ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2015 р. м. Київ К/800/8573/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Українська Т. О. Христофоров О. В. Сотнікова І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиГоловного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Міністерство фінансів України та Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року

у справі№ 826/8244/14

за позовомМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

до треті особиДержавного підприємства «Антонов» Міністерство фінансів України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

простягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 року у справі № 826/8244/14 позов задоволено. Стягнуто з ДП «Антонов» на користь Державного бюджету України суму заборгованості за іноземним кредитом, наданим державою або під державні гарантії в розмірі 72 118 861,45 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року апеляцйну скаргу ДП «Антонов» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 року у справі № 826/8244/14 скасовано. Постановлено нову. В позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 17 Бюджетного кодексу України, Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174, п. 14 Порядку взаємодії органів Міністерства доходів і зборів України та органів Державної казначейської служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 04.12.2013 року № 760/1031, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Міністерство фінансів України також оскаржило в касаційному порядку постанову апеляційного суду. Стверджуючи про порушення судом ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників також не погоджується з постановою апеляційного суду у зв'язку із порушенням ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 20, 89, підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, Порядку відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року № 1002, Порядку зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.04.1996 року № 88, ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу податкового органу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Кабінетом Міністрів України прийнято Розпорядження від 22.04.2009 року № 476-р «Про заходи щодо фінансового оздоровлення Харківського державного авіаційного виробничого підприємства та Державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант», правонаступником якого є Державне підприємство «Антонов», відповідно до п. 1 якого, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Мінпромполітики щодо випуску облігацій Державним підприємством «Антонов» з метою забезпечення видатків на виробничу діяльність зазначених підприємств та формування ресурсної бази, зокрема погашення кредиторської заборгованості перед банками, у тому числі покриття наданих банками гарантій, у рамках реалізації інвестиційних проектів з будівництва літаків на період 2009 - 2015 років, в тому числі із сплати власникам облігацій сум відсотків, нарахованих на облігації відповідно до умов їх випуску, в забезпечення виконання зобов'язань, за якими надаються державні гарантії.

На виконання ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та розпорядження № 4796р Кабінетом Міністрів України в особі першого заступника Міністра фінансів України надано Державну гарантію від 30.06.2009 року № 28010-02/76, в забезпечення виконання зобов'язань за облігаціями ДП «Антонов» на суму 858 000 000,00 грн.

Між Кабінетом Міністрів України та ДП «Антонов» укладено договір від 30.06.2009 року № 28010-02/79 «Про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути на виконання гарантій зобов'язань Кабінету Міністрів України».

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 договору № 28010-02/79 виконання зобов'язання Емітента щодо відшкодування витрат (витрати державного бюджету на виконання Кабінету Міністрів України гарантійних зобов'язань, згідно з вищезазначеною державною гарантією) забезпечується: правом договірного списання коштів у сумі Витрат на користь держави України та на вимогу Мінфіна з усіх поточних та вкладних, (депозитних) рахунків емітента; нарахуванням, та сплатою пені, відповідно до договору № 28010-02/79.

Згідно із п. 6.2 ст. 6 договору № 28010-02/79 емітент зобов'язується, у разі виникнення витрат, протягом 30 календарних днів з моменту здійснення платежу гарантом на виконання гарантійних зобов'язань, відшкодувати ці витрати шляхом перерахування відповідних сум на користь держави України на вказаний Мінфіном рахунок Державного казначейства України.

Стверджуючи про невиконання підприємством умов п. 6.2 договору від 30.06.2009 року № 28010-02/79, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників звернулося до суду із позовом про стягнення з ДП «Антонов» на користь Державного бюджету України суми заборгованості за іноземним кредитом, наданим державою або під державні гарантії в розмірі 72 118 861,45 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за відповідачем обліковується заборгованість за іноземним кредитом, наданим державою або під державні гарантії в розмірі 72 118 861,45 грн., а Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників є органом, який має право стягнення такої простроченої заборгованості.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, не погодившись з доводами позивача про те, що в даній справі спірні відносини виникли із державного запозичення, а тому податковий орган невірно обрав спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом апеляційної інстанції встановлено. що спірні відносини між сторонами у справі пов'язані із забезпеченням державною гарантією зобов'язань, які виникли внаслідок емісії та розміщення підприємством цінних паперів (облігацій)

З посиланням на ст. ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що доводи суду першої інстанції про те, що стягнення заборгованості за зобов'язаннями відповідача виникли із державного запозичення не відповідають умовам державної гарантії та договору № 28010-02/79.

Проте, стверджуючи про невірно обраний спосіб захисту порушеного права, апеляційним судом не враховано положення ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», якими визначено, що облігація визначає відносини позики між емітентом та власником.

Отже, в силу пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20, пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України позивач має право на стягнення заборгованості за позикою, залученою під державну гарантію.

Разом з тим неможливо погодитись із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки вирішуючи спір, суд дійшов висновку про доведеність існування заборгованості за іноземним кредитом, залишивши поза увагою матеріали справи, з яких вбачається, що спірні відносини мають іншу правову природу та стосуються позики під державну гарантію.

При цьому, оцінюючи надані учасниками процесу докази на підтвердження заборгованості відповідача суд першої інстанції посилався на Порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року № 1002, Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174, Порядок зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.04.1996 року № 88, які не застосовуються до спірних відносин.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам учасників процесу щодо правової природи спірних відносин, встановити на підставі допустимих доказів розмір заборгованості, підстави її виникнення, дотримання порядку її обліку та стягнення, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольнити частково.

Касаційну скаргу Міністерство фінансів України задовольнити частково.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 року у справі № 826/8244/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак