ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.03.2015р. м. Київ К/9991/63604/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011

у справі № 2а-16417/10/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Красноградської МДПІ Харківської області від 14.10.2010 № 0058061700/0 та від 13.12.2010 № 0058061700/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6370 грн., в т.ч. 4900 грн. основного платежу та 1470 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Красноградська МДПІ Харківської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97 ВР, ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 14.10.2010 № 0058061700/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6370 грн., в т.ч. 4900 грн. основного платежу та 1470 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 04.10.2010 № 119/17-010/НОМЕР_1, про порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за червень 2010 року податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ДІВАРОС СОФТ» за операціями з придбання ремонтних робіт.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на податковий кредит за червень 2010 року за господарськими операціями з придбання у ТОВ «ДІВАРОС СОФТ» ремонтних робіт, які, як вважає відповідач, не направлені на реальне настання правових наслідків. При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість» виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «ДІВАРОС СОФТ», існують розбіжності, оскільки останній не подав декларації із задекларованими податковими зобов'язаннями. Реальність операцій з придбання ремонтних послуг поставлена податковим органом під сумнів також з огляду на відсутністю у ТОВ «ДІВАРОС СОФТ» складських приміщень, транспортних засобів, торгівельного обладнання, сировини, товарних запасів та трудових ресурсів для ведення фінансово-господарської діяльності. Крім того, відповідач посилається на відсутність ТОВ «ДІВАРОС СОФТ» та посадових осіб підприємства за місцезнаходженням, що підтверджується службовою запискою ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати вжитих заходів щодо встановлення місцезнаходження.

За результатами адміністративного оскарження з метою доведення до платника нових строків сплати податкових зобов'язань відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2010 № 0058061700/1.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем послуг (робіт) судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які, своєю чергою, відповідають дійсності. Податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару ми вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення таким контрагентом правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише відсутністю постачальника таких послуг за місцезнаходженням. Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою також не може свідчити про фіктивність господарської операції за умови, якщо такі операції фактично відбулися.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання послуг (робіт) та протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун