Справа № 363/3673/14-ц Головуючий у І інстанції Підкураганний В. В.

Провадження № 22-ц/780/2357/15 Доповідач у 2 інстанції Лащенко В. Д.

Категорія 26 16.04.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Лащенка В.Д.,

суддів: Сушко Л. П., Поліщука М. А.,

при секретарі Бобко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

встановила:

У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Позов мотивував тим, що у липні 2011 року відповідач своєю заявою приєднався до умов та правил надання фінансового лізингу та отримав автомобіль «Hyundai Accent» (д.н.з. НОМЕР_1) та зобов'язувався сплачувати щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у Додатку 2, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору.

Однак, взяті на себе зобов'язання згідно договору фінансового лізингу відповідач належним чином не виконав, в результаті чого виникла заборгованість перед банківською установою, яку позивач і просив стягнути.

В свою чергу, скориставшись правом, передбаченим статтею 123 ЦПК України представник відповідача звернувся до банку із зустрічним позовом про визнання договору фінансового лізингу від 8 липня 2011 року нікчемним, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 101974 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсн6ості нікчемного правочину - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволені зустрічного позову. Скаргу обґрунтовує тим, що укладений 08 липня 2011 року між сторонами договір фінансового лізингу є недійсним (нікчемним), оскільки не посвідчений нотаріально.

Апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є, зокрема, неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Відмовляючи банку в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем не надано суду належним чином затверджених Умов та правил фінансового лізингу, які діяли в банківський установі на час написання заяви про приєднання відповідачем за первісним позовом. Крім того банком не надано суду належний розрахунок заборгованості ОСОБА_2, оскільки такий розрахунок є незрозумілим та необґрунтованим.

З таким висновком суду не можна погодитися, оскільки він суперечить встановленим обставинам справи та наданим суду доказам.

З матеріалів справи вбачається, що 08 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ ПриватБанк» було укладено договір фінансового лізингу. Такий договір було укладено шляхом подачі ОСОБА_2 до банку заяви про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу та складається із: заяви про приєдання до Умов та правил надання фінансового лізингу, додатку № 1 до Договору, додатку № 2 до Договору, умови та правила надання банківських послуг, тарифи.

Відповідно до умов Договору ОСОБА_2 отримав від ПАТ КБ «ПриватБанк» у платне користування автомобіль марки «Hyundai Accent» (д.н.з. НОМЕР_1) та зобов'язувався сплачувати щомісячні платежі, пов'язані із виконанням договору, у строк та розмірі встановлених графіком лізингових платежів, які включають в себе: відшкодування частини вартості предмету лізингу (автомобіля); винагорода за користування предметом лізингу; винагорода за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмету лізингу та особистого страхування життя.

Подавши заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу від 08 липня 2011 року ОСОБА_2 погодився на Умови та правила надання фінансового лізингу, що розміщені на веб-сайті банку. Відповідач надав згоду на укладання договору саме в такій формі, про що свідчить його підпис на заяві.

Відповідно до вимог ст.. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на 04 червня 2014 року заборгованість перед банком за фактичний строк користування предметом лізингу складає 23 785 грн. 68 коп., з яких: 13979, 61 грн. - заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу; 1688,30 грн. - заборгованість за винагородою за проведення моніторингу; 8 117, 77 грн. - заборгованість з пені.

За таких обставин рішення суду в цій частині необхідно скасувати, ухвалити відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України нове рішення, яким стягнути заборгованість з відповідача. Доказів про відсутність такої заборгованості, суду не було надано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що укладений між сторонами договір не є нікчемним через відсутність нотаріального посвідчення.

Правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такого договору.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений в письмові формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 799 є складовою параграфа 5 глави 58 ЦК України, який регулює відносини, що виникають із найму (оренди) транспортного засобу, а тому він є передчасним до правовідносин, що виникають із договору лізингу, застосована бути не може, оскільки, незважаючи на схожість цих відносин, законодавством вони розділені, як такі, що мають окреме регулювання. Крім того, у цих правовідносинах є спеціальний закон - Закон України "Про фінансовий лізинг".

Тобто, нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу в силу положень Закону України "Про фінансовий лізинг" та параграфа 6 глави 58 ЦК України не є обов'язковим.

З урахуванням викладеного, керуючись ст..ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2015 року в частині відмови в позові ПАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 23 785 грн. 68 коп. та судовий збір в сумі 365 грн. 40 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді