АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/2633/15 Головуючий 1 інст. - Шишкін О.В.

Справа № 638/2633/15 Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді: Пономаренко Ю.А.,

суддів : Черкасова В.В.

Кокоші В.В.,

за участю секретаря: Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі - ПАТ "Альфа-Банк" або Банк), в якому просив визнати пункт 2.1 кредитного договору № 700002164 від 13.11.2007 року, укладеного між ним та ПАТ "Альфа-Банк".

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем порушено положення Закону України "Про захист прав споживачів" та "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", що затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, а саме банком не було надано йому, як споживачу в письмовій формі інформації про умови кредитування, орієнтованої сукупної вартості кредиту, у тому числі щодо суми та валюти кредиту, та валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач, а також щодо методики, яка використовується ПАТ "Альфа-Банк" для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та відсотками за користування ним.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано пункт 2.1 кредитного договору № 700002164 від 13.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Альфа-Банк" недійсним.

Ухвалою цього ж суду 17.11.2014 року заяву ПАТ "Альфа-Банк" про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції, ПАТ "Альфа-Банк" звернулося з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду 1 інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч.1 ст. 303 ЦПК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, а саме визнаючи недійсним пункт 2.1 спірного кредитного договору, суд виходив з того, що при його укладанні відповідач діяв всупереч принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача - позивача, а отже умови п. 2.1 цього договору є несправедливими.

Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.

Договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є: умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642-643 ЦК України.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627 ЦК України, ці норми визначають, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладанні договору, вибору контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладанні договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Як визначено ч.1 ст. 1054 ЦК України, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, судовим розглядом встановлено, що 13.11.2007року між ОСОБА_2 та ПАТ "Альфа-Банк" укладено кредитний договір (із забезпеченням), відповідно до умов якого Банк надав позивачу кредит в розмірі 37531,69 дол. США під 13% річних з кінцевим терміном повернення до 14.11.2014року для придбання транспортного засобу. Відповідно до п.4.1, 4.2, 4.5 розділу 4 частину " 2 цього договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника є застава автомобіля "Mitsubishi Outlander", 2007 року випуску, колір - бежевий, державаний номер НОМЕР_1, № кузову НОМЕР_2, який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 13.11.2007року належить ОСОБА_2

Згідно п.1 Кредитного договору, останній складається з двох розділів, які нероздільно пов'язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох розділів цього договору, включаючи всі додатки до нього (додатки складають невід'ємну частину цього договору).

Підпис позичальника на цьому договорі є письмовим підтвердженням отримання ним свого примірнику цього договору в дату його укладення та ознайомлення його у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахування реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позивальник в письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування, умовами відкриття, ведення та закриття поточного рахунку та розміром тарифів по його обслуговуванню в тому числі пов'язаних із отриманням та поверненням кредиту, які йому роз'яснені та зрозумілі - п.8 кредитного договору.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В процесі розгляду справи апеляційним судом також було з'ясовано, що рішенням колегії суддів апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року, яке ніким не скасовано, було встановлено, що суд першої інстанції помилково визначив договір застави автомобіля як неукладений (нікчемний правочин), вважаючи, що таки договір не міг бути поєднаний з іншим договором - договором кредиту (із забезпеченням), а мав укладатися окремо в письмовій формі. При цьому, в рішенні апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в договором вказано, що він складається з двох розділів, які нероздільно пов'язані між собою та підписаний сторонами. Пунктом 4.5.1 передбачено право банку зареєструвати заставу у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що і було зроблено 15.11.2007року. В рішенні апеляційної інстанції зазначено, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 11 лютого 2013 року в частині відмови у визнанні недійсним кредитного договору №700002164 від 13.11.2007року сторонами не оскаржувалося, а тому судовою колегію не переглядалося та в цій частині апеляційним судом залишено без змін.

Пунктом 2 та 2.1 ч. 2 (Загальні Умови Кредитування) кредитного договору визначено, що частина №2 є невід'ємною частиною кредитного договору. Загальні умови кредитування регулюють відносини, стосовно кредитування фізичних осіб із забезпеченням заставою транспортних засобів. Використання в подальшому тексті терміну "договір" означає Частину№1 та Частину №2 у сукупності. Позичальник гарантує, що перед укладанням договору він в повній мірі ознайомлений з умовами надання кредиту, в т.ч. сукупною вартістю кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, значення абсолютного подорожчання кредиту, видів, предметів та вартості супутніх послуг, особливостями кредиту, його перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, а також іншою інформацією згідно з вимогами чинного в Україні законодавства.

Сторони взаємно засвідчуються, що даний договір не приховує будь-який інший правочин та спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним передбачені (п.2.2 Кредитного договору).

З викладеного вбачається, що кредитний договір вчинений ОСОБА_2 у письмовій формі, ним підписаний добровільно, про що свідчить його особистий підпис на кожному аркуші обох частин кредитного договору, а також на додатку № 2 до цього договору. В договорі містяться усі істотні умови, будь-яких застережень він немає.

Посилання позивача на рішення Джержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2013року, яким встановлено, що частина №2 кредитного договору не є невід'ємною частиною кредитного договору, оскільки в цій частині рішення залишено без змін не може бути преюдицією в розумінні положень ч.3 ст. 61 ЦПК України виходячи з наступного.

Як вбачається із рішення апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2013 року рішення Джержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2013року в частині визнання реєстрації обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна автомобіля “Mitsubishi Outlander”, д.н.з. НОМЕР_1 незаконною та припинення обтяження за записом у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №6038595 на легковий автомобіль “Mitsubishi Outlander”, д.н.з. НОМЕР_1 - скасовано. В частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ПАТ "Альфа-Банк" про визнання кредитного договору недійсним сторонами не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось, тому посилання в оскаржуваному рішенні суду на ч.3 ст. 61 ЦПК України не ґрунтуються на законі.

Посилання ОСОБА_2 на те, що банк не мав права укладати угоду у іноземній валюті через порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів", з підстав чого пункт 2.1 кредитного договору повинен бути визнаний недійсним необґрунтовані, виходячи з наступного.

Так, згідно статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно з п.1.5 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як роз'яснено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте, згідно ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).

Судова колегія погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі, що позивачем не наведено належних та переконливих доказів порушення банком норм діючого законодавства, що могло б бути підставою згідно п.п.2,3,5,6 ст.203 ЦК України для визнання договорів недійсними. Всі вимоги законодавства при укладанні правочину були додержані сторонами.

Згідно п.п.3), 4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції помилково визнав недійсним пункт 2.1 кредитного договору, а тому оскаржуване рішення як таке, що ухвалено з порушенням норм закону, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення - про відмову ОСОБА_2 в позові в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.2, 309ч.1п.п.3,4, 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживачів відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -