Справа № 22-112-2007 року    Головуючий суддя в 1 інстанції: Мичка І.М.

Суддя-доповідач; Демянчук СВ.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 січня 2007 року                                                                                                       м. Рівне

Колегія  суддів  судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: ВасилевичаВ.С. суддів: Демянчук СВ., Гордійчук CO. при секретарі: Колесовій Л.В. з    участю    позивача,    його    представника    ОСОБА_1, представників відповідача, розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від  10 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі,  стягнення  середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу та стягнення завданої  моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2006 року в позові ОСОБА_2 до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та моральної шкоди відмовлено за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з даним рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Рішення суду вважає незаконним та необгрунтованим, а саме недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд дійшов неправильного висновку про те, що звільнення з роботи по переведенню відповідає його волевиявленню та вимогам трудового законодавства. Такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи.

В зв'язку з сімейними обставинами він був змушений написати заяву про переведення на іншу роботу, хоча ця заява не відповідала його дійсному волевиявленню.

Окрім того, адміністрація підприємства навмисно приховала від нього інформацію про результати голосування профспілкового комітету щодо надання   згоди   на  звільнення   працівників.   Профком   не   дав   згоди   на звільнення жодного працівника, тому підстав для його звільнення з роботи не було, а також не було й підстав для переведення на іншу роботу.

Знаючи всі ці обставини він однозначно не написав би заяву про переведення на іншу роботу.

Однак, в порушення п. 5 ст. 36 КЗпП України він був переведений на роботу на інше підприємство без згоди останнього про прийняття позивача на роботу саме по переводу, про що свідчить запис в трудовій книжці "Прийнятий на роботу начальником служби експлуатації та організації перевезень" /наказ НОМЕР_1/. В наказі про прийом на роботу не зазначається про те, що ОСОБА_2 прийнятий на роботу саме по переводу.

Суд не застосував норму матеріального права, яка підлягала до застосування, а саме ч. 2 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а не на інше підприємство. Товариство не пропонувало ОСОБА_2 іншої роботи, хоча можливість для його працевлаштування існувала.

Звільнення було проведене без законної на те підстави, тому згідно ст. 235 КЗпП України він має бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана неправомірними діями відповідача в зв'язку з незаконним та безпідставним звільненням з роботи. Ця шкода полягає в приниженні його честі, гідності та ділової репутації, моральних стражданнях і переживаннях, втраті нормальних життєвих зв'язків, засобів до існування, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі викладеного просив скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 20 жовтня 2006 року та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити, а саме : поновити його на посаді майстра з ремонту автотранспортної техніки дільниці автотранспорту ВАТ "Волинь-Цемент", стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 19000 грн., а витрати по справі покласти на відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_2 мало місце відповідно до волевиявлення про це позивача.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував з відповідачем у трудових правовідносинах. Працював на посаді майстра з ремонту автотранспортної техніки дільниці автотранспорту ВАТ "Волинь-Цемент".

Відповідно до поданої 10.01.2006 року заяви позивача, останній просив відповідача перевести його на іншу роботу в Здолбунівську регіональну філію ТзОВ "Гаруда".

Наказом НОМЕР_2 позивач був звільнений із займаної посади за п. 5 ст. 36 КЗпП України у зв"язку із переводом, а відповідно до наказу від 11.01.2006 року ОСОБА_2 був прийнятий по переводу на посаду начальника служби експлуатації та організації перевезень в Здолбунівську регіональну філію ТзОВ "Гаруда".

Відмовляючи в позові ОСОБА_2 до ВАТ "Волинь_Цемент" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно виходив з того, що при звільненні позивача з роботи були дотримані вимоги чинного законодавства, а саме ст. 32, п. 5 ст. 36, ст. 47, ст. 116 КЗпП України, а тому діями відповідача трудові права позивача порушені не були.

Оскільки судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи відповідач не порушив його законних прав, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки будь-яких доказів про те, що заява про звільнення позивачем написана всупереч його волевиявлення не здобуто.

Оскільки суд повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказами і постановив рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відхилити, а рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.