УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2015 року Справа № 9296/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Большакової О.О., Глушка І.В..
за участю секретаря судового засідання - Федак С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної виконавчої служби України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. у справі № 809/2114/14 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України про визнання рішень, дій та бездіяльності неправомірними,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в якому просить суд: визнати неправомірними рішення, дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України; визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця від 20.06.2014 року (виконавчі провадження № 40553439 та № 40553332) про повернення стягувачу виконавчих документів; зобов'язати Державну виконавчу службу України відновити виконавчі провадження № 40553439 та № 40553332; зобов'язати Державну виконавчу службу України внести виправлення в постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332: замість внесеного до них коду ЄДРПОУ внести код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921; зобов'язати Державну виконавчу службу України надати відповідь на звернення від 22.04.2014 року; стягнути з Державної виконавчої служби України 5000 грн. моральної шкоди; визнати неправомірними рішення, дії та бездіяльність Івано-Франківської обласної державної адміністрації; зобов'язати Івано-Франківську обласну державну адміністрацію вчинити дії, а саме: надати відповідь на звернення від 25.03.2013 року; видати наказ (розпорядження) про скасування незаконного наказу про звільнення з посади № 4-к від 04.02.2002 року, видати наказ (розпорядження) про припинення трудового договору у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на державній службі з 02.01.2011 року, внести відповідні записи до трудового книжки позивача, забезпечити видачу розрахункових у повному обсязі у день звільнення з державної служби; стягнути з Івано-Франківської обласної державної адміністрації 5000 грн. моральної шкоди.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р., позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року у виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 та по наданню відповіді на звернення ОСОБА_1 від 22.04.2014 року.
Визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Державної виконавчої служби України ВП № 40553439 та ВП № 40553332 від 20.06.2014 року про повернення виконавчих документів стягувачеві.
Зобов'язано Державну виконавчу службу України внести виправлення в постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332 від 05.11.2013 року: замість внесеного до них коду ЄДРПОУ - 33645856 внести правильний код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921.
Зобов'язано Державну виконавчу службу України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 22.04.2014 року.
Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 25.03.2013 року.
Зобов'язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 25.03.2013 року.
Зобов'язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1), а саме:
"Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації".
В задоволенні адміністративного позову в решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, апелянт (позивач) ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт також зазначає, що суд 1-ї інстанції необгрунтовано відмовив їй у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
Також апелянти (відповідачі) Державна виконавча служба України та Івано-Франківська обласна державна адміністрація не погодившись із постановою суду першої інстанції, оскаржили її в апеляційному порядку та просять скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Також апелянти свої вимоги мотивують тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважають необґрунтованими з підстав викладених в апеляційних скаргах, та порушено норми матеріального та процесуального права.
Представники Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Державної казначейської служби України в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Як встановлено судом та стверджується матеріалами справи постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року, частково задоволено позов ОСОБА_1: визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 4-к від 13.02.2002 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу обліку та звітності згідно з п. 1 ст. 30 Закону України „Про державну службу"; стягнуто з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 року по 02.01.2011 року в розмірі 134817,44 гривень з проведенням відрахувань загальнообов'язкових зборів та платежів, а також 10000 гривень моральної шкоди; визнано ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та зобов'язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про присвоєння їй 13 рангу державного службовця відповідно до наказу №56 від 12.07.1995 року.
11.12.2012 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд видав ОСОБА_1 виконавчі листи на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970 про стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 134817,44 гривень та про стягнення 10000 гривень моральної шкоди.
28.10.2013 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про примусове виконання зазначених виконавчих листів до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
Постановами від 05.11.2013 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрив виконавчі провадження ВП № 40553332 та ВП № 40553439 з виконання виконавчих листів № 2а-263/08/0970 та № 2а-263/08/0970 про стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. моральної шкоди та 134817,44 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постановами цього ж державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.06.2014 року ВП № 40553332 та ВП № 40553439 виконавчі листи № 2а-263/08/0970 та № 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року, повернуті стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" з мотивів того, що наявна встановлена законом заборона щодо стягнення коштів державним виконавцем з рахунків боржника, а саме: ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", п. п. 3, 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, в редакції, чинній з 06.02.2013 року.
Давши оцінку матеріалам виконавчих проваджень ВП № 40553332 та ВП № 40553439, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 77-139), змісту вищевказаних постанов державного виконавця від 20.06.2014 року, колегія суддів апеляційного погоджується з висновком суду першої інстанції про бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо виконання виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року та про протиправність постанов державного виконавця ВП № 40553439 та ВП № 40553332 від 20.06.2014 року про повернення зазначених виконавчих документів позивачу виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, для чого йому надані права, передбачені частиною 3 цієї статті Закону.
Частиною 2 ст. 30 Закону № 606-XIV, якою регламентуються строки здійснення виконавчого провадження, встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Зі змісту ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV випливає, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною 2 ст. 27, частиною 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено наслідки ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення. Зокрема, вказаними нормами встановлено, що державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Окрім цього, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Як видно з копій матеріалів виконавчих проваджень ВП № 40553332 та ВП № 40553439 з виконання виконавчих листів №№ 2а-263/08/0970 про стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. та заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 134817,44 грн., після відкриття 05.11.2013 року вказаних виконавчих проваджень та направлення копій постанов про це сторонам, державний виконавець розпочав процедуру примусового виконання лише 20.01.2014 року, про що свідчать його вимоги № 40553332/5-8 та № 40553439 адресовані боржнику - Івано-Франківській обласній державній адміністрації щодо виконання виконавчих листів, надання інформації державному виконавцю: повних реквізитів розрахункового рахунку, з якого можуть бути стягнені кошти, та відповідальної посадової особи за їх виконання. Після цього, державний виконавець лише 20.05.2014 року повторно направив боржнику вимоги № 40553332/5-8 та № 40553439 про виконання виконавчих листів № 2а-263/08/0970 та № 2а-263/08/0970.
Матеріалами справи стверджується, що 20.06.2014 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було складено акти про неможливість виконання судового рішення та цього ж дня прийнято постанови ВП № 40553332 та ВП № 40553439, якими виконавчі листи № 2а-263/08/0970 та № 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року повернено стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Однак будь-яких інших виконавчих дій по виконанню вище зазначених виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду державним виконавцем не вчинено.
Також колегія зазначає , що суд першої інстанції вірно вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи відповідача-1, в обґрунтування повноти та своєчасності дій державного виконавця по здійсненню згаданих виконавчих проваджень, посилання на оскарження боржником - відповідачем-2 постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень від 05.11.2013 року, оскільки в силу норми ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" сам факт оскарження рішення державного виконавця не зупиняє виконавче провадження. Судового рішення про зупинення судом стягнення на підставі виконавчих листів №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року суду не було подано.
Також як зазначено судом першої інстанції з матеріалів виконавчих проваджень № 40553332 та № 40553439 видно, що державний виконавець не відкладав і не зупиняв виконавчі провадження з підстав і в порядку, передбаченому ст.ст. 35,38, 39 Закону № 606-XIV. Таким чином, в суду відсутні правові підстави для висновку про те, що державним виконавцем повно, належно та своєчасно вчинено всі передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970.
А тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо бездіяльності Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року у виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332.
Щодо позовних вимог про скасування постанов від 20.06.2014 року ВП № 40553439 та ВП № 40553332 про повернення стягувачу виконавчих документів, то колегія суддів вважає також, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку , що позов в цій частині також підлягає до задоволення , оскільки частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Однак ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV зроблено виняток з вищевказаної норми, згідно якої рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Вказане також узгоджується з приписами ст. 3 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI ,,Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" в редакції Закону № 583-VII, чинного з 01.01.2013 року, відповідно до якої виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" із заявою про виконання рішення суду.
Однак державний виконавець при прийнятті оскаржуваних постанов, посилаючись на вищевказані норми як Закону України "Про виконавче провадження", так і Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", не врахував зміст пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (в редакції, Закону 583-VII, чинній як на час відкриття виконавчих проваджень, так і на час прийняття постанов про повернення виконавчих документів), згідно якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення. Тобто на перехідний період п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" законодавець зробив виняток з загального правила щодо підвідомчості подання та виконання виконавчих документів, передбачених ст. 3 вищевказаного Закону, за змістом якого саме на державну виконавчу службу покладається обов'язок здійснити примусове виконання по виконавчих документах за рішеннями суду про стягнення коштів або рішень суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, якщо вони подані до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Слід зазначити те, що факт дотримання позивачем шестимісячного строку подання виконавчих листів до примусового виконання в Державну виконавчу службу України, правомірності відкриття відповідачем-1 виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332 по виконавчих листах №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року, встановлено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 27.12.2013 року у справі № 809/3631/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року. Виникнення інших обставин після прийняття вказаних судових рішень, норм права, які б звільняли Державну виконавчу службу України від обов'язку щодо здійснення примусового виконання виконавчих листів №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року, на час прийняття оскаржуваних постанов від 20.06.2014 року, судом не встановлено.
Посилання апелянта відповідача-1 на пункти 3 та 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, в редакції чинній з 06.02.2013 року, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний Порядок розроблений на виконання Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому за змістом повинен йому відповідати. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону № 583-VII від 19.09.2013 року, яким внесено зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Кабінет Міністрів України зобов'язано привести у відповідність всі нормативно-правові акти, в тому числі й згаданий вище Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, до норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Як встановлено судом таких змін щодо підвідомчості виконання судових рішень до Порядку внесено не було, а тому до в спірних правовідносинах державний виконавець мав застосувати саме норму закону як вищого по силі нормативного акта, а саме: пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Іншої норми закону, якою була б встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника - відповідача-2, як правової підстави для повернення виконавчих документів боржнику - позивачу у справі згідно п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем в постановах від 20.06.2014 року не вказано.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що постанови державного виконавця Державної виконавчої служби України ВП № 40553439 та ВП № 40553332 від 20.06.2014 року прийняті з порушенням критеріїв їх правомірності, передбачених ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: за відсутності, передбаченої законом правової підстави, необґрунтовано, а також недобросовісно, оскільки вказані постанови позбавили права боржника ("законного сподівання" в розумінні практики Європейського суду з прав людини: справа "Пономарьов проти України" (PONOMARYOV v. UKRAINE), заява № 3236/03), справа "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95) отримати в розумні строки, встановлені законом, присуджені йому судом кошти в порядку примусового виконання рішення суду органом державної влади, уповноваженим на це законом.
Відносно вимог апелянта ОСОБА_1 в частині зобов'язання Державної виконавчої служби України відновити виконавчі провадження № 40553439 та № 40553332, та скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині , колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
Частиною 1 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що в разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Даною нормою Закону безпосередньо на державну виконавчу службу покладено обов'язок відносити виконавче провадження в разі визнання судом незаконною та скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу. Отже, така виконавча дія є виключною компетенцією вказаного державного органу і лише в разі не відновлення ним виконавчого провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, буде порушено право позивача як стягувача за виконавчим документом. За таких обставин, враховуючи також, що в силу норм ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси особи, яка звернулася до суду з позовом, атому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення позивача з вказаною позовною вимогою є передчасним, за відсутності факту порушення її прав, свобод та інтересів.
Відносно доводів апелянта Державної виконавчої служби України про безпідставне задоволення позову ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про зобов'язання Державної виконавчої служби України внести виправлення в постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332: замість внесеного до них коду ЄДРПОУ внести код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921, колегія суддів вважає,що вони не підлягають до задоволення виходячи з наступного:
Як видно з матеріалів справи та встановлено судом, що в постановах Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про відкриття виконавчих проваджень ВП № 40553332 та ВП № 40553439 з виконання виконавчих листів №№ 2а-263/08/0970 про стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. моральної шкоди та 134817,44 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, зазначено код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 33645856. Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, отриманої з офіційного сайту технічного адміністратора реєстру: http://irc.gov.ua, код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921. В матеріалах виконавчого провадження № 40553332 наявний витяг з вказаного вище сайту з інформацією щодо відповідача-2. Вказана інформація є у відкритому доступі, тобто мала бути відомою державному виконавцю, та могла бути перевірена ним шляхом отримання офіційного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб.
Окрім цього, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 27.12.2013 року у справі № 809/3631/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року, встановлено, що в резолютивній частині постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 14.09.2011 року відповідних кодів ЄДРПОУ не зазначено, а невідповідності в постановах про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2013 року щодо коду боржника, є очевидною помилкою, порядок виправлення якої регламентовано ст. 83 Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною 2 ст. 83 Закону України "Про виконавче провадженн" передбачено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Колегія суддів вважає що , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов'язати Державну виконавчу службу України внести виправлення в постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332 від 05.11.2013 року: замість внесеного до них коду ЄДРПОУ - 33645856 внести правильний код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921. оскільки встановлені ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії виконання судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, в розумні строки, не можуть перебувати в формальній правовій залежності від закінчення касаційного провадження у справі, повернення адміністративної справи до суду першої інстанції та внесення виправлення допущеної у виконавчому листі очевидної описки, яка не змінює боржника у виконавчому провадженні. В зв'язку з чим колегія суддів зазначає,що суд першої інстанції суд дійшов вірного висновку, з метою як найшвидшого та повного захисту прав боржника, зокрема, права на справедливий суд, та дотримання встановлених ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій виконання судового рішення, зобов'язати державну виконавчу службу усунути вказані формальні перешкоди у виконанні постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 14.09.2011 року у вищезазначений судом спосіб.
Відносно вимог апелянта ОСОБА_1 про визнання неправомірними рішень, дій та бездіяльності Івано-Франківської обласної державної адміністрації, зобов'язання вчинити дії, а саме: видати наказ (розпорядження) про скасування незаконного наказу про звільнення з посади № 4-к від 04.02.2002 року, видати наказ (розпорядження) про припинення трудового договору у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на державній службі з 02.01.2011 року, внести відповідні записи до трудового книжки позивача, забезпечити видачу розрахункових у повному обсязі у день звільнення з державної служби, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольнивши дані позовні вимоги частково .
Оскільки, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970, окрім присудження стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 коштів втраченого заробітку та моральної шкоди, також було скасовано наказ начальника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 4-к від 13.02.2002 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу обліку та звітності згідно з п. 1 ст. 30 Закону України „Про державну службу" та визнано ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а також зобов'язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести до трудової книжки позивача запис про присвоєння їй 13 рангу державного службовця відповідно до наказу № 56 від 12.07.1995 року.
В той же час, ні вищевказаним судовим рішенням, ні Кодексом законів про працю України, не передбачено обов'язку працедавця щодо прийняття наказу про рішення суду про скасування наказу про звільнення працівника з роботи. Відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року N 58, у разі прийняття органом, що розглядає трудові спори, рішення про незаконність звільнення та поновлення на роботі, працедавцем лише вноситься до трудової книжки працівника запис про недійсність запису про звільнення та поновлення його на роботі на підставі такого рішення.
А тому виходячи з вищевикладеного, також є безпідставними доводи апелянта ОСОБА_1, щодо зобов'язання Івано-Франківської обласної державної адміністрації видати наказ (розпорядження) про припинення трудового договору у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на державній службі з 02.01.2011 року, оскільки постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970 ОСОБА_1 не поновлялася на посаді спеціаліста відділу обліку та звітності Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації в зв'язку з його ліквідацією, ні не було зобов'язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію здійснити її працевлаштування. На час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах ні з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, ні з Івано-Франківською обласною державною адміністрацією. Однак вищезазначеним рішенням суду відповідно до ст. 240-1 Кодексу законів про працю України визнано ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 цього Кодексу у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Копією витягу з трудової книжки ОСОБА_1, стверджується ,що у трудовій книжці відсутній запис про визнання ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
А тому для повного захисту порушеного права позивача, з метою правової визначеності в спірних правовідносинах, оскільки в трудовій книжці ОСОБА_1 відсутній запис про підстави її звільнення згідно рішення суду, суд першої інстанції виходячи з наданих йому ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, вірно вийшов за межі за межі позовних вимог та зобов'язав Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 згідно постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду України від 14.09.2011 року у справі № 2а-263/08/0970: "Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації".
Відносно доводів апелянта Державної виконавчої служби України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо розгляду звернень ОСОБА_1 від 22.04.2014 року та від 25.03.2013 року та зобов'язання відповідачів надати відповіді на ці звернення, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині. При цьому суд виходив з того, що згідно встановленої частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України презумпції неправомірності рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень в адміністративних справах про їх оскарження, саме на відповідачів покладається обов'язок довести їх правомірність. Як зазначив суд , що не дивлячись вказаний обов'язок суб'єктів владних повноважень в адміністративному процесі безпосередньо передбачений законом, п'ять судових засідань в даній справі про дату і час проведення яких було відомо сторонам у справі, відповідач не подав суду доказу в спростування доводів позивача про ненадання їй відповіді на звернення від 22.04.2014 року та від 25.03.2013 року. Щодо заперечення відповідача, щодо надання такої відповідачі з посиланням на лист № Б-7380/5-8 від 22.06.2014 року, то колегія суддів зазначає, що згаданий лист без надання суду першої інстанції, який розглядає адміністративний позов, доказів його направлення позивачу, не може бути таким належним доказом у справі.
Відносно вимог апелянта (позивача), зазначених у апеляційній скарзі, щодо позовних вимог про стягнення з Державної виконавчої служби та Івано-Франківської обласної державної адміністрації по 5000 грн. моральної шкоди, то дані вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного:
Відшкодування моральної шкоди визначено в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Окрім того, правове регулювання відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах також здійснюється ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, спричинена фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Суд зазначає про те, що в пункті 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Разом з тим, позивачем не подано суду відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яких доказів в підтвердження вищевказаних обставин та розрахунку моральної шкоди. Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди такими рішеннями, діями, бездіяльністю відповідачів та провести розрахунок її розміру згідно вимог ст. 23 Цивільного кодексу України.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Тобто, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вимог законності та обґрунтованості судових рішень, і підстав для її скасування і відповідно задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної виконавчої служби України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. у справі № 809/2114/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.Я.Макарик
Судді: О.О.Большакова
І.В. Глушко
Повний текст ухвали складений 27 квітня 2015 року.