УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 р. № 876/974/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Старунського Д.М.
за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.
представника позивача - Захарчука І.В.
представника відповідача - Романушка П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» про стягнення заборгованості, -
встановив:
31.05.2012 Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд із адміністративним позовом до ТОВ «Львівське АТП-14631» в якому просило стягнути з відповідача борг в сумі 249841,54 грн та пеню в сумі 1374,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» відповідач у 2011 році зобов'язаний був працевлаштувати 25 інвалідів, однак працевлаштував - 12, а отже не виконав встановлений норматив робочих місць для інвалідів (не працевлаштував 13 інвалідів), у зв'язку з чим він був зобов'язаний до 15.04.2012 сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати (19218,58 грн) за кожне не створене робоче місце, що становить 249841,54 грн. Проте, відповідачем вказану суму адміністративно-господарських санкції в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач просить їх стягнути в судовому порядку з нарахуванням пені у розмірі 120 % річної облікової ставки НБ України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, сума якої згідно розрахунку становить 1374,12 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що обов'язок відповідача полягає не тільки у створенні робочого місця для інваліда, а й у його працевлаштуванні. Крім того апелянт зазначає, що законодавством не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця у працевлаштуванні інвалідів.
Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що відповідач створив передбачену нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, виконав вимоги закону щодо звітування про наявність вакантних місць органам державної служби зайнятості, вжив заходів щодо працевлаштування інвалідів, відмова від працевлаштування була зі сторони осіб яких скеровували для працевлаштування, а не з вини підприємства, а тому наявні підстави для висновку про відсутність його вини, як обов'язкового елементу правопорушення, за яке застосовуються адміністративно-господарські санкції у розглядуваному випадку.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 875-XII).
Частиною 1 ст. 19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 2 цієї статті, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини 9 статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором, обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведене, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У відповідності з ч. 1, 3 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів та інформування центру зайнятості населення про їх наявність, не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу № 110 від 27.12.2005, на ВАТ «Львівське АТП -14631» було створено та затверджено «Положення про робоче місце і про порядок працевлаштування інвалідів у ВАТ «Львівське АТП -14631»
Відповідачем щомісячно подавалися звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН до Львівського міського центру зайнятості станом на 19.01.2011, 18.02.2011, 23.03.2011, 26.04.2011, 24.05.2011, 21.06.2011, 21.07.2011, 22.08.2011, 26.09.2011, 25.10.2011, 25.11.2011, 21.12.2011, що підтверджується наявними у справі копіями цих звітів та фіскальними чеками про їх надіслання поштовим зв'язком.
Згідно листа Львівського міського центру зайнятості від 18.06.2012 № 3928/10 вбачається, що відповідачем впродовж 2011 року було подано до Львівського міського центру зайнятості 34 вакансії для працевлаштування інвалідів. На заявлені вакансії було скеровано 40 осіб, з них - 2 особи з обмеженою працездатністю. У 2011 році у відповідача за скеруванням Львівського МЦЗ працевлаштовані 4 особи без обмеження працездатності.
Листом від 17.09.2012 № 09/5840 Львівський міський центр зайнятості повідомив, що відповідачем впродовж 2011 року було подано до Львівського міського центру зайнятості 34 вакансії для працевлаштування інвалідів. На заявлені вакансії було скеровано 2 осіб з обмеженими можливостями (24.03.2011 та 08.11.2011), які відмовились від запропонованої їм роботи, про що особисто написали відповідні заяви.
Відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.2004 № 338, за 2011 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу 619 осіб, фактично на підприємстві відповідача у 2011 року працювали 12 інвалідів.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вживалися передбачені законодавством заходи спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
Враховуючи те, що відповідач створив передбачену нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, виконав вимоги закону щодо звітування про наявність вакантних місць органам державної служби зайнятості, вжив заходів щодо працевлаштування інвалідів, відмова від працевлаштування була зі сторони осіб яких скеровували для працевлаштування, а не з вини відповідача, суд першої інстанції дійшов вірно висновку про відсутність вини відповідача, як обов'язкового елементу правопорушення, за яке застосовуються адміністративно - господарські санкції у розглядуваному випадку.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому така задоволеною бути не може.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі № 2а-4771/12/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
Д.М. Старунський
Ухвала у повному обсязі складена та підписана 24.04.2015.