ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02.03.2015р. м. Київ К/9991/77618/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011
у справі № 2а-1092/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківагроснаб»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 26.01.2011 № 0000050700 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 53333 грн.
ДПІ у Ленінському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97 ВР, п. 7, п.п. 10.1 та п.п. 10.2 п. 10 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 N 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.07.2005 за N 770/11050, ст.ст. 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2011 № 0000050700 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 53333 грн. слугували висновки позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 26.10.2010 № 2954/07-004/25190036, про порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту за липень 2010 року та заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 53333 грн. за серпень 2010 року. При цьому податковий орган виходить з того, що контрагентом позивача - ТОВ «Едан-Плюс» не підтверджено сплату податку на додану вартість через невизнання його податкової звітності з причин віднесення підприємства до платників податків високого ризику. Крім того, контролюючий орган вказує на непідтвердження фактичної поставки товару контрагентом у зв'язку з відсутністю первинних документів щодо транспортування такого товару.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закону), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.
Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм закону, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит та на отримання бюджетного відшкодування.
В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товару судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції реально відбулися, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які відповідають дійсності та складені з врахуванням економічної сутності проведених операцій: договором, податковими накладними, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями тощо.
Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування залежно від факту підтвердження сплати контрагентами в ланцюгу постачання податку на додану вартість.
Така позиція підтверджена також Верховним Судом України. Зокрема у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Верховний Суд України наголосив на тому, що такий висновок узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун