Справа №22-1652/08 Головуючий у 1 інстанції Дмитрюк О.В.

                                       Суддя-доповідач: Бондар В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ України

20 травня 2008 року                                                                        м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:. Бондара В.О.

Суддів: Прокопенка О.Л. Маловічко С.В.

При секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (далі - КП „НВК „Іскра") про стягнення заборгованості з заробітної плати, -

ВСТАНОВИЛА:

06 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП „НВК „Іскра" про стягнення заборгованості з заробітної плати.

В позові зазначав, що 05 травня 1993 року він був прийнятий на роботу по переводу з ВО «Гамма» в ВО «Іскра» на посаду помічника генерального директора з юридичних питань.. При прийнятті на роботу та узгодженні розміру заробітної плати позивач побажав встановлення посадового окладу в розмірі 380 грн., на що генеральний директор Пресняк І.С. запропонував встановити оклад в розмірі 340 грн. та персональну надбавку в розмірі 40 грн., яка буде нараховуватися в відсотковому відношенні до окладу. Відповідна резолюція була накладена на заяві позивача та його копія передана до відділу кадрів та ВОПтЗ підприємства для виконання.

В 1996-1997 роках заробітна плата сплачувалась несвоєчасно та не в повному обсязі, що стало підставою звільнення позивача з підприємства. При

звільненні 10 липня 1998 p. позивачу була видана трудова книжка, але не проведено повний розрахунок. В 1999 році рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя була стягнута сума невиплаченої заробітної плати. Тоді позивач не знав, що підприємство окрім визнаної ним суми заборгованості, що утворилась в результаті неодноразового недоврахування заробітної плати протягом 1996-1997 років приховало від нього, що заробітна плата з жовтня 1996 року по вересень 1997 року включно, зменшилась більш, ніж на 100 грн. в місяць. Посилаючись на довідку № 49 від 20 січня 2005 року, видану підприємством для розрахунку пенсії, просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 890 грн. та у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

У ході судового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, просив суд стягнути з КП „НВК „Іскра" на його користь 5 649,82 грн. та у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2008 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що з 05 травня 1993 року по 10 липня 1998 року позивач працював на посаді помічника генерального директора з юридичних питань ВО „Іскра", на цей час КП НВК „Іскра". При звільненні позивачу не було сплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, яка була стягнута з відповідача рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 1998 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що в судовому засіданні не знайшов своє підтвердження той факт, що позивачу з жовтня 1996 року по вересень 1997 року заробітну плату було зменшено більш ніж на 100 грн. в місяць.

Пункт 4 ст. 97 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами і дав їм належну правову оцінку.

Як вбачається з акту перевірки Територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області (а. с. 32-34) порушень чинного законодавства України при нарахуванні заробітної плати ОСОБА_1 не встановлено.

Крім того, посилання позивача на те, що він лише у 2005 році дізнався про порушення своїх прав безпідставні, оскільки, він не надав суду доказів того, що був позбавлений можливості своєчасно знати про розмір нарахованої та отримуваної ним заробітної плати у 1996-1997 роках.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України в редакції від 18.02.1992 року, № 2134-ХІІ, яка діяла до внесення доповнення від 11.07.2001 року, № 2620-ІІІ, тобто протягом роботи ОСОБА_1 на підприємстві, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З урахуванням наданих доказів суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки пояснення ОСОБА_1 про порушення його прав нічим не підтверджується і не спростовує доводів відповідача про обчислення заробітної плати позивача за весь час його роботи на підприємстві відповідно до діючого законодавства з урахуванням умов трудового договору.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про встановлені обставини і правові наслідки правильні, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, тому підстав для скасування рішення немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не, дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2008 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.