Справа № 308/2184/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Домніцького В.В.,

при секретарі судового засідання - Єфремової М.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Ужгородського РНО Васіловки Вікторії Олександрівни, ОСОБА_3 про скасування виконавчого напису, -

В С Т А Н О В И В :

20.02.2014 року позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із вищезазначеною позовною заявою посилаючись на наступне. Вказує, що 08.08.2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, на підставі якого 12.05.2009 року приватним нотаріусом Ужгородського РНО Васіловкою В.О. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 444. Позивач вважає, що зазначений виконавчий напис суперечить вимогам чинного законодавства України, вказуючи, зокрема, що надана нотаріусу заява про вчинення виконавчого напису не відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами, а виконавчий напис здійснено нотаріусом з порушенням порядку вчинення нотаріальної дії за межами Ужгородського районного нотаріального округу, на окремому аркуші від оригіналу документу, що встановлює заборгованість, за відсутності відповідної оплати за вчинення нотаріальної дії, а також за відсутності відомостей щодо обґрунтованості та безспірності майнових вимог стягувача. На підставі наведеного, позивач просить суд скасувати оспорюваний виконавчий напис, поновивши при цьому строк на його оскарження, посилаючись на те, що згідно листа головного управління юстиції у Закарпатській області від 06.05.2014 року він дізнався про раніше невідомі факти.

Приватний нотаріус Ужгородського РНО Васіловка В.О. надала суду письмові заперечення, згідно яких зазначила, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки наведені позивачем підстави для скасування виконавчого напису не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимим доказами, у зв'язку з чим просила суд у задоволенні вимог позивача відмовити. Окрім того, Васіловка В.О. надала суду заяву про застосування строків позовної давності, зазначаючи при цьому, що вказані позивачем причини неможливості оскарження виконавчого напису в установлені законом строки є безпідставними, так як такі не впливають на оскарження нотаріальної дії, на підставі чого, вона вважає, що строк позовної давності поновленню не підлягає.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, у своїх поясненнях підтвердили обставини, викладені у позовній заяві, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Васіловка В.О. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Представник ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечила, просила суд відмовити у задоволення вимог позивача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, виконавчого напису та виконавчого провадження, суд встановив наступне.

08.08.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 суму позики в розмірі 404 000,00 грн., що на день укладення договору становило 83 394,00 доларів США, строком до 07.11.2008 року.

10.03.2009 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Ужгородського РНО Васіловки В.О. із заявою про вчинення виконавчого напису на підставі договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого 08.08.2008 року приватним нотаріусом Ужгородського МНО Котляровою Л.В. за реєстровим № 3070, на загальну суму 677 090,87 грн., яка складається з: 642 133,80 грн., що станом на 09.03.2009 року становило за курсом НБУ 83 394,00 доларів США - сума заборгованості; 4051,07 грн. - 3 % річних; 30 906,00 грн. - сума інфляційних втрат.

Згідно повідомлення № 1 від 10.03.2009 року вбачається, що приватним нотаріусом Ужгородського РНО Васіловкою В.О. повідомлялось ОСОБА_1 про наявність заборгованості за договором позики від 08.08.2008 року, було запропоновано боржнику сплатити ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 677 090,87 грн. та доведено до відома, що у випадку несплати заборгованості стягнення буде проведено згідно виконавчого напису.

Як вбачається із повідомлення-розписки про вручення відправлення спецзв'язку № 1169, відправленого 25.03.2009 року приватним нотаріусом Ужгородського РНО Васіловкою В.О., 06.04.2009 року ОСОБА_1 отримав пропозицію щодо сплати ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 08.08.2008 року та попередження про стягнення згідно виконавчого напису.

12.05.2009 року ОСОБА_3 повторно звернулась до приватного нотаріуса Ужгородського РНО Васіловки В.О. із заявою про вчинення виконавчого напису, зазначаючи, що станом на 12.05.2009 року повернення боргу не відбулося, будь-яких заперечень від боржника щодо суми заборгованості вона не отримувала.

12.05.2009 року приватним нотаріусом Ужгородського РНО Васіловкою В.О. видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 444, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 677 090,87 грн., яка складається з: 642 133,80 грн., що еквівалентно 83 394,00 доларам США - сума заборгованості; 4051,07 грн. - 3 % річних; 30 906,00 грн. - сума інфляційних втрат.

27.05.2009 року постановою заступника начальника відділу МВ ДВС Ужгородського МРУЮ відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського РНО Васіловки В.О. від 12.05.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 444.

На підставі заяв ОСОБА_3 від 22.05.2009 року та 14.09.2009 року до виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського РНО Васіловки В.О. від 12.05.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 444, внесено виправлення - доповнено виконавчий напис відомостями про особу боржника - ОСОБА_1

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05.11.2013 року, прийнятим за результатами перегляду рішення суду першої інстанції від 31.05.2013 року, встановлено, що в момент вчинення приватним нотаріусом Ужгородського РНО Васіловкою В.О. виконавчого напису від 12.05.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 444, ОСОБА_3 було подано всі документи, яких вимагало чинне законодавство для вчинення виконавчого напису і які були доказом безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики, підстав вважати про наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо суми боргу в нотаріуса не було. Окрім того, встановлено правомірність дій нотаріуса Васіловки В.О. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, а також, що виконавчий напис від 12.05.2009 року містить усі передбачені законом відомості, відповідає вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат» та ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, встановлено, що виправлення, внесені нотаріусом до виконавчого напису, були внесені у передбаченому законом порядку. Зазначено, що наявність у виконавчому написі неточностей щодо відомостей про особу боржника носить формальний характер та не являється перешкодою для ідентифікації стягувача і проведенню виконавчих дій. Зазначені обставини стверджуються, зокрема, листом головного управління юстиції у Закарпатській області від 06.05.2014 року.

Оцінивши докази, зібрані та досліджені у ході судового розгляду справи, у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно умов договору позики від 08.08.2008 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 суму позики в розмірі 404 000,00 грн., що на день укладення договору становило 83 394,00 доларів США, без сплати відсотків за користування грошовими коштами, строком до 07.11.2008 року, із умовою, що у разі девальвації національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошових коштів, еквівалентну 83 394,00 доларам США, за офіційним курсом НБУ станом на день здійснення платежу. У разі якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцеві суму позики, він зобов'язаний сплатити суму основного боргу та 3 % річних від простроченої суми заборгованості.

Статтею 625 зазначеного кодексу регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і у разі прострочення такого зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що умови договору позики від 08.08.2008 виконувались ОСОБА_1 неналежним чином, що стало підставою для реалізації ОСОБА_3 наданого їй ст. 18 ЦК України права на захист порушеного права, шляхом звернення до нотаріусу із заявою про вчинення виконавчого напису.

Аналізуючи доводи позивача щодо невідповідності заяви стягувача вимогам, встановленим нормативно-правовими актами, суд вважає, що такі в контексті положень п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року (далі - Інструкції), не заслуговують на увагу, так як заяви стягувача про вчинення нотаріальної дії містять усі визначені зазначеною нормою відомості.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Положеннями ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 284 Інструкції передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Відповідно до п. 284 Інструкції заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно, подаються оригінал посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Отже, в момент вчинення оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_3 було подано всі документи, яких вимагало чинне законодавство для вчинення виконавчого напису і які були доказом безспірності заборгованості та прострочення виконання ОСОБА_1 свого зобов'язання згідно умов договору позики. На переконання суду, зазначені обставини дають підстави вважати, що на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису в нотаріуса не було підстав вважати, що наявний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо суми боргу.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо відсутності відповідної оплати за вчинення виконавчого напису, суд вважає, що такі не заслуговують на увагу, так як зазначене спростовується змістом виконавчого напису, згідно якого нотаріусом, у відповідності до ст. 31 Закону України «Про нотаріат», було стягнуто плату в розмірі 6778,00 грн.

Оцінюючи твердження позивача щодо порушення приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальної дії, що виявилось у виготовленні виконавчого напису на окремому аркуші від оригіналу документу, що встановлює заборгованість, суд вважає, що оспорюваний виконавчий напис виготовлений на спеціальному бланку серії ВМЕ № 185115 та прикріплений до оригіналу договору позики від 08.08.2008 року, у спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання, що відповідає вимогам п. 5 Інструкції.

Щодо посилань позивача на здійснення відповідачем Васіловкою В.О. нотаріальної діяльності за межами Ужгородського районного нотаріального округу, до якого цей нотаріус належить, суд вважає наступне.

Статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Із контекстного аналізу положень п. 282 Інструкції та ст. 41 Закону України «Про нотаріат» вбачається, що виконавчий напис може вчинятися будь-яким нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача.

Оскільки приватний нотаріус, вчиняючи оспорюваний виконавчий напис, перебувала в своєму нотаріальному окрузі та на своєму робочому місці, суд вважає, що нею не було допущено порушень ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», у зв'язку з чим вказані твердження позивача не заслуговують на увагу.

Зазначені вище висновки суду першої інстанції узгоджуються із висновками апеляційного суду Закарпатської області, викладеними в рішенні від 05.11.2013 року, яке набрало законної сили, прийнятим за результатами перегляду рішення суду першої інстанції від 31.05.2013 року.

Таким чином, слід констатувати, що при вчиненні виконавчого напису від 12.05.2009 року приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О. діяла в межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що свідчить про те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено нотаріусом правомірно.

Окрім наведеного, суд вважає, що строк звернення позивача до суду за захистом його порушеного права пропущено ним без поважних на те причин.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено в порядку ст. 60 ЦПК України обставин на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до ст. 218 ЦПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Керуючись ст.ст. 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий В.В. Домніцький