкту.
Як вбачається з матеріалів справи позивач це підприємство, яке засновано на комунальній формі власності.
Майно що є у комунальній власності належить територіальній громаді (ст. 327 ЦК України).
Відповідно до ст. 80 ЦК України, юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
З огляду на це територіальна громада не є юридичною особою у розумінні чинного законодавства.
Територіальна громада безпосередньо не може здійснювати функції власника.
Відповідно до абзацу 1, 3 ст. 140 Конституції України - місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
У абзаці 1 ст. 142 Конституції України зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з абзацом 1 ст. 143 Конституції України - територіальні громади міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
У п. 1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Таким чином, Міська рада - є лише органом уповноваженим управляти майном територіальної громади, тобто комунальним майном, та не може вважатися а ні засновником, а ні учасником комунального підприємства.
Посилання ДПІ на те, що Донецька міська рада не є суб’єктом малого підприємництва не приймається до уваги з огляду на наступне.
Як зазначалось, міські ради є органом, які відповідно до Закону уповноважені представляти інтереси територіальних громад, здійснювати управління комунальним майном, тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”, суб’єктами малого підприємництва вважаються суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.
Ст. 1 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Таким чином, суб’єктами малого підприємництва перш за все можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності.
Ст. 1 Закону “Про підприємництво” та ст. 42 Господарського кодексу України встановлено що, підприємництвом вважається безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність направлена на отримання прибутку. Ця діяльність може здійснюватися фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
З огляду на зазначене, органи місцевого самоврядування взагалі не є суб’єктами підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми власності.
У абзаці 4 ст. 7 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, мова йдеться лише про суб’єкти підприємницької діяльність, які створені іншими суб’єктами підприємницької діяльності, яку у свою чергу не є суб’єктами малого підприємництва та частка таких суб’єктів не перевищую 25 відсотків статутного фонду. Державні та комунальні підприємства не відповідають умовам визначеним у наведеному абзаці. Таким чином абзац 4 ст. 7 Указу не стосується державних та комунальних підприємств.
Крім цього, суд звертає увагу на наступне.
Як зазначалось, Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” та Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” стосується суб’єктів підприємницької діяльності будь-яких організаційно-правових форм та форм власності.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Ст. 12 Закону України “Про підприємництво” було встановлено, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Аналогічне положення міститься й у діючому у теперішній час Господарському кодексі України (ст. 47).
Таке тлумачення абзацу 4 ст. 7 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, яке наведено в Узагальнюючому податковому роз'ясненні щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва з державною, комунальною та іншими формами власності, яке затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 23 червня 2006 р. N 352, надає переваги щодо застосування спрощеної системи оподаткування суб’єктам підприємницької діяльності, які засновані на інший ніж державна та комунальна власність та інших організаційно-правових форм ніж державні підприємства та комунальні підприємства.
Наведений указ діє з 1999 року. Дане Роз’яснення було прийнято лише у 2006 році. З моменту прийняття указу та до прийняття наведеного узагальнюючого роз’яснення ДПА України надавала роз’яснення протилежного змісту, тобто вважала, що дія указу поширюється на державні та комунальні підприємства (листи ДПА від 29.03.2000 р. № 4408/7/15-1317, від 12.05.2000 р. № 6502/7/15-1317, від 27.11.2000 р. № 6535/6/15-1316). Зміни до Указу у наведеній частині не вносились. До цього часу державним та комунальним підприємствам, які відповідають вимогам наведеним у ст. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, податковими органами видавились свідоцтва про право застосування спрощеної системи оподаткування, як свідчать матеріали справи. Позивачу з 2000 року також щорічно видавалось свідоцтво про право сплати єдиного податку.
Згідно з п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
З огляду на наведене суд вважає, що дії ДПІ щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку, скоєні без дотримання принципу рівності перед законом та запобігання несправедливій дискримінації, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин, суд вважає відмову Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька у видачі позивачу свідоцтва платника єдиного податку протиправною, а вимогу позивача щодо зобов’язання Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька видати йому такого свідоцтва на 2007 рік правомірною.
З огляду на зазначене вимоги позивача про визнання неправомірною відмову Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про надання свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” на 2007р. протиправною та зобов’язання Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька видати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” зі ставкою 10 відсотків на 2007р. такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач під час подачі позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 417 від 26.12.2006 р.
Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають стягненню з коштів Державного бюджету на користь позивача.
Враховуючи викладене та, керуючись ст. ст. 13, 140, 142, 143 Конституції України, Цивільним Кодексом Української РСР, Цивільним, Господарським Кодексами України, Законами України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, „Про місцеве самоврядування в Україні”, Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, ст. ст. 2, 7–12, 69-72, 94, 122-163, 254, та прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати відмову Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (м. Донецьк) у видачі свідоцтва на право сплати єдиного податку Комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк) протиправною.
Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Ворошиловському районі м. Донецька (м. Донецьк) видати Комунальному підприємству „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк) свідоцтво на право сплати єдиного податку зі ставкою 10 відсотків з 01.01.2007 р.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Комунального підприємства „Врачебно-косметологічна лікарня м. Донецька” (м. Донецьк) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Заява та скарга подається на ім’я Донецького апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.
Постанову підписано 30 січня 2007 р.
Суддя Наумова К Г.