ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2015 року Справа № 904/9439/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Сусла Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Воєвода К.В., довіреність № б/н від 11.12.2014 року; представник Горват В.В., довіреність № б/н від 11.12.2014 року; представник Завертайний І.Б., довіреність № б/н від 11.12.2014 року,

від відповідача: представник Божко І.О., довіреність № 14-62юр від 27.02.2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі № 904/9439/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Гонта-Технологія", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення коштів у сумі 870 545, 11 грн. в якості компенсації реальних збитків, завданих розірванням договору, пов'язаних з оплатою вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні працівників

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Гонта-Технологія" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення з останнього на свою користь коштів у сумі 870 545, 11 грн. в якості компенсації реальних збитків, завданих розірванням договору, пов'язаних з оплатою вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні працівників.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі № 904/9439/14 (суддя Петрова В.І.) позов задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Гонта-Технологія" кошти у розмірі 870 545, 11 грн. в якості компенсації реальних збитків, завданих розірванням договору, пов'язаних з оплатою вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, та 17 410, 90 грн. судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин наявності у позивача збитків, спричинених розірванням в односторонньому порядку за ініціативою відповідача з 01.04.2014 року договору № 5739 від 25.12.2007 року, які полягають у витратах позивача, пов'язаних з виплатою вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні працівникам, що були задіяні на виконанні робіт по договору, та наявності у позивача на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України права на відшкодування таких збитків. Також, місцевим господарським судом встановлено обставини укладення між позивачем та відповідачем угоди № 3351, за умовами якої відповідач добровільно відшкодовує позивачу збитки у розмірі 872 382, 04 грн., завдані одностороннім розірванням договору. Оскільки відповідач не надав належних доказів сплати збитків, завданих розірванням договору, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, відповідач просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі не взято до уваги та не досліджено обставин звернення відповідача до позивача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли у відповідача до позивача з договорів № 390S10 від 11.01.2010 року та № 2529 від 12.05.2008 року та за якими відповідач має до позивача грошові вимоги у сумі 457 766, 76 грн., в той час як позивач має до відповідача грошові вимоги, які виникли з договору № 3351 від 22.09.2014 року. У відповідності до поданої заяви відповідач заявив про припинення однорідних зустрічних вимог заліком на суму 457 766, 76 грн. За доводами відповідача, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформлюється заявою однієї сторони. Такими чином, як вважає відповідач, з наявних у справі матеріалів вбачається, що між сторонами існували грошові вимоги, які є юридично однорідними та були предметом зустрічного зарахування, що свідчить про безпідставність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог у повному обсязі. Також, відповідач посилається на ті обставини, що до ухвалення рішення у даній справі останній у повному обсязі здійснив погашення грошових зобов'язань на користь позивача за угодою № 3351 від 22.09.2014 року з урахуванням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 457 766, 76 грн. та здійснених платежів згідно платіжних доручень № 0600036459 від 31.10.2014 року, № 0600037536 від 07.11.2014 року та № 0600038638 від 18.11.2014 року на загальну суму 414 615, 28 грн., які, на думку відповідача, безпідставно відхилені позивачем. Окрім того, відповідач вважає, що уклавши угоду № 3351 від 22.09.2014 року, за якою відповідач зобов'язувався добровільно відшкодувати позивачу збитки, завдані одностороннім розірванням договору № 5739 від 25.12.2007 року, сторони змінили характер наявних між ними правовідносин, перевівши їх з деліктних у площину договірних. Тобто, за доводами відповідача, на момент розгляду даної справи місцевим господарським судом між сторонами фактично існували спірні правовідносини, пов'язані з неналежним виконанням господарського зобов'язання - угоди № 3351 від 22.09.2014 року, а відсутність відповідного аналізу спірних правовідносин, що склалися між сторонами, призвела до неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та зазначення у резолютивній частині рішення формулювання, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до наданого відзиву на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечує, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не відповідають обставинам справи, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. За доводами позивача, підставою для подання ним позову, за результатами розгляду якого прийняте оскаржуване рішення у даній справі, є не стягнення заборгованості по угоді № 3351 від 22.09.2014 року, про що зазначає відповідач, а стягнення збитків на підставі вимоги позивача від 21.07.2014 року, заявлених у відповідності до статті 22, частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що угода № 3351 від 22.09.2014 року, укладена в результаті перемовин щодо врегулювання наслідків одностороннього розірвання договору підряду, по суті є мировою угодою сторін. Натомість, невиконанням своїх обов'язків по зазначеній угоді сторони відмовилися від неї, а підтвердженням відмови відповідача від виконання угоди є юридичний факт подання заяви про залік зустрічних однорідних вимог у сумі 457 766, 76 грн. і наполягання відповідача на проведенні цього заліку, що суперечить досягнутим домовленостям, викладеним у угоді (перерахування на розрахунковий рахунок всієї суми збитків - 872 383, 04 грн. протягом 5 днів з моменту надання рахунку, який виставлено 22.09.2014 року). Позивач зазначає, що, у свою чергу, він також на підставі ст.ст. 214, 538 ЦК України відмовився від виконання свого обов'язку по угоді № 3351, подав позов до суду і згодом додатково заявив відповідачу другу вимогу на відшкодування збитків. Отже, як стверджує позивач, предметом позову у справі є збитки, заявлені у вимозі від 21.07.2014 року і пов'язані виключно з оплатою вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, які були завдані одностороннім розірванням договору, а не заборгованість по угоді. Позивач заперечує можливість проведення у спірних відносинах заліку зустрічних однорідних вимог, вважає, що відповідна заява відповідача не відповідає приписам ст. 601 ЦК України та не підлягає задоволенню, оскільки вимоги не є однорідними (в одному випадку заборгованість по договорам постачання електроенергії та оплати за землю, а в іншому - відшкодування збитків, завданих достроковим розірванням договору) та строк виконання вимог по стягненню збитків не настав (обґрунтованість і розмір вимог підлягали доказуванню у судовому процесі), до того ж заява про залік зустрічних однорідних вимог не була підкріплена належними доказами про фактичне здійснення цих витрат, як і про їх обґрунтування. Щодо посилання відповідача на перерахування платіжними дорученнями на користь позивача коштів у сумі 414 615, 28 грн. позивач зазначає, що вказані платіжні доручення не відповідали законодавчим вимогам, встановленим для їх оформлення, а також перерахування коштів не у повній сумі, обумовленій угодою, не відповідало досягнутій сторонами домовленості, викладеній в угоді. На думку позивача, твердження відповідача про те, що у змісті угоди не вказано, що належним його виконанням може бути лише виконання зобов'язання у повному обсязі у формі одноразового акту, суперечить положенням п. 5 угоди. За доводами позивача, відповідач не погодив з позивачем перенесення строку оплати та перерахування коштів частинами, до того ж у призначенні платежу не вказано, що вони перераховані на відшкодування збитків. Зазначене у сукупності надало позивачу підстави вважати його неналежним отримувачем вказаних грошових коштів, у зв'язку з чим перераховані відповідачем кошти були повернуті на рахунок відповідача.

У судовому засіданні 26.03.2015 року оголошено перерву на 16.04.2015 року.

У судовому засіданні 16.04.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2007 року Відкрите акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Гонта-Технологія" (виконавець) уклали договір № 5739 (далі - Договір) (а.с. 6-10, т. 1), за умовами якого (пункт 1.1.) виконавець зобов'язується на своєму устаткуванні і за своєю технологією надати послуги із збагачення залізовмісних шламів, накопичених в шламосховищах замовника, з отриманням залізовмісного концентрату, а замовник зобов'язується надавати на збагачення шлами, забезпечувати складування хвостів збагачення, приймати товар і оплачувати вартість послуг з отримання товару згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 10.4. Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє 10 років.

26.03.2014 року, вих. № 341-5445, відповідач звернувся до позивача з листом (а.с.12, т. 1), яким повідомив, що враховуючи положення ст. 849 ЦК України, відмовляється від договору № 5739 від 25.12.2007 року та припиняє його дію з 01.04.2014 року.

21.07.2014 року, вих. № 101, позивач звернувся до відповідача з вимогою (а.с. 13, т. 1) про відшкодування збитків, завданих розірванням Договору, які обумовлені необхідністю оплат працівникам, що були задіяні на виконанні робіт по Договору, вимушеного простою та виплати вихідної допомоги при звільненні, загальною сумою 623 189, 50 грн., а також обов'язкових платежів до бюджету, нарахованих на фонд оплати праці, загальною сумою 249 192, 54 грн. Загальна сума збитків, завданих позивачу розірванням Договору, без врахування витрат на демонтаж становить 872 382, 04 грн.

За результатами перемовин з приводу понесених позивачем збитків 22.09.2014 року між сторонами укладено угоду № 3351 про відшкодування збитків (далі - Угода) (а.с. 167, т. 1).

За Угодою відповідач (сторона-1) добровільно відшкодовує позивачу (стороні-2) збитки, завдані одностороннім розірванням Договору № 5739 від 25.12.2007 року (п. 1 Угоди).

Згідно з п. 2 Угоди під збитками, завданими стороною-1 одностороннім розірванням Договору, розуміється вся сума, що підлягає відшкодуванню стороні-2, яка становить 872 382, 04 грн. Ця сума є вичерпною, не підлягає зміні і сторони підписанням даної Угоди підтверджують, що жодних інших збитків, викликаних односторонньою відмовою сторони-1 від Договору стороною-2 понесено не було. Відповідальність сторони-1 обмежується належним виконанням умов цієї Угоди. Сторона-2 не має права вимагати від сторони-1 відшкодування будь-яких інших збитків, завданих одностороннім розірванням Договору.

Вся сума збитків, завданих стороною-1 стороні-2 розірванням Договору, сплачується стороною-1 в 5-ти денний строк з моменту виставлення рахунку стороною-2 шляхом перерахування грошових коштів за визначеними Угодою реквізитами (п. 3 Угоди).

Також, 22.09.2014 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № ГТ-0000038 на суму 872 382, 04 грн. (а.с. 166, т. 1), який отриманий останнім 23.09.2014 року, що підтверджується відповідною відміткою канцелярії відповідача на супровідному листі (а.с. 165, т. 1).

Платіжними дорученнями № 0600036459 від 31.10.2014 року на суму 150 000, 00 грн., № 0600037536 від 07.11.2014 року на суму 150 000, 00 грн., № 0600038638 від 18.11.2014 року на суму 114 615, 28 грн. (а.с. 199-204, т. 1) відповідач перерахував на користь позивача кошти у загальній сумі 414 615, 28 грн., вказавши у призначенні платежу "оплата згідно контракту 3351 без ПДВ".

Проте, вказані суми повернуті позивачем на рахунок відповідача як помилково перераховані.

15.12.2014 року відповідач направив на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 177-178, т. 1) на суму 457 766, 76 грн. За змістом наведеної заяви заборгованість на вказану суму виникла у позивача перед відповідачем за договорами № 390S10 від 11.01.2010 року та № 2529 від 12.05.2008 року, заборгованість відповідача перед позивачем на вказану суму виникла за договором № 3351 від 22.09.2014 року.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1-2 ст. 837 ЦК України).

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що предмет договору підряду становить виготовлення речі, її обробка, переробка, ремонт або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Таким чином, наслідком діяльності підрядника є створення уречевленого (матеріального) результату, тобто реального, фізично існуючого предмету, який є самостійним об'єктом цивільних прав, являє собою цінність для замовника і підлягає оплаті останнім.

За договором підряду підрядник зобов'язаний не лише виконати обумовлену роботу, але й передати її результат замовнику.

На відміну від договору підряду, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, під послугами слід розуміти дії виконавця, спрямовані на досягнення певного корисного ефекту не у вигляді створення уречевленого результату, а у вигляді діяльності самої по собі.

Тобто, відмінність предмету договору підряду від договору про надання послуг полягає у тому, що за договором підряду цінність для замовника становить тільки результат робіт - річ як самостійне матеріальне благо, у той час як за договором про надання послуг цінність для замовника становлять самі дії виконавця, навіть якщо вони спрямовані на досягнення певних результатів, невід'ємних від самої роботи.

Таким чином, розмежування договору підряду і надання послуг може проводитись за таким критерієм: навіть якщо в результаті надання послуги створюється певний матеріальний об'єкт, він не може бути самостійним об'єктом цивільних правовідносин, на відміну від результатів підрядних робіт.

Оскільки послуги не завжди мають матеріальний результат, вони не можуть бути передані замовнику по акту з фіксацією кількості та якості, при цьому, оплаті за даним договором підлягає саме діяльність (дії) виконавця, а не її результат, який є наслідком цієї діяльності.

З аналізу наведених норм та положень укладеного між позивачем та відповідачем Договору № 5739 від 25.12.2007 року слідує, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, наслідком чого є застосування до них саме тих норм права, якими визначаються особливості, притаманні для договорів даного виду.

За приписами ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Стаття 849 Цивільного кодексу України надає право замовнику в односторонньому порядку відмовитися від договору підряду. Одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення статті 849 Цивільного кодексу України, не потребує узгодження з відповідачем (підрядником) та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Як встановлено вище, скориставшись наданим ст. 849 ЦК України правом, відповідач розірвав спірний Договір.

Відповідно до пункту третього частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За приписами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з положень статті 225 Господарського кодексу України, яка є спеціальною для регулювання спірних правовідносин враховуючи наявність між сторонами за Договором господарських правовідносин, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під збитками розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання (ч. 4 ст. 226 ГК України).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодування збитків у спірних відносинах за своєю правовою природою є відшкодуванням договірних збитків.

Відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

В силу вимог статті 614 Цивільного кодексу України боржник має право доводити відсутність своєї вини.

За відсутності хоча б одного з вказаних вище елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає.

Позивач посилається на ті обставини, що внаслідок односторонньої відмови відповідача від Договору позивачем понесені реальні збитки, а саме: нарахування 2/3 тарифної ставки працівникам за час вимушеного простою з квітня по липень 2014 року у сумі 262 002, 12 грн., компенсація за невикористану відпустку (квітень - липень 2014 року) у сумі 228 210, 76 грн., вихідна допомога при звільненні працівників у сумі 188 101, 77 грн. та Єдиний соціальний внесок у сумі 192 230, 46 грн., а всього: 870 545, 11 грн. (пояснення позивача (а.с. 194-196, т. 1)).

Разом з тим, у спірних відносинах апеляційний господарський суд не вбачає складу (всіх елементів) господарського правопорушення та підстав для стягнення з відповідача збитків у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Зокрема, позивачем не доведено у встановленому порядку наявність збитків у певному розмірі.

Як на докази понесення відповідачем збитків у сумі 870 545, 11 грн. позивач посилається на: розрахунки сум відшкодування витрат по заробітній платі, пов'язаних з зупиненням виробництва та наступним звільненням працівників товариства за період з 01 квітня по 11 червня 2014 року; табелі обліку використання робочого часу за квітень - липень 2014 року із зазначенням дат звільнення працівників; копію наказу № 41 про скорочення штату працівників від 02.04.2014 року; копію наказу № 42 про попередження працівників про скорочення штату від 09.04.2014 року з додатками - відомостями про попередження про звільнення з підписами працівників; копію звітності по формі № 4ПН (в центр зайнятості) про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; копію звіту з праці по формі № 1-ПВ за січень-червень 2014 року про звільнення та чисельність працівників; довідку вих. № 106 від 29.07.2014 року про нарахування доходів працівників підприємства за формою № 1 ДФ за 2-й квартал 2014 року; довідку вих. № 105 від 29.07.2014 року про нарахування вихідної допомоги працівникам підприємства; копію-витяг з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них; копії наказів про звільнення працівників.

Проте, вказані докази не є належними доказами фактичного понесення позивачем збитків, так як в матеріалах справи відсутні докази сплати працівникам позивача витрат на оплату праці за час вимушеного простою, компенсацій за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні працівників, а також сплати Єдиного соціального внеску у заявлених сумах (за поясненнями позивача, вказані суми оплачені лише за квітень 2014 року), матеріали справи не дають змоги встановити, що всі працівники, щодо яких проводились відповідні нарахування, були задіяні в роботах виключно на виконання умов спірного Договору, розрахунок суми відшкодування витрат, табелі обліку використання робочого часу не співвідносяться з певними фізичними особами - працівниками позивача, яких було звільнено за скороченням штату, а також з інших підстав (власне бажання, згода сторін), згідно наказів.

З умов Договору підряду не вбачається, що звільнені працівники були прийняті на роботу виключно для виконання спірного Договору та на період його дії. Також, з матеріалів справи не вбачається, що виконання робіт за спірним Договором є єдиною виробничою діяльністю позивача і звільнені працівники не могли бути переведені на інші посади чи задіяні на інших роботах, а устаткування позивача, яке забезпечувало виконання умов Договору, використовувалось лише для виконання договірних зобов'язань позивача за цим Договором.

Розірвання Договору між сторонами не зумовлює припинення трудових відносин між позивачем та його працівниками. Виплати заробітної плати за час вимушеного простою, компенсацій за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні працівників, а також сплата Єдиного соціального внеску не можуть бути віднесені до фактичних витрат на утримання персоналу в рамках даного Договору та не можуть спричиняти виникнення у відповідача обов'язку компенсувати їх позивачу.

Зазначені витрати є звичайними виробничими витратами позивача.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає у спірних правовідносинах протиправної поведінки відповідача та вважає за необхідне зазначити, що частина 4 ст. 849 ЦК України є винятком з передбаченого ст. 525 ЦК України правила про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання. При чому така відмова не пов'язана з порушенням підрядником умов договору. Крім того, оскільки законодавцем не встановлено переліку умов, за яких замовник має право відмовитися від договору, можна зробити висновок, що замовнику не обов'язково аргументувати причину такої відмови від договору. Отже, суд не вбачає протиправної поведінки відповідача у односторонній відмові від спірного Договору, оскільки таке право йому надане ч. 4 ст. 849 ЦК України.

Зміна в організації виробництва та нараховані у зв'язку з цим виплати вивільненим працівникам не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено, що вони є наслідком неправомірних дії відповідача щодо одностороннього розірвання Договору.

Відтак, факт наявності та розмір цих витрат не знаходяться у необхідному зв'язку з діями відповідача щодо дострокового розірвання Договору, що виключає можливість стягнення з відповідача компенсації таких витрат (заявлених до стягнення збитків).

Позивач, як і будь-який інший суб'єкт господарювання, вступаючи в договірні відносини, несе ризик власної підприємницької діяльності.

Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі, не врахував відсутність у спірних відносинах складу господарського правопорушення, чим допустив порушення норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. У зв'язку з наведеним оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, колегія суддів враховує наявність укладеної між сторонами Угоди № 3351 про відшкодування збитків від 22.09.2014 року, передбачену статтями 627, 628 Цивільного кодексу України свободу укладення договору, вибору контрагента та визначення умов договору, а також недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відтак, позивач не обмежений в праві звернутися з позовом про неналежне виконання відповідачем умов Угоди.

Проте, позов у даній справі про стягнення спірної суми заявлено не у зв'язку з неналежним виконанням договірних відносин між сторонами за Угодою, а як збитки, які підлягають стягненню на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України, ст. 22 ЦК України.

Обрання підстави позову є правом позивача, суд не вправі самостійно змінювати підставу позову.

За наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду не досліджує та не надає оцінку обставинам укладення цієї Угоди, її умовам, надсилання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, перерахування відповідачем коштів за платіжними дорученнями та їх повернення позивачем, а також посилання позивача на відмову від виконання зазначеної угоди.

З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє решту доводів позивача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви відносяться на позивача; судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі № 904/9439/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі № 904/9439/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Гонта-Технологія" (50006, м. Кривий Ріг, вул. Ветеранів праці, 26/2, ідентифікаційний код 34811030) на користь Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1, ідентифікаційний код 24432974) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 8 705 (вісім тисяч сімсот п'ять) грн. 46 коп.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 21.04.2015 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко