КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-9986/08 Головуючий у 1-й інстанції - Тетервак Н.В.
Суддя-доповідач - Коротких А.Ю.,
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 лютого 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Коротких А.Ю.,
суддів Бараненка І.І., Глущенко Я.Б.,
при секретарі Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання виплатити недоотримані суми, за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області на постанову Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами про зобов'язання відповідача виплатити недоотримані суми щомісячної грошової допомоги за вересень 2006 року - вересень 2007 року у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення за 2006 рік в сумі 1775 грн. Свої вимоги обґрунтував тим, що він згідно ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання такої допомоги у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, проте відповідачем зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі з посиланням на Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, він як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Проте вищезгадана допомога за 2006 рік виплачувалася йому у значно меншому розмірі.
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 1 листопада 2007 року позови було об»єднано в одне провадження,
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року позов задоволено, стягнуто на користь позивача допомогу у зв»язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення за період з жовтня 2006 року по 31 вересня 2007 року в сумі 1946,80 грн. та щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 1775 грн.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення у справі з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має здійснити доплату допомоги у зв»язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в межах періоду з жовтня 2006 року по 31 вересня 2007 року.
Однак з таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.
Колегією суддів встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, проживає в с.м.т. Іванків Київської області, яке згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2006 та 2007 роки дію абзацу 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Таким чином, в даному випадку були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для їх вирішення, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Законів України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки, які не передбачають виплату допомоги у розмірі відповідно до мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
З огляду на вищевикладене, відповідач при розрахунку суми допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, починаючи з липня 2007 року, мав керуватися положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які з 9 липня 2007 року втратили чинність.
При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року № 836.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат з липня 2007 року, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за період з липня 2007 року по вересень 2007 року, застосуванню підлягає саме стаття 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836.
З 01.07.2007 року розмір мінімальної заробітної сплати складає 440,00 грн., а тому на користь позивача, з урахуванням виплаченої їй суми, підлягає стягненню 521,70 грн. ((440х0,4х3)-6,30).
Що ж стосується вимог позивача про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, то, на думку колегії суддів, відповідач правомірно керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відтак, виходячи з вищенаведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачу недоотримані суми щомісячної грошової допомоги за жовтень 2006 року - червень 2007 року та щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 1775 грн.з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області задовольнити частково.
Постанову Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 недоплачені суми щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період вересень 2006 року - червень 2007 року та щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 1775 грн.
У задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.
В решті постанову Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді: