Справа № 2-74/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2009 року.                                                              м. Алчевськ.

Алчевський міський суд Луганської області у складі:

Головуючого - судді -                                                             Жогіної Л.О.

При секретарі         -                                                                 Павлюк В.В.

Адвокатів                -                                                                ОСОБА_3. ОСОБА_4.

 Представника позивача -                                                       ОСОБА_5

Третьої особи               -                                                            ОСОБА_6

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

 Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати договір дарування 1/2 частки АДРЕСА_1, укладений між нею та її сином ОСОБА_2 6 серпня 2007 року та посвідчений приватним нотаріусом м. Алчевську ОСОБА_6 недійсним, посилаючись на наступні обставини: Квартира належала їй та її сину на праві сумісній власності з 11 березня 1994 року. її син мешкає в м. Артемівськ Перевальського району Луганської області, в квартирі своєї дружини. У грудні 2006 року у позивача був інсульт і за нею деякий час доглядали син та його дружина. Коли їй стало краще, син та невістка поїхали жити до себе, а її доглядала та допомагала онука ОСОБА_5. В квітні 2008 року вона спросила у сина дозволу пожити в квартирі ОСОБА_5 з чоловіком. Він дав згоду. З квітня 2008 року ОСОБА_5 оселилась у неї. У лютому 2008 року паралізувало її сина ОСОБА_2., відповідача по справі. Його дружина приїжджала до квартири, отримувала пенсію чоловіка, учиняла сварки з приводу того, що в квартирі живе ОСОБА_5. У серпні 2008 року, коли сусідка за її проханням оплатила комунальні послуги, вона звернула увагу, що в квитанції вказано прізвище її сина. Сусідка продивилась усі документи і було з'ясовано, що уся квартира знаходиться у власності сина і що свою частку вона йому подарувала. Вона не пам'ятає, щоб вона та син були у нотаріуса. Вона поїхала до сина, але він нічого їй не пояснив. Вона не розуміє, для чого було укладено цей договір, Вона як жила в квартирі так і живе і

користується всією квартирою. В судовому засіданні позивач свій позов підтримала та пояснила, що вона не пам'ятає, коли вони були у нотаріуса і як було укладено договір дарування. Позивач пояснила, що стосунки з сином були добрі, доки його дружина не стала вимагати, щоб онука ОСОБА_5 залишила квартиру, бо вона та син мали намір повернутись в м. Алчевськ і мешкати в квартирі. Вона вважала, що вона є хазяйкою квартири і має право розпоряджатись нею на свій розсуд. Далі в судовому засіданні інтереси позивача за довіреністю представляє ОСОБА_5, яка надала суду уточнення до позову, в якому позивач ОСОБА_1 просить визнати договір дарування недійним на підставі того, що вона підписуючи договір дарування 1/2 частки квартири на користь сина, вважала, що вони укладають договір довічного утримання. Квартира залишалась у неї в користуванні, вона оплачувала комунальні послуги і вважала її своє власністю. Позивач посилається на те, що її стан здоров'я став гіршим, вона не може обходитись без сторонньої допомоги і тому з квітня 2008 року в квартирі живе її онука ОСОБА_5. Позивач вважає, що договір дарування підписано нею в наслідок помилки, вона людина похилого віку, мало освітня, розуміє тільки російську мову, договір не читала, так як він складений українською мовою, яку вона не розуміє.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та пояснив, що вони з матір'ю володіли квартирою на праві сумісної власності. Частки в квартирі були рівні. В кінці грудня 2006 року у мати був інсульт, але вона у лікарні не перебувала, лікувалась вдома. Він та дружина мешкали в цей час з нею, доглядали її. Коли їй стало краще вона запропонувала їм повернутись до м. Артемівська. Але і після цього вони провідували її, допомагали їй. У серпні 2007 року мати, яка на цей час самостійно рухалась, приїздила до них в м. Артемівськ, запропонувала йому укласти договір дарування своєї частки на його користь. Оскільки до цього, маючи будинок у власності, вона залишила його родині свого другого сина, батьку ОСОБА_5, який помер і в будинку живе його дружина зі своєю сім'єю. Вона самостійно, за своїм бажанням оформляла усі документи для укладення договору. Вона зверталась особисто до АЖЕО, до БТІ. У нотаріуса їй були роз'яснені наслідки договору дарування. Вона чітко розуміла, що свою частку вона передає в дар йому, відповідачу. Нотаріус їй пояснив, що з цього часу вона власником квартири не буде. Але вона не заперечувала проти цього. Договір і усі документи вона підписувала особисто добровільно, без натиску. У лютому 2008 року інсульт стався з ним. В квітні 2008 року мати попросила його згоди на тимчасове мешкання в квартирі її онуки, а його племінниці ОСОБА_5 з чоловіком, доки вони не знайдуть квартиру. Він дав згоду. Але приймаючи до уваги його

стан здоров'я, вони з дружиною вирішили переїхати до спірної квартири, де умови кращі ніж в м. Артемівську. Але вони не можуть цього зробити, бо ОСОБА_5 не хоче залишити квартиру. А під її впливом та впливом і натиском її родини, мати звернулась до суду з заявою про визнання договору дарування недійсним. Даруючи йому "свою частку в квартирі, вона відмінно розуміла, що робить і бажала саме цього. Третя особа по справі, приватний нотаріус ОСОБА_6 позов не визнала, та пояснила, що Позивача вона пам'ятає добре. Вона спокійна, розсудлива жінка, чітко розуміла чого хоче, коли звернулась до нотаріуса про укладення договору дарування своєї частки в квартирі синові. При цьому саме вона особисто отримувала усі документи в БТІ, АЖЕО для укладення договору. Саме вона надала нотаріусу документи для укладення договору. Позивачу були роз'яснені наслідки укладення договору дарування. Вона наполягала саме на укладенні цього договору, вона говорила про те, що один син у неї помер, вона залишила йому і його родині будинок, а другому сину хоче подарувати свою частку в квартирі. Було укладено два договори: про визначення частки в квартирі, і договір дарування. Ставлячи питання про відміну договору дарування, позивач не ставить питання про відміну визначення частки, хоч його також було укладено українською мовою. Позивач ставили підписи у семі документах. Вона визнала свої підписи. Вона зверталась до БТІ, де також заповнювала замовлення на видачу їй витягу і теж українською мовою. При цьому вона самостійно вказала для чого їй потрібен витяг, для укладення договору дарування. Таким чином, вважає нотаріус, ОСОБА_1 чітко розуміла свої дії. Посилення позивача на те, що вона мала на увазі договір довічного утримання не є обґрунтованим, оскільки і відповідно до такого договору власником своєї частки вона не може бути. Крім того, про цей договір не могла йти річ, бо такий договір між сином та матір'ю не укладається, бо син відповідно до СК України зобов'язаний і при відсутності такого договору допомагати позивачу, піклуватись про неї. Послухавши пояснення позивача, його представника та відповідача нотаріус вважає, що вимоги позивача не відповідають дійсності. Посилаючись на те, що вона не розуміє українську мову, вона звернулась до суду з заявами, які укладені українською мовою. Довіреність на ім'я ОСОБА_5 теж укладено українською мовою. Переклад довіреності ОСОБА_1 не підписано. ОСОБА_1 і її представник йдуть на хитрощі, мають намір скасувати договір, який було укладено добровільно. Крім того позивач адекватно реагувала на всі питання, чітко розуміла, що вона хоче і який договір вона підписує. Крім того своїми підписами вона це підтвердила. Заслухав сторін, свідків, перевірив матеріали справи суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до договору про визначення часток в квартирі, що є спільною власністю та договору дарування /а.с.12-13/ 6 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_1. добровільно уклали правочини про визначення часток в АДРЕСА_1 та договір дарування 1/2 частки квартири ОСОБА_1. своєму сину ОСОБА_2 Ці договори були посвідчені приватним нотаріусом м. Алчевську ОСОБА_6 та зареєстровані в реєстрі за № 1949 та № 1951.

Позивач визнала, що підписи на цих документах зроблені нею. Позивач визнала, що її підписи і реєстраційних книгах.

Свідок по справі, представник БТІ ОСОБА_7 надала суду копії документів, на підставі яких ОСОБА_1 отримала витяг про право власності. При цьому свідок пояснила, що ОСОБА_1 особисто надала до БТІ довідку АЖЕО, особисто зробила замовлення на видачу їй витягу, підписала замовлення, особисто отримала витяг. При цьому в замовленні вона особисто своєю рукою написала підстави для надання їй витягу, для дарування.

Позивач визнала в судовому засіданні, що замовлення заповнювала вона і підпис на ньому її.

Свідок ОСОБА_9., дружина відповідача, пояснила в судовому засіданні, що відношення між позивачем та ОСОБА_2 були завжди добрі. Саме за особистим бажанням позивач подарувала свою частку сину. Саме вона збирала усі документи для укладення цієї угоди. Вони постійно мешкали разом, доки відповідач не одружився зі свідком і не переїхав до м. Артемівська. Мати завжди до них приїздила, вони приїздило до неї. Коли вона захворіла, вони місяць доглядали її, а потім вона сама відправила їх додому. Але після цього вони постійно відвідували мати, давали гроші для оплати комунальних послуг. Коли захворів ОСОБА_1, знаходився у лікарні в м. Алчевську, мати його відвідувала. Його стан здоров'я вже не дозволяв йому доглядати мати. Він сам потребував догляду. А свідок вимушена була розриватися між чоловіком та свекровою. З дозволу чоловіка в квартирі ОСОБА_1 оселилась її онука ОСОБА_5 з чоловіком. Вони мали намір пожити два місці, доки не знайдуть житло. У вересні 2008 року вони з чоловіком вирішили повернутись до квартири, бо умови тут кращі ніж в м. Артемівську. Але зробити цього вони не мали можливості, бо в квартирі мешкала і мешкає ОСОБА_5 з чоловіком. Саме вона та її родина, вважає свідок, вплинули на мати. Документи на квартиру були у ОСОБА_1 завжди. Позивач фактично це визнала.

Таким чином суд не може прийняти як правдиві пояснення позивача, що вона не знала про договір дарування і не розуміла, який договір вона підписує. В судовому засіданні було достовірно встановлено, що після

укладення   договору   дарування   і   реєстрації   права   власності   в   БТІ документи на квартиру були у позивача. Відповідач їх не приховував. Це свідчить про те, що договір дарування було укладено за згодою сторін і за бажанням позивача.

Крім того, позивач звернулась до суду з позовом на підставі ст. 233 ЦКУкраїни,   яка передбачає визнання угоди недійсною, посилаючись на те,  що угоду треба визнати недійсною, оскільки укладено її було під впливом важких для позивача обставин. Але ніяких доказів цього позивач не навів,  а у позові позивач зазначила, що вона не пам'ятає такого факту. Під час розгляду справи, коли позивачу були надані усі документи, які вона підписувала, позивач визнала, що це підписи її.

Надалі позивач   змінила свої позовні вимоги і просила визнати договір недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, посилаючись на те, що вона підписала договір дарування помилково бо вважала, що укладає договір довічного утримання, а також вона вважає договір дарування недійсним,  бо його було укладено українською мовою, яку вона не розуміє. Цей факт позивач також не довела в судовому засіданні. Навпаки до на початку судового розгляду справи сторонам було роз'яснено, що судочинство проводиться в Україні українською мовою. ОСОБА_1 пояснила, що вона розуміє українську мову, ялеб заявила клопотання про розгляд справи російською мовою, якою вона володіє краще.

Представник позивача ОСОБА_5 також підтримала позовні вимоги, але матеріали   справи,   пояснення   відповідача,   нотаріуса   ОСОБА_6. свідчать про те, що Позивач чітко розуміла який договір вона підписує,  мала  намір   укласти   саме   договір   дарування   своєї  частки   квартири відповідачу.

Крім того,  суд не  може прийняти до уваги  пояснення  представника позивача в тій частині, що бабуся була хвора, паралізована і помилково підписала договір дарування.

Дії позивача, а саме її самостійні звернення до АЖЕО, до БТІ свідчать про те, що вона вільно пересувалась, розуміла свої дії.

Підтверджено це і довідкою, що дійсно     29.12.2006 року ОСОБА_1 була викликана швидка допомога, від госпіталізації вона відмовилась, їй було встановлено діагноз - ускладнена   гіпертонічна   криза. Дільничним лікарем було встановлено діагноз - ішемічний інсульт, лікування приймала вдома з 30.12.2006 року по 17.01.2007 року./а.с.10-11/.3а станом здоров'я ОСОБА_1 з 29.12.06 по 17.01.2007 року   отримувала лікування вдома під контролем лікаря.

Відповідно до довідки головного лікаря Алчевської центральної лікарні ОСОБА_1.      при   свідомості,      адекватно   відповідає   на   питання,  орієнтується в часі і просторі, самостійно читає та пише,   /а.с.32/.

Таким чином прийняти як правдиві пояснення представника позивача в частині того, що ОСОБА_1 малограмотна людина і не розуміла, що вона підписала у нотаріуса, суд не може.

Крім   того,   в   судовому   засіданні   було   достовірно   встановлено,   що конфліктна ситуація між сторонами виникла після того, як відповідач ОСОБА_1. після ішемічного інсульту, який стався з ним 20.02.2008 року і після лікування яке він отримав з 20.20. 20008 року по 07.03.2008 року, та його дружина звернулись з   проханням до ОСОБА_5 звільнити квартиру, бо ОСОБА_2. має намір повернутись до квартири і жити в квартирі за його станом здоров'я. ОСОБА_1 не захотіла, щоб онука покинула квартиру. При цьому ніхто не  приймає до уваги, що мешкати в квартирі ОСОБА_5 може тільки за згодою ОСОБА_2., незалежно від укладеного договору.

При цьому ніякі права ОСОБА_1 з моменту підписання нею договору дарування    не    були    порушені.    Вона    вільно    володіла    квартирою,  користувалась нею. Перешкод їй ніхто не чинив.

Звинувачення представником позивача ОСОБА_2. в тому, що він не допомагає матері, не доглядає її, суд не може прийняти до уваги, оскільки ОСОБА_1. з лютого 2008 року тяжко хворіє, сам потребує догляду.

Сама ж позивач в судовому засіданні визнала, що коли вона хворіла ОСОБА_2   і   його  дружина  4  тижня  доглядали  її,   а  потім  вона запропонувала їм поїхати додому. ОСОБА_1 також підтвердила, що доки дружина її  сина  не  стала  вимагати  від  ОСОБА_5 залишити квартиру, бо вони мають намір повернутися до квартири, до вересня 2008 року відношення між сторонами були добрі.

При цьому суд не може прийняти до уваги пояснення ОСОБА_1 в тій частині, що їй тільки у вересні 2008 року стало відомо, що квартира належить тільки сину, коли вона заплатила комунальні послуги, де в квитанції було зазначено прізвище її сина. В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 і після укладення договору дарування оплачувала особисто комунальні послуги, а значить   з вересня 2007 року їй про це було відомо.

Таким чином позивач не надала суду доказів, які б підтвердили її позовні вимоги. Суд вважає їх надуманими і безпідставними.

Керуючись ст. 10, 30, 62, 213-215 ЦПК України, ст.216, 233 ЦК України, суд

вирішив:

 В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про   визнання   договору   дарування   1/2   частки   квартири недійсним відмовити за необґрунтованістю.

Рішення набирає чинності по закінченні десятиденного строку на апеляційне оскарження. На рішення може бути надана апеляція до апеляційного суду Луганської області протягом 20 днів з дня звернення з заявою про апеляційне оскарження .