ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.
РІШЕННЯ
Іменем України
25.12.2006 | Справа №2-15/16114-2006 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” (юр. адреса: м. Сімферополь, вул.. Монтажна, 2; пошт.адреса: м. Сімферополь, с. Каменка, проїзд Сільський, 35)
До Фірми „Озиріс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (95004, м. Сімферополь, вул.. Лермонтова, 19)
Про стягнення 863, 84 грн.
Суддя І.А.Іщенко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – Терещенко І.Є., довіреність б.н. від 18.09.2006 р. успарві
Від відповідача – Мартьянов О.В., довіреність б.н. від 01.09.2006 р. у справі
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до Фірми „Озиріс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 863,84 грн. боргу за отриманий товар.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також надав письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що відповідачем був підтверджений факт отримання товару.
Представник відповідача проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов.
Справа розглянута на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у цій справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до видаткової накладної № ООЯ-000038 від 10.08.05р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” поставив Алуштинській філії Фірми „Озиріс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю товар на суму 1263,84 грн. (а.с. 9)
Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару в розмірі 400 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером та квитанцією від 08.10.05р. на суму 400 грн. (а.с. 10,11)
15.11.05р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Луксор” була направлена претензія вих.. №260/2 на адресу відповідача про несплату ним за поставлений товар заборгованості в розмірі 863,84 грн. Однак відповіді на вказану претензію отримано не було.
Таким чином, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.
Розглянувши представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з рішенням загальних зборів засновників №1 від 01.08.05р. Фірми „Озиріс” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було прийнято рішення про закриття відокремленого підрозділу Алуштинської філії Фірми „Озиріс”, про що зроблений запис до ЄДРПО України від 05.07.06р..
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерсва фінансів України від 16.05.96р. № 99 встановлено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Бланки довіреностей є документами суворої звітності.
Пунктом 6 вказаної Інструкції передбачено, що довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа “Найменування цінностей” у бланку довіреності), наводиться обов’язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.
Згідно з пунктом 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.
Отже чинним законодавством передбачено, що примірник довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей повинен бути у постачальника, проте представником позивача не представлено суду доказів наявності в нього такої довіреності.
Крім того, Видаткова накладна №ООЯ-000038 від 10.08.05 також не містить в собі відомостей яка саме особа отримала товар по вказаній накладній та на яких підставах, що ставить під сумнів факт, чи були в неї повноваження на отримання товару.
Відповідно до наказу Міністерства статистики України N 67 від 11.03.96 „Про затвердження типових форм первинного обліку бланків суворої звітності” видаткова накладна обовязково повинна містити в собі відомості про уповноваженого отримувача товару, номер та дата його довіреності на отримання вказаного товару.
Як свідчать матеріали справи видаткова накладна №ООЯ-000038 від 10.08.05 не відповідає вимогам чинного законодавства, отже не може служити доказом отримання відповідачем зазначеного товару.
Позивачем також не була представлена у судове засідання заявка відповідача №ООЯ-000162 від 09.08.05р., зазначена у видатковій накладній №ООЯ-000038 від 10.08.05 як підстава здійснення поставки.
Посилання відповідача на факт часткової сплати відповідачем вартості товару, що підтверджується прибутковим касовим ордером не береться судом до уваги, оскільки в графі найменування платника „прийнято від” вказано: „Озиріс” ТОВ.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки Головного управління статистики в АР Крим від 17.08.06р. №05.3-5/2583, юридична особа – ТОВ „Озиріс” в ЄДРПО України відсутнє.
Згідно пункту 3.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановой Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 у касових ордерах обов’язково зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи.
У прибутковому касовому ордері Товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” від 08.10.05р. на суму 400 грн. підставою складання зазначено погашення заборгованості, що також не може бути доказом у справі, оскільки не вказано на погашення якої саме заборгованості були отримані вказані кошти.
Таким чином, суд вважає, що позивач не представив належних доказів в обґрунтування позовних вимог.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги не є обгрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволеня позову.
Витрати з оплати держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться при відмові в позиві на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу| України, суд -
ВИРІШИВ|розв'язав|:
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.