КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-10035/08 Головуючий у І інстанції - Невгад Л.М.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 лютого 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Коротких А.Ю.,
суддів Бараненка І.І., Глущенко Я.Б.,
при секретарі Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих сум щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2007 року, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, посилаючись на те, що він отримав допомогу на оздоровлення в значно нижчому розмірі, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2007 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2006 рік не підлягають задоволенню у зв'язку з безпідставністю заявленої вимоги та пропуском строку звернення до суду.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом 2-ї групи, захворювання якого пов»язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується даними відповідного посвідчення, довідки МСЕК, довідки управління соціального захисту населення (а.с.3,3-а,7).
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2-ї групи, захворювання яких пов»язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС ,виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у 2006 році у сумі 100 грн., тобто у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На думку колегії суддів відповідач правомірно керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
29.08.2006 року позивачу було виплачено відповідачем щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік, а до суду з позовом ОСОБА_1. звернувся лише 18.10.2007 року.
Як зазначив в оскаржуваній постанові суд першої інстанції, в своїх письмових запереченнях представник відповідача наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити в задоволенні позову в тому числі і на цій підставі.
Враховуючи, що інших строків для звернення до адміністративного суду з таким позовом ані Кодексом адміністративного судочинства України, ані іншими законами України не передбачено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пропущення позивачем без поважних причин річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді: