ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 р. Справа № 591/805/15-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 25.02.2015р. по справі № 591/805/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах

про визнання дій протиправними та спонукання до перерахунку пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах (далі - УПФУ в м. Сумах, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним рішення УПФУ в м. Сумах щодо невизнання права на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 23.12.2001 року включно до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих прокуратури; визнати право на зарахування до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України, часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах зарахувати до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівникам прокуратури час проходження військової служби з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року, та призначити пенсію за вислугою років згідно Закону України "Про прокуратуру", крім того зобов'язати здійснювати виплату пенсії з дня звернення до УПФУ в Сумах, тобто з 22.01.2015 року.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 25.02.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Суми щодо невизнання права ОСОБА_1 на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 23.12.2001 року включно до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих прокуратури.

Визнано право зарахування до 22-річного стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, порядок зі стажем роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України, часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах зарахувати до 22 річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівниками прокуратури час проходження військової служби з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року, та призначити пенсію ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про Прокуратуру".

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" з дня звернення до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах тобто з 22.01.2015 року.

Не погодившись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 50-1, 56 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", ст.ст. 6, 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.08.1988 року навчався в Оренбуржському вищому зенітно-ракетному командному училищі ім. Г.К. Орджонікідзе, де проходив військову службу на посаді курсанта у військовому звані рядовий.

16.06.1992 р. йому було присвоєне військове звання лейтенанта та направлено для подальшого проходження військової служби на посаді начальника зенітної ракетної обслуги військової частини 36836 м. Золотоноша Черкаської області.

В період з 14.08.1992 року по 23.12.2001 р. ОСОБА_1 проходив військову службу на офіцерських посадах в зазначеній військовій частині Збройних Сил України.

В грудні 2001 року, навчаючись на заочній формі навчання у Національній юридичній академії ім.. Я.Мудрого, наказом № 029 був переведений для подальшого проходження військової служби у розпорядження Генерального прокурора України з залишенням на військової службі.

24.12.2001 року ОСОБА_1 призначено у військову прокуратуру Полтавського гарнізону на посаду слідчого, де до серпня 2005 року він проходив службу на посадах старшого слідчого та старшого помічника військового прокурора.

З серпня 2005 року по квітень 2006 року позивач проходив службу на посаді прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України.

З квітня 2006 року по січень 2010 року проходив службу на посаді заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України.

З січня 2010 року по травень 2011 року проходив службу на посаді заступника військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України.

З травня 2011 року по серпень 2012 року проходив службу на посаді військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України.

З серпня 2012 року по серпень 2014 року займав посаду Сумського прокурора з нагляду за додержанням законів у військовій сфері Центрального регіону України, а з серпня 2014 року по теперішній час займає посаду військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України (а.с. 13-19).

22.01.2015 року позивач звернувся до УПФУ в м. Сумах з заявою про призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", що підтверджується розпискою-повідомленням (а.с. 11).

Однак, 02.02.2015 року на адресу позивача було направлено лист про відмову у переведенні на пенсію за вислугою років, оскільки період з 14.08.1992 року по 23.12.2001 року не зараховується до спеціального стажу ( а.с. 12).

Не погоджуючись з такими діями, ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходи з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та зауважує на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років.

Відповідно до ч. 6 вищевказаної статті, до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Згідно з ст.11 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок», на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

25.03.1992 року ухвалено Закон України №2232-ХП «Про військовий обов'язок і військову службу», у частині першій ст. 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Законом України від 18.06.1999 року №766 «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в ст. 25 вказаного Закону внесено зміни, зокрема, ч. 6 визначено, що в строк військової служби військовослужбовцям зараховується тривалість служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи, із розрахунку два місяці служби ( навчання ) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно - правовим актом.

Таким чином, строк навчання позивача з 01.08.1988 року по 16 червня 1992 року - курсантом Оренбуржського вищого зенітно-ракетного командного училища ім. Г.К. Орджонікідзе прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний період зарахований відповідачем до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а тому позовні вимоги за вказаний період задоволенню не підлягають, оскільки права позивача жодним чином не порушені.

З приводу вимог про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з 14.08.1992 року до 24.12.2001 року до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачені ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», та призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання заяви, колегія суддів зауважує на таке.

Як зазначалось вище, спеціальним законом, що визначає право та процедуру призначення пенсії в даному випадку є Закон України «Про прокуратуру».

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача з приводу того, що ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону від 04 квітня 2006 року), а також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 03 листопада 2006 року) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В свою чергу, як зазначалось вище, ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки застосуванню до даних правовідносин підлягають норми спеціального Закону України «Про прокуратуру», тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність незарахування відповідачем періодів служби позивача на офіцерських посадах у Збройних Силах з 14.08.1992 року до 24.12.2001 року до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачені ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час проходження позивачем військової служби з 14.08.1992 року до 24.12.2001 року зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих.

Згідно з ч. 10 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися за призначенням пенсії в порядку, передбаченому Законом України «Про державну службу» чи Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачем зараховано позивачу лише 13 років 01 місяць спеціального стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 «Про прокуратуру». Як зазначалось вище, зарахуванню до вказаного стажу також підлягає період навчання позивача з 01.08.1988 року по 16 червня 1992 року - курсантом Оренбуржського вищого зенітно-ракетного командного училища ім. Г.К. Орджонікідзе, що і було зроблено відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в задоволенні позовної вимоги про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання позивачем заяви необхідно також відмовити, з огляду на відсутність у позивача необхідного 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбаченого вказаною статтею Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права на зарахування до 22-річного стажу його роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену Законом України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорсько - слідчих посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Колегія суддів зауважує на те, що відповідно до приписів частини 4 статті 105 та частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративного суду не можуть заявлятись вимоги з приводу встановлення того чи іншого факту і такі судом не можуть вирішуватись.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Компетенція адміністративних судів, встановлена статтею 17 КАС України, на вищевказану позовну вимогу не поширюється, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю, що не було зроблено судом першої інстанції.

Вказана позиція узгоджується з судовою практикою ВАСУ в аналогічних справах К/800/16598/14 від 28.08.2014р., К/800/34086/13 від 18.12.2014р.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах задовольнити частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 25.02.2015р. по справі № 591/805/15-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах про визнання права на зарахування до 22-річного стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, порядок зі стажем роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України, часу проходження військової служби у Збройних Силах в період з 01.08.1988 року до 24.12.2001 року - закрити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя П’янова Я.В.

Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.