Справа № 515/547/15-ц

Провадження № 6/515/790/15

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2015 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Шевиріна А.О.,

за участю секретаря Чумаченко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України,

ВСТАНОВИВ:

07 квітня 2015 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції (далі – ВДВС Татарбунарського РУЮ) Одеської області ОСОБА_1 звернулася до суду з поданням, погодженим з начальником ВДВС ОСОБА_3, про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_2, 26.05.1976року народження, який має невиконані зобов’язання, покладені на нього.

В обґрунтування подання державний виконавець зазначила, що на примусовому виконанні у ВДВС Татарбунарського РУЮ Одеської області перебуває виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу №500/299/13-ц, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 24.01.2013р., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Посилаючись на те, що за боржником склалась заборгованість у розмірі 3255грн.41коп., рухоме та нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення, не встановлено, розрахункові рахунки у банківських установах відсутні, офіційного місця роботи у ОСОБА_2 немає, виклики ВДВС Татарбунарського РУЮ ним ігноруються, державний виконавець просив тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України.

Державного виконавця поінформовано про час та місце розгляду подання належним чином (а.с.10). В судове засідання не з’явилася, причини неявки суду не повідомила.

З урахуванням обов’язку суду, встановленого ч.2 ст.377-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), щодо негайного розгляду питання про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України, суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності державного виконавця на підставі наявних доказів.

Перевіривши наведені у поданні доводи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що подання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.01.2013 року у справі №500/299/13-ц з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.01.2013 року і до досягнення нею повноліття, а також стягнуто 114грн. 70коп. судових витрат (а.с.4).

На підставі зазначеного судового наказу постановою державного виконавця від 19.03.2013року відкрито виконавче провадження. З зазначеною постановою боржника ознайомлено 22.09.2014року (а.с.8).

Вирішуючи питання про можливість тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Такі обмеження права громадян України на виїзд за кордон у конкретно визначених законом випадках мають тимчасовий характер і зумовлені необхідністю забезпечення захисту прав і законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.4 ст.313 Цивільного кодексу України фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзду в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України від 21.01.1994р. №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

Стаття 6 цього Закону передбачає декілька видів обмеження у праві виїзду громадян України за кордон.

Так, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов’язань (п.5 ч.1 ст.6 Закону).

З тієї самої підстави громадянину України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або його паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено (ч.ч.2, 4 ст.6 Закону).

З наведеного вбачається, що особі, яка має паспорт для виїзду за кордон та має такий намір, може бути відмовлено у виїзді за кордон у випадку ухилення від виконання зобов’язань, покладених на неї судовим рішенням до виконання зобов’язань.

Отже, при зверненні до суду з відповідним поданням, органи державної виконавчої служби повинні послатися на обставини та підтвердити їх відповідними доказами про те, що боржник має паспорт для виїзду за кордон, ухиляється від виконання зобов’язань та його дії свідчать про намір виїхати за межі України.

Разом з тим, звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, державний виконавець ВДВС Татарбунарського РУЮ Одеської області не надала доказів на підтвердження обставин, що нею вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на погашення боргу. Зокрема, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження фактів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов’язань, встановлених судовим наказом Ізмаїльського міськрайонного суду, а також доказів, які б свідчили про наявність у боржника паспорта для виїзду за кордон та наміру здійснити такий виїзд.

Більш того, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження фактів, на які містяться посилання у самому поданні, а саме – відсутності у ОСОБА_2 рухомого чи нерухомого майна, відкритих розрахункових рахунків у банківських установах, офіційного місця роботи та фактів направлення боржнику викликів ВДВС Татарбунарського РУЮ Одеської області.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст.377-1 ЦПК України передбачено, що подання про тимчасове обмеження права особи на виїзд за межі України розглядається судом без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб лише за участю державного виконавця.

З наведеного випливає, що тягар доказування факту ухилення боржника від виконання судового рішення, а також інших фактів на підтвердження обставин, які слугували підставою для обмеження конституційного права особи на свободу пересування, покладається саме на державного виконавця.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про намір боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання покладених на нього судовим наказом грошових зобов’язань, підстав для задоволення подання у суду немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.208-210, 377-1 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п’яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Суддя: