Справа №2-18/2007 p. РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 січня 2007 року     Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Стрюк Л.І.

при секретарі Недавній Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення майнової та моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення 2 ООО грн. майнової та 100 000 грн. моральної шкоди.

Позов обґрунтовується тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 13 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3., і, рухаючись по автодорозі «Лубни-Лохвиця» в районі 43-го км, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, допустив виїзд за межі дороги, де автомобіль перекинувся декілька разів, внаслідок чого її мати ОСОБА_5 отримала смертельну травму, а вона сама, її батько ОСОБА_6 та ОСОБА_4 отримали легкі тілесні ушкодження. Зазначала, що ДТП сталося через те, що ОСОБА_3 передав належний йому автомобіль ОСОБА_2, який перебував у нетверезому стані; ОСОБА_4, що сидів поруч з водієм і перебував у нетверезому стані, на великій швидкості схопив кермо, внаслідок чого автомобіль з правої частини дороги переїхав на ліву, далі - в кювет і декілька разів перевернувся. По даному факту була порушена кримінальна справа, яка постановою слідчого СВ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області від 30.08.99 закрита на підставі п.4 ст.б КПК України, ст. 1 п. «б» Закону України «Про амністію» від 16.07.99. Внаслідок спільних дій відповідачів, що стали причиною смерті матері, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних стражданнях та порушенні стосунків з оточуючими людьми. Просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь 2000 грн. витрат на поховання та пошкоджений одяг та 100 000 грн. моральної шкоди.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінювала та доповнювала позовні вимоги, остаточно просила стягнути з відповідачів солідарно 6500 грн. за встановлення надгробного пам'ятника, 2000 грн. витрат на поховання, 32 283,19 грн. щомісячних виплат, пов'язаних з втратою годувальника в розмірі прожиткового мінімуму за 2000-2006рр., стягувати щомісячно платежі, пов'язані з втратою годувальника, в розмірі прожитковий мінімуму, до 2009 року; стягнути 150 000 грн. моральної шкоди; зобов'язати повернути в натурі спортивний костюм та жіночі босоніжки, а також понесені нею судові витрати по справі: 40 грн. - вартість квитка з Полтави до Лохвиці та 800 грн. за послуги адвоката; всього - 191 583,19 грн.

В судовому засідання представник позивача позов підтримала повністю, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов не визнали повністю з тих підстав, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з їх вини, а з вини водія ОСОБА_2, який і повинен відшкодовувати шкоду.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав повністю, посилаючись на те, що дійсно з його вини сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула ОСОБА_5, проте він повністю відшкодував заподіяну шкоду батькові позивача - ОСОБА_7, який до нього не мав ніяких претензій.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 13 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, і, рухаючись по автодорозі «Лубни-Лохвиця» в районі 43-го км, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, допустив виїзд за

- 2-

межі дороги, де автомобіль перекинувся декілька разів, внаслідок чого пасажиру ОСОБА_5 завдана смертельна травма, пасажири ОСОБА_6, ОСОБА_4 отримали легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, пасажир ОСОБА_1« отримала легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я. Постановою слідчого СВ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області від 30.08.99 кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 215 КК України закрита на підставі п.4 ст.б КПК України, ст. 1 п. «б» Закону України «Про амністію» від 16.07.99(а.с.9). ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.198).

Згідно пункту 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України(2003 p.), Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 450 ЦК Української РСР, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода   виникла   внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно висновку автотехнічної експертизи від 08.08.99, показань свідка ОСОБА_7, даних ним на досудовому слідстві та досліджених судом, суд вважає, що ОСОБА_4 не заважав водієві ОСОБА_2 в керуванні автомобілем в небезпечний момент, а його дії були направлені на те, щоб забезпечити особисту безпеку руху - скерувати автомобіль на проїжджу частину і відвернути виїзд у правий кювет; в його діях невиконання вимог п.5.3 а ПДР не вбачається.

Таким чином, ОСОБА_4 не є належним відповідачем по справі, а тому позов щодо нього є безпідставним.

Враховуючи наявну в матеріалах кримінальної справи заяву ОСОБА_3 від 20.06.99 щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2, який здійснив угон належного йому автомобіля ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1, суд вважає, що транспортний засіб вибув з володіння власника помимо його волі, тобто неправомірно.

Встановлено, що ОСОБА_2 неправомірно заволодів транспортним засобом, тобто помимо волі власника автомобіля ОСОБА_3

Як вбачається з висновку автотехнічної експертизи від 08.08.99, в діях власника автомобіля ОСОБА_3 допущено невиконання Правил дорожнього руху, які послужили умовою виникнення ДТП(а.с.54-58).

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Таким чином, враховуючи ступінь вини кожного з відповідачів, суд вважає, що шкода, заподіяна внаслідок ДТП, повинна відшкодовуватись в таких частках: 90% - ОСОБА_2, 10% - ОСОБА_3

В частині стягнення шкоди, пов'язаної з втратою годувальника, позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

-З-   

Згідно статтей 457, 456 ЦК Української РСР, в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його неповнолітні діти - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учні - вісімнадцятирічного віку.

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.

Відповідно до статтей 22,1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання; шкода відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років(учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Позивач доповнила позов вимогами про стягнення шкоди, заподіяної втратою годувальника, звернувшись до суду з такими вимогами 29.11.06, тобто після закінчення трьох років із дня смерті годувальника. За таких обставин присудження виплат повинно провадитися з дня звернення до суду з такими вимогами. Проте станом на 29.11.06 ОСОБА_1 втратила право на відшкодування шкоди, оскільки їй виповнилось вісімнадцять років і вона на цей момент ніде не навчалася.

За таких обставин, в цій частині позову слід відмовити за безпідставністю.

Згідно статті 459 ЦК Української РСР, в разі смерті потерпілого витрати на поховання відшкодовуються особі, яка понесла ці витрати, організацією або громадянином, відповідальними  за  шкоду, пов'язану з   смертю потерпілого.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували понесені нею витрати на поховання ОСОБА_5 в сумі 2000 грн., а також докази належності потерпілій спортивного костюму та жіночих босоніжок, що були пошкоджені внаслідок ДТП, тому в задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити за недоведеністю. З цих же підстав не підлягає стягненню 6500 грн. витрат на спорудження надгробного пам'ятника, оскільки квитанція НОМЕР_2(а.с.102) свідчить лише про виготовлення пам'ятника вартістю 6500 грн. і не може бути прямим доказом встановлення надгробного пам'ятника саме ОСОБА_5, яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до п.З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " від 31.02.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяні фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у зв'язку із знищенням або пошкодженням майна.

Враховуючи характер правопорушення, глибину та тривалість фізичних і душевних страждань, ступінь вини осіб, що завдали моральну шкоду, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає розумним та справедливим розміром моральної шкоди в 20 000 грн.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 71 ЦК Української РСР встановлювався загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки; згідно статтей 75, 80 цього

-4-

ж Кодексу застосування позовної давності судом є обов'язковим незалежно від заяви сторін і є підставою для відмови в позові.

Тому посилання представників позивача на те, що згідно статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не можуть бути взяті до уваги, оскільки строк позовної давності, встановлений ЦК Української РСР, сплив до набрання чинності ЦК України(2003 p.).

Згідно статті 101 ЦПК України(1963 р.) права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, захищають в суді їх законні представники -батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники.

Таким чином, право на позов виникло в особи ІНФОРМАЦІЯ_2, яке могло бути реалізоване шляхом пред'явлення позову законним представником батьком) неповнолітньої на той час ОСОБА_1

За таких обставин посилання на те, що строк позовної давності слід відраховувати з дня досягнення позивачем повноліття(тобто з 24.05.04) не може бути взято до уваги. Також не може бути взято до уваги як підставу для поновлення строку позовної давності повідомлення голови апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 від 18.10.02, оскільки в ньому не зазначено, в прийнятті якого саме позову відмовлено, а також згідно статті 79 ЦК Української РСР, статті 265 ЦК України відмова в прийнятті позову не перериває перебігу строку позовної давності та не може бути підставою для його поновлення.

Таким чином, в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Згідно статті 88 ЦПК судові витрати по справі - понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 800 грн. та витрати представника позивача, пов'язані з явкою до суду, - стягненню не підлягають, оскільки рішення прийняте на користь відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22,23,101,268,1166,1167, 1190, 1200,1201, 1202 ЦК України, 71, 75, 450, 456, 459 ЦК Української РСР, ст.ст. 10, 11, 85, 88, 209, 212, 214-215,218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення майнової та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду

Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня його

проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів

апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або без попереднього подання заяви

про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне

оскарження.             

Суддя