Справа № 740/5367/14 Провадження № 22-ц/795/685/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Олійник В. П. Доповідач - Зінченко С. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЗінченко С.П.,

суддів:Кузюри Л.В., Вінгаль В.М.,

при секретарі:Шкарупі Ю.В.,

за участю:ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 19 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, усунення перешкод у спілкуванні та вихованні неповнолітньої дитини, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 19 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, визначено спосіб участі ОСОБА_5 у вихованні неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом встановлення її систематичних побачень з дитиною із визначенням часу та місця побачень за погодженням матері та дитини, за згодою дитини, з можливістю відвідування дитиною місця проживання матері - кожної суботи кожного тижня кожного місяця, з урахуванням бажання дитини залишитися на ніч у матері. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить дане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. Апелянт наполягає на тому, що неповнолітня донька ОСОБА_7 повинна проживати разом з нею, оскільки відповідач, її батько, не здійснює належного нагляду за нею, зокрема, не проводить необхідних медичного обстеження та лікування, враховуючи захворювання дитини. Вказує, що думки дитини не було почуто, та незаконно надано перевагу відповідачу, чим порушено право на справедливий суд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, дитина досягла віку, з якого їй надано право вільно та самостійно обирати собі місце проживання. Враховуючи відсутність доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача щодо визначення дитиною місця свого проживання, неналежного утримання чи виховання дитини, судом відмовлено у стягненні матеріальної та моральної шкоди. Одночасно суд першої інстанції прийшов висновку про правомірність вимог позивача щодо визначення способу її участі у вихованні дитини.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють

Судом по справі встановлено, що позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами розірвано.

Сторонами не заперечується, що до січня 2014 року ОСОБА_7 проживала разом з матір'ю, а з 05 січня 2014 року сама визначила місце проживання з батьком ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1.

Позивач не надала жодного доказу того, що проживання дитини з батьком може зашкодити її інтересам, чи може представляти загрозу для життя чи здоров'я дитини зі сторони батька. Виходячи з інтересів дитини та того з ким із батьків їй буде комфортніше, суд вірно визнав недоцільною перевагу матері перед батьком, як пріоритет у даному спорі.

Виконавчий комітет Ніжинської міської ради як орган опіки та піклування прийшов до висновку про підтримання рішення неповнолітньої ОСОБА_7 щодо проживання разом з батьком ОСОБА_6 ( а.с.103-104).

Вимоги ОСОБА_5 про необхідність узаконення місця проживання дитини та її реєстрацію за місцем проживання батька обгрунтовано не задоволено судом першої інстанції, оскільки відповідно до паспорту ОСОБА_7 встановлено, що місце проживання останньої зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 (а.с.19). Дана реєстрація здійснена у відповідності до положень Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Скасування реєстрації у спосіб, визначений зазначеним законом, не проведено.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення способу участі ОСОБА_5 у вихованні неповнолітньої ОСОБА_7 також є законним та обгрунтованим.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.

Також згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принцип Декларації прав дитини 1959 року проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Головним критерієм при визначенні місця проживання дітей, є інтереси дитини, які повинні переважати над інтересами батьків (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Гофман проти Німеччини" від 11.10.2001 року). Разом з тим, той із батьків, який не проживає з дитиною, повинен мати можливість підтримувати регулярні контакти з нею, має право на відвідування (рішення Євросуду у справі „Ельсгольц проти Німеччини" від 13.07.2000 року).

З урахуванням всіх обставин справи, виходячи з рівності прав обох батьків у спорі, враховуючи їх особисті якості та особисту прихильність дитини до кожного з них, апеляційний суд вважає правильним обраний судом першої інстанції спосіб участі ОСОБА_5 у вихованні неповнолітньої ОСОБА_7.

В задоволенні решти позовних вимог судом було обгрунтовано відмовлено з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупності, а також оцінюючи, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає законними та обгрунтованим висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, справа судом першої інстанції розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 19 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: