ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року Справа № 876/10729/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гулида Р. М., Улицького В. З.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2014 року по справі № 308/6370/13-а за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріна Олександра Сергійовича, за участю третьої сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужгородміськбуд" про оскарження постанови та визнання дій протиправними,
ВСТАНОВИВ:
12 квітня 2013 року позивач звернулися з адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріна Олександра Сергійовича, яким просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 5 квітня 2013 року №0000013 та закрити адміністративну справу та визнати протиправними дії Державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріна Олександра Сергійовича щодо винесення ним Припису від 5 квітня 2013 року №0000016 та скасувати зазначений Припис.
Позов мотивує тим, що 27 березня 2013 року Державним інспектором Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріним Олександром Сергійовичем була проведена позапланова перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Ужгородміськбуд» щодо законності використання земельної ділянки в АДРЕСА_1. Під час перевірки дії позивача та ТОВ «Ужгородміськбуд» по використанню вказаної земельної ділянки відповідачами кваліфіковані як самовільне зайняття земельної ділянки. Вказані дії відповідачів позивач вважає неправомірними та такими, що порушують його права та інтереси, а також інтереси ТОВ «Ужгородміськбуд».
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
З таким рішенням суду не погодився позивач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що використання земельної ділянки відбувалось на підставі рішення Ужгородської міської ради від 28 грудня 2012 року №797, від 10 червня 2010 року №170 та договору сервітутного користування, а відтак таке використання не може бути кваліфіковане як самовільне зайняття земельної ділянки.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року закрито провадження у справі в частині вимог про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 5 квітня 2013 року №0000013 та закриття адміністративної справи.
Сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоч і були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в їх відсутності в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга належить до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно з матеріалами справи 27 березня 2013 року Державним інспектором Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріним Олександром Сергійовичем була проведена позапланова перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Ужгородміськбуд» щодо законності використання земельної ділянки в АДРЕСА_1.
За результатами перевірки складено акт від 27 березня 2013 року, відповідно до якого в ході перевірки встановлено самовільне зайняття земельної ділянки позивачем.
На основі акта перевірки видано припис №0000013 від 27 березня 2013 року, яким зобов'язано позивача, як директора ТОВ «БудКеш» звільнити самовільно зайняту ділянку та сплатити завдану шкоду. Також складено протокол про адміністративне правопорушення №0000011 від 27 березня 2013 року щодо порушення позивачем статей 125, 126 ЗК України та статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
5 квітня 2013 року прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення на позивача за наслідками розгляду протоколу, якою на позивача накладено штраф 850 грн.
Цього ж дня позивачу, як директору ТОВ «Ужгородміськбуд» (раніше - ТОВ «БудКеш»), видано припис, яким зобов'язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку або посвідчити право користування нею.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішення №797 Ужгородської міської ради від 28 грудня 2012 року, яким ТОВ «БудКеш» було надано дозвіл на укладення договору сервітуту, не відповідає вимогам Земельного кодексу України. Так суд зазначив, що, оскільки необхідною умовою встановлення сервітуту є перебування сусідньої земельної ділянки у власності чи користуванні особи, на користь якої встановлюється сервітут, а у випадку позивача таке сусідство відсутнє, а відтак відсутній і договір сервітуту.
Колегія суддів приходить до висновку, що в цій справі суд першої інстанції застосував помилкове тлумачення норм матеріального права.
Так, відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 100 цього кодексу чітко роз'яснено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відтак висновок суду першої інстанції про обов'язковість перебування сусідньої земельної ділянки у власності чи користуванні особи, на користь якої встановлюється сервітут є помилковим.
Крім того колегія суддів вважає за необхідне вказати, що приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог.
Так предметом позову у справі було скасування постанови та припису і визнання дій по їх прийняттю незаконними, водночас суд першої інстанції прийняв рішення щодо законності рішення №797 Ужгородської міської ради від 28 грудня 2012 року, яке не було предметом розгляду по справі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Оскільки на момент проведення перевірки та винесення оскарженого припису у відповідача уже існувало право на укладення договору сервітуту, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність кваліфікації дій позивача, як самовільне зайняття земельної ділянки».
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 202, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2014 року по справі № 308/6370/13-а скасувати, та прийняти нову, якою позов задоволити частково.
Визнати протиправними дій Державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області Опаріна Олександра Сергійовича щодо винесення ним Припису від 5 квітня 2013 року №0000016.
Скасувати припис Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 5 квітня 2013 року №0000016.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Гулид Р. М.
Улицький В. З.