УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 р.Справа № 816/188/15-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2015р. по справі № 816/188/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" (далі - ТОВ "Артемій Плюс", позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2014 року № 0007332201/2978.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 17 грудня 2014 року № 0007332201/2978.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" (код ЄДРПОУ 33672591) витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Артемій Плюс" (код ЄДРПОУ 33672591) зареєстроване в якості юридичної особи 29.07.2005, перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

У період з 03.11.2014 р. по 07.11.2014 р. контролюючим органом проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "Артемій Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Макрос-ОПТ" за липень 2013 року.

За наслідками перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено акт від 14.11.2014 р. № 2648/16-03-22-01-08/33672591, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 13539,48 грн., в т.ч. за липень 2013 року на суму 13539,48 грн.

У зв'язку із надходженням заперечення від 19.11.2014 р. № 19/11-1, на підставі наказу від 26.11.2014 р. № 3445, Кременчуцькою ОДПІ у період з 26.11.2014 р. по 02.12.2014 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Артемій Плюс" з усіх питань, наведених у запереченні ТОВ "Артемій Плюс" від 19.11.2014 № 19/11-1 до акту документальної позапланової виїзної перевірки від 14.11.2014 № 2648/16-03-22-01-08/33672591 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Макрос-ОПТ" за липень 2013 року.

За результатами перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено акт від 09.12.2014 р. № 2807/16-03-22-01-08/33672591, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 13539,48 грн., в т.ч. за липень 2013 року на суму 13539,48 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 14.11.2014 р. № 2648/16-03-22-01-08/33672591 Кременчуцькою ОДПІ 17.12.2014 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0007332201/2978, яким ТОВ "Артемій Плюс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16924,35 грн., в тому числі, 13539,48 грн. - за основним платежем та 3384,87 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятого нею податкового повідомлення-рішення, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування таких підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що у липні 2013 року ТОВ "Артемій Плюс" мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Макрос-ОПТ" на підставі договору поставки від 15.07.2013 р. № 15-07.

За умовами договору ТОВ "Макрос-ОПТ" (Постачальник) зобов'язується передати у власність Покупця (ТОВ "Артемій Плюс") товар, а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість. Асортимент, кількість, ціна кожної партії товару та строки поставки узгоджуються Сторонами в рахунках-фактурах та накладних, що є невід'ємними частинами Договору. Сторони домовились, що доставка товару здійснюється за домовленістю сторін.

На виконання умов договору ТОВ "Артемій Плюс" виписано податкові накладні від 15.07.2013 р. № 8, від 30.07.2013 р. № 152 та видаткові накладні від 15.07.2013 р. №№ 13, 160.

Згідно з відомостями спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.07.2013 року, місцезнаходження юридичної особи - ТОВ "Макрос-Опт": м. Суми, вул. Воровського, 20, яка відповідає адресі, зазначеній в податкових накладних, та в зазначеному Реєстрі наявний запис про підтвердження відомостей про юридичну особу у цьому періоді відносин.

Оплата за придбаний у ТОВ "Макрос-ОПТ" товар здійснювалась ТОВ "Артемій Плюс" у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "Макрос-ОПТ", що підтверджується платіжними дорученнями від 24.07.2013 № 364, від 30.07.2013 № 375, від 15.08.2013 № 401.

ТОВ "Артемій Плюс" на підставі податкових накладних від 15.07.2013 р. № 8, від 30.07.2013 р. № 152 включено до складу податкового кредиту за липень 2013 року суму ПДВ 13539,48 грн.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 15.07.2013 р. № 259 та від 30.07.2013 р. № 298.

Відповідно до товарно-транспортних накладних пунктом розвантаження товару зазначено м. Кременчук, вул. Свіштовська, 9.

13.05.2013 р. та 07.08.2013 р. між ТОВ "Градосфера" (Орендодавець) та ТОВ "Артемій Плюс" (Орендар) укладено договори найму (оренди) нежитлового приміщення, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, 9, що підтверджується договорами найму (оренди) нежитлового приміщення від 13.05.2013 р. № 27/1/2013 та від 07.08.2013 р. № 43/2013, актами приймання-передачі від 13.05.2013 р. та 19.08.2013 р.

Придбані позивачем у ТОВ "Макрос-ОПТ" автозапчастини в подальшому були використані для здійснення ремонту транспортних засобів, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Артемій Плюс". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Артемій Плюс" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Макрос-ОПТ", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Макрос-ОПТ", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Доводи апеляційної скарги про те, що товарно - транспортні накладні складені з порушенням норм діючого законодавства, оскільки в графі автопідприємство не зазначено перевізника даного товару, печатка підприємства - перевізника відсутня, не вказані номер та дата доручення, підписи водіїв - експедиторів, транспортні засоби, зазначені в ТТН, зареєстровані на іншу юридичну особу, в зв'язку з чим вони не можуть бути доказами реальної поставки товарів, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також, необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що загальна сума господарської операції між позивачем та ТОВ "Макрос-ОПТ" з придбання товару включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

ТОВ "Макрос-ОПТ" здійснило постачання товарів, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме ви датковими накладними.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), невірне оформлення такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути підставою для висно вків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвер дження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки ві дповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що саме контрагент позивача - ТОВ "Макрос -ОПТ" є замовником (платником) перевезення, який не позбавлений можливості залучати до здійснення перевезень інших перевізників.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки актів ДПІ у м. Сумах від 21.02.2014 р. № 268/2204/37846050 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Макрос-ОПТ" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.06.2013 по 31.12.2013", та ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 17.04.2014 р. № 96/08-27-2211/37846050 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Макрос-ОПТ", на підставі яких відповідачем зроблено висновок про наявність у ТОВ "Макрос-ОПТ" ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій із платниками податків та зборів за період липень 2013 року, у тому числі і з позивачем, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ТОВ "Артемій Плюс" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження податку на додану вартість.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ТОВ "Артемій Плюс" та ТОВ "Макрос-ОПТ" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2015р. по справі № 816/188/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В.

Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.