Справа № 22ц-392/2009                               Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                     Зарічна Л.А.

                                                                        Доповідач - Позігун М.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину квартири та на Ѕ частину прибудови до гаража, -

                                             В С Т А Н О В И В :

         ОСОБА_1  звернулась з апеляційною скаргою на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2008 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та на Ѕ частину прибудови до гаража НОМЕР_1 в автокооперативі „Сокіл” м. Прилуки.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення суду і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність рішення суду дійсним обставинам справи та вимогам закону. Зокрема, суд як на докази, що підтверджують спільне придбання квартири, посилається на довідки про заробітну плату ОСОБА_3 та ОСОБА_2, їхнє спільне проживання і ведення спільного господарства, довідку комітету самоорганізації населення про спільне проживання в даній квартирі її батька та позивачки, але, на  думку апелянта, дані докази жодним чином не доводять факт сплати позивачкою коштів  за спірну квартиру і набуття нею права власності. Таким чином, суд визнав  встановленими обставини за відсутності будь-яких доказів, обґрунтовуючи своє рішення безпідставними припущеннями про обставини,  що визначені  судом на свій розсуд і не доведені позивачем. Що стосується визнання права власності на Ѕ частину прибудови до гаража, то до теперішнього часу право власності на цю прибудову не встановлено, а тому не зрозуміло яким чином суд розділив це майно як власність ОСОБА_4.

         Апелянт вважає, що надуманим є і висновок суду про те, що майно є об'єктом права спільної сумісної власності, а при його поділі частки  чоловіка та дружини є рівними, оскільки ОСОБА_3. та ОСОБА_2 не були чоловіком та дружиною. Крім того, до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми ЦК 1963 року , а суд керувався ст. 74 СК України.

Також апелянт вважає, що суд не повинен був приймати визнання позову її представником, оскільки такі дії представника явно суперечать її законним інтересам. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до слідуючого висновку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що судом достовірно було встановлено і підтверджено сторонами, що квартира та збудована прибудова до гаража були придбані за спільні кошти позивача та ОСОБА_3.

Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Таким чином, за умови визнання сторонами  обставини справи,  суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Одним із доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є незаконне прийняття судом визнання позову її представником, оскільки такі дії представника суперечать її законним інтересах. Тобто, фактично відповідачка в апеляційній скарзі  відмовляється від визнання обставин її представником, як це передбачено ст. 178 ЦПК України. Однак, така відмова приймається судом тільки у випадку, коли сторона, яка відмовляється, доведе, що вона чи її представник визнали ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Будь-яких доказів, що підтверджували б хоча б один із перелічених фактів, апелянтом не зазначено ні в апеляційній скарзі, не надано в суді апеляційної інстанції.  Навпаки,  матеріалами справи підтверджується обґрунтованість визнання позову представником відповідачки, яка є  її матір'ю, колишньою дружиною ОСОБА_3, який з 1982 року перебував  в фактичних шлюбних стосунках   з позивачкою, з якою  жили однією сім'єю, а після придбання  8.10.1999 року  спірної квартири на ім'я ОСОБА_3 стали мешкати в ній, де  була зареєстрована позивачка. Відповідно до ч. 1 ст. 17  Закону України „Про власність”, чинної на час придбання спірної квартири, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, що узгоджується з положеннями ст. 112 ЦК УРСР в редакції 1963 року, на яку послався суд в обґрунтування  наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що ж стосується  прибудови до гаража, то суд обґрунтовано  послався в обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог в цій частині на  норми СК України, оскільки прибудову зроблено  в 2004 році під час спільного проживання позивачки та  ОСОБА_3 однією сім'єю, які не перебували у шлюбі як між собою так і з іншими особами, що також не оспорювалися сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що  прибудова до гаража є самовільним будівництвом і на неї  не зареєстровано право власності, оскільки згідно свідоцтва про право власності  від 27.03.2007 року зареєстровано право власності лише на гараж, є безпідставними і спростовуються технічним паспортом на гараж, який складається з  основного приміщення - гаража та трьох допоміжних приміщень - майстерень, які і були добудовані до гаража  в 2004 році. Відповідно до  ж ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати  його за призначенням, вони вважаються однією річчю, а в даному випадку до основного приміщення - гаража було добудовано  допоміжні приміщення, які і склали єдине ціле, а за таких обставин, окремої реєстрації на прибудову до гаража не потребується.

За викладених обставин,  доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.  303,   307, 308,  314, 315, 317, 319 ЦПК України,    суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

 Головуючий:                                          Судді: