КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-10346/08 Головуючий у І інстанції: Сало Т.Б.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 лютого 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Коротких А.Ю.,
суддів Бараненка І.І., Глущенко Я.Б.,
при секретарі Дакал В.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці, третя особа: Головне управління праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої грошової допомоги, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом про стягнення з відповідачів невиплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику війни за 2005-2007 роки у сумі 3204,35 грн. Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона згідно з ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, проте відповідачем зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі з посиланням на Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 листопада 2007 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення у справі з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що разова щорічна грошова допомога учаснику війни за 2005-2007 роки, виплачена у повному розмірі, як то передбачено Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Однак з таким висновком суду не можна погодитися.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.02.2004 року.
Статтею 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34) та Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30), учасникам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зазначені Закони України в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу, не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учаснику війни.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статтей Законів України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, оскільки Головне управління праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради в своїх запереченнях на позов ( а. с. 14-15) наполягало на застосуванні ч. 1 ст. 100 КАС України, відповідно до якої, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення грошової допомоги зо 2005 рік не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, в частині стягнення грошової допомоги учаснику війни за 2005 - 2006 роки.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік задоволенню не підлягають.
Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учаснику війни та встановлено інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників державного бюджету.
Проте, пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги до 5 травня за 2007 рік мав керуватися положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які з 9 липня 2007 року втратили чинність.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідач повинен виплатити позивачу грошову допомогу за 2007 рік, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої на момент здійснення виплати.
Отже, суд першої інстанції при відмові у задоволенні позову в частині стягнення разової щорічної допомоги до 5 травня за 2007 рік необґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і неправомірно в цій частині відмовив у задоволенні позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 листопада 2007 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з управління праці та соціального захисту населення у Ленінському районі м. Вінниці на користь ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги як учаснику війни за 2007 рік.
У цій частині позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу як учаснику війни за 2007 рік відповідно до статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В решті постанову Ленінського районного суду м. Вінниці залишити без змін
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді: