ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 р. Справа № 638/20907/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2015р. по справі № 638/20907/13-а

за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

до Виконавчого комітету Харківської міської ради

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес"

про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради,

ВСТАНОВИЛА:

Представник позивача, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.), звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі - відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес", в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.11.2013 року №706 «Про поновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» в частині згідно з Додатком - «Переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання і приведення в придатний до використання територіальною громадою міста стан», а саме пункту 26, щодо звільнення території міста Харкова від нежитлової будови - торгівельного павільйону з логотипом «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 як безхозного майна, самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд шляхом їх демонтажу і переміщення на територію КП «Харківводоканал».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що спірне рішення в частині знесення самовільно розташованого об'єкту - нежитлової будівлі (торгівельний павільйон з логотипом «ІНФОРМАЦІЯ_1»), розташованого по АДРЕСА_1 в м. Харкові, прийнято з порушенням ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, п.5.10.2 Правил благоустрою території міста Харкова, порушує його права як власника вказаного нерухомого майна.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2015 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, поданого в інтересах ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду першої інстанції, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій він просить постанову скасувати, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 09.04.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківської міської ради Харківської області 33 сесії 5 скликання від 29.04.2009 року №114/09 (з змінами та доповненнями, внесеними 16.11.2011 року №504/11), з метою впорядкування відносин у сфері благоустрою м. Харкова, внесено зміни до Правил благоустрою території міста Харкова, Розділ 5 доповнений параграфом 5.10 "Порядок звільнення території міста Харкова від безхазяйного майна, самовільно розміщених об'єктів, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів".

Відповідно до положень п. 5.10.3 вищевказаних Правил, звільнення території міста Харкова від зазначених у п. 5.10.2 цього параграфу об'єктів відбувається у випадку самовільного розміщення цих об'єктів без передбаченого чинним законодавством дозволу та або без оформлення у встановленому законом порядку права власності чи права користування на земельну ділянку, на якій розміщено цей об'єкт.

На підставі вказаних Правил, виконавчим комітетом приймаються рішення про звільнення території міста Харкова від об'єктів, передбачених у Розділі 5, Параграфу 5.10.

Так, виконавчими органами Харківської міської ради (Департаментом земельних відносин Харківської міської ради та Інспекцією з благоустрою та екології міста Харкова Департаменту комунального господарства міської ради) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок по АДРЕСА_1, м. Харків.

За результатами перевірки встановлено, що земельні ділянки використовується для експлуатації та обслуговування торговельних павільйонів без документів, які посвідчують право власності чи право користування на землю, чим порушено вимоги ст.ст. 12, 125, 126 Земельного кодексу України, про що складено відповідні акти.

06.11.2013 року виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення від № 706 „Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" ( а.с. 49).

В додатку до рішення визначено перелік самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний для використання територіальною громадою міста стан, де пунктами 2-15, 17-24, 26 визначено звільнення території міста Харкова від нежитлових спору (торгівельних павільйонів), що розташовані по АДРЕСА_1 в м. Харкові, зокрема нежитлову будівлю (торгівельний павільйон з логотипом «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття, є звільнення території від самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності і т.д.

Позивач, не погодившись із правомірністю прийняття спірного рішення у вказаній частині, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.11.2013 р. № 706 „Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" в частині п. 26 Переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія міста Харкова з метою відновлення, належного утримання і приведення в придатний до використання територіальною громадою м.Харкова стан по АДРЕСА_1 у м. Харкові, є законним та таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно визначений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. та Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року N 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 р. за N 67/7388.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

У відповідності до положень ст.5 вищевказаного Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №57/6445 з наступними змінами та доповненнями, Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 1.6 Тимчасового положення № 7/5, державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Державна реєстрація права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.

Державна реєстрація права власності на об'єкти незавершеного будівництва проводиться у порядку, визначеному Положенням, з урахуванням особливостей, встановлених у розділі IV Положення.

Не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Як вбачається з матеріалів справи, торгівельний павільйон №20, площею 20, 1 кв.м, не є малою архітектурною формою, а є окремим торгівельним павільйоном - часткою споруди "А-1" по АДРЕСА_1 в м. Харкові, яка є часткою великого торгівельного комплексу "Ніка", створеного як нерухоме майно, а розташовані в ньому торгівельні приміщення є нежитловими приміщеннями, які були проінвентаризовані БТІ, та на які було зареєстроване право власності, які відокремлені в натурі, призначені для використання в цілях, не пов'язаних з мешканням в них та/або обслуговуванням інших приміщень будівлі, які є самостійним нерухомим майном і об'єктом цивільних прав.

Так, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Виконкому Харківської міської ради від 10.09.1997 р. №757 ТОВ Торгівельний дім "Прогрес" на умовах оренди в тимчасове користування надана земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгівельного майданчику.

ТОВ "Прогрес" спільно із залученням фізичних осіб, відповідно розробленого та затвердженого проекту, який був також погоджений Міським управлінням архітектури 13.03.1998 р., було побудовано в липні 1998 р. торгівельний майданчик, який в послідуючому був прийнятий до експлуатації на підставі акту №172 від 15.07.1998 р.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова №172 від 21.07.1998 р. затверджено акт №172 від 15.07.1998 р. про прийняття до експлуатації торгівельного майданчика та присвоєно йому поштову адресу: АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова №233 від 17.09.2002 р. внесені зміни до п.2 рішення виконкому №172 від 21.07.1998 р. та викладено його в редакції: затвердити акт прийняття до експлуатації торгівельного комплексу з підсобними приміщеннями.

Таким чином, по АДРЕСА_1 в м. Харкові розташований торговий комплекс, який складається з трьох нежитлових приміщень "А-1", "Б-1" та "В-1", в яких розташовані нежитлові приміщення-торгівельні зали (торгівельні павільйони). Нежитлове приміщення - торгівельний павільйон №20 в літ. "А-1" загальною площею 20,1 кв.м є часткою цього торгівельного майданчику (комплексу).

На зазначений торгівельний павільйон Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт, в якому в розділі "Нежитлові приміщення", загальною площею 20,1 кв.м, та надане в розділі "Технічний опис конструктивних елементів та інженерного обладнання" зазначено, що він виконаний на бетонному монолітному фундаменті та побудований із цегли. Крім цього, відповідно експлікації до технічного паспорту, зазначений павільйон є внутрішньою площею споруди "А-1" - торгівельною залою.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.10.1998 р., засвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., реєстровий №1-1472, право власності на цей торгівельний павільйон перейшло до ОСОБА_2 Своє право власності останній зареєстрував в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 07.10.1999 року за реєстровим номером 2763, що підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що право власності позивача на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в м. Харкові, визнано державою та зареєстровано у встановленому законом порядку державним реєстратором КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", а отже висновки відповідача про те, що позивачем самовільно зайнято земельну ділянку без документів, що посвідчують право власності чи право користування, є необґрунтованими і такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно з ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Порядок знесення самочинно збудованих об'єктів також врегульовано приписами ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За приписами зазначеної статті у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

В свою чергу, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій, не було надано доказів наявності судового рішення про знесення самочинно збудованого об'єкту або доказів звернення до суду з таким позовом.

Також, відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Тобто, при визначенні факту самовільного зайняття земельних ділянок має діяти правовий принцип визначення цього факту, закріплений Конституцією та діючим законодавством України. Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення в частині, що стосується позивача.

Посилання відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, відносно того, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з такого.

В силу положень ч. 1 статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Вказаний принцип автоматичного переходу права власності або користування земельною ділянкою, що знаходиться під об'єктом нерухомості, закріплений також у Земельному кодексі України.

Так, статтею 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що позивач має переважне право на отримання у користування спірної земельної ділянки. Зазначене право може бути реалізовано позивачем шляхом отримання в оренду або в користування спірної земельної ділянки під нерухоме майно, що належить позивачеві на праві приватної власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що Основним Законом України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод, а стаття 55 Конституції України зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (Рішення від 25 листопада 1997 року N 6-зп, Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп, Рішення від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001).

Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що діями (бездіяльністю) її права, свободи та інтереси порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав, свобод та інтересів.

Як вбачається з п. 1.2 оскаржуваного позивачем рішення, в разі не звільнення території в добровільному порядку провести звільнення території від самовільно побудованих об'єктів та розміщеного майна згідно з додатком шляхом їх демонтажу та переміщення на територію КП "Харківводоканал" за адресою: АДРЕСА_2, тобто фактично стосується прав та законних інтересів позивача.

Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд у справі щодо їх оскарження на підставі ч.3 ст.2 КАС України перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення в частині, що стосується позивача, прийнято без врахування всіх обставин справи та є необґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині, що стосується позивача.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним рішенням відповідача порушено права та законні інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому, заявлені позовні вимоги щодо його скасування в частині п. 26 Переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний для використання територіальною громадою міста стан, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак, оскаржувана постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2015р. по справі № 638/20907/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.11.2013 року №706 «Про поновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» в частині згідно з Додатком - «Переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з метою відновлення, належного утримання і приведення в придатний до використання територіальною громадою міста стан», а саме пункту 26, щодо звільнення території міста Харкова від нежитлової будови - торгівельного павільйону з логотипом «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 як безхозного майна, самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд шляхом їх демонтажу і переміщення на територію КП «Харківводоканал».

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя П’янова Я.В.

Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.