ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
|
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16. |
тел. 230-31-77 |
І м е н е м України
ПОСТАНОВА
"02" лютого 2007 р. Справа № 381/16-2006/8
За позовом Закритого акціонерного товариства "Блакитна Нива", ІНФОРМАЦІЯ_1
до Телешівської сільської ради Рокитянського району, с. Телешівка
третяособа: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання нечинним рішення
Суддя Чорна Л. В.
Представники:
від позивача: Голєв С. В. -голова правління;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи:ОСОБА_2. -довір. б/н від 09.12.2006р. - представник;
ОСОБА_3 -довір. б/н від 09.12.2006р. - представник.
Оголошувалась перерва для підготовки мотивованої постанови
Суть спору:
Позивач просить визнати протиправним та нечинним рішення відповідача НОМЕР_1. про передачу земельної ділянки в оренду третій особі.
Відповідач в судове засідання, яке відбулось 29 січня 2007р. не з'явився, однак листом НОМЕР_2. просить суд розглянути справу за відсутності представника.
Відповідач позов не визнає, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності згідно ч. 2 ст. 99, ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України; добровільну відмову позивача від користування земельною ділянкою - лист -заява НОМЕР_3., рішення НОМЕР_4.; сумнівні доводи позивача про необізнаність щодо користування земельною ділянкою іншими особами, не здійснення позивачем утримання земель протягом 8 років. Відсутність у Рокитнянського орендного рибгоспу, правонаступником якого є позивач, права власності на земельні ділянки, оскільки згідно договору від 30.05.1995р. земельні ділянки не продавались та право власності не переходило.
Також відповідач в своїх запереченнях на позов зазначає, що діяв в межах своїх повноважень, так як являється розпорядником комунального майна в порядку ст. 19 Земельного кодексу (в редакції на момент надання земельної ділянки ), та в межах компетенції -ст. ст. 25, 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.
Відповідач при винесені оспорюваного рішення аналізував доцільність, покращення стану та цільове використання земель для можливості використання їх за призначенням надалі та захист від знищення під впливом природних факторів, так як позивач згідно заяви НОМЕР_3. підтвердив те, що він не використовує ці землі, а завдяки зусиллям третьої особи -ОСОБА_1 стан земельних ділянок під ставками 5,6,7 покращився та цілком відповідає цільовому призначенню.
Третя особа просить застосувати строк позовної давності в порядку ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Позов не визнає в повному обсязі, виходячи із наступного.
Під час винесення рішення його було повідомлено про відсутність будь-яких осіб на земельну ділянку під ставками 5, 6, 7, оскільки не було видано державних актів на цю землю, разом з тим відсутність у позивача документів, які підтверджують право власності на земельні ділянки. Третя особа у своїх запереченнях на позов зазначає, що являється добросовісних орендарем, а позовні вимоги є прямим порушенням його прав.
Щодо оспорюваного рішення вважає його законним та винесеним компетентним на це органом в межах повноважень.
Позов задоволенню не підлягає.
судом встановлено:
26 березня 2001р. відповідачем винесено оспорюване рішення, яким надано третій особі земельні ділянки площею 35,9га ставків в тимчасове довгострокове користування строком на 49років на умовах оренди, з метою вирощування товарної риби.
28 березня 2001р. між відповідачем та третьою особою на підставі зазначеного рішення укладено договір оренди земельної ділянки, договір нотаріально посвідчений.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при винесені оспорюваного рішення відповідачем порушено його право власності, зокрема, відповідачем порушено ч. 2ст. 48 Закону України „Про власність”.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на момент винесення оспорюваного рішення) загальний строк для захисту права по позову становить три роки.
Відповідно до ст. 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Оспорюване рішення прийнято 26.03.2001р., а позов подано до суду 14.11.2006р., тобто з пропуском позовної давності.
Клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності та доказів поважності причин пропущення строку позивачем до суду не подано.
Окрім цього, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 13.03.1992р., яка була чинна на час виникнення оспорюваного рішення) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передачі земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у встановленому ст. ст. 17, 19 цього Кодексу порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу Української РСР передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами, на території яких розташовані земельні ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу Української РСР сільські, селищні Ради надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також зі їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу Української РСР право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу Української РСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами.
Відповідно до ст. 24 Земельного кодексу Української РСР право тимчасового користування землею, в том числі на умовах оренди оформляється договором.
Форма договору і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу Української РСР при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження -будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власності або користування здійснюється в порядку відведення.
Доказів відведення землі, доказів посвідчення чи оформлення землекористування у встановленому законодавством порядку позивачем до суду не подано, тому в порядку ч. ч. 2, 3 ст. 3 Земельного кодексу розпоряджаються землею Ради, за таких обставин рішення НОМЕР_1. винесене компетентною особою в межах повноважень.
Також суд звертає увагу на заяву позивача НОМЕР_3. про не використання спірних ставків для технологічного процесу вирощування рибної продукції, у зв'язку з чим відмовився від затвердження технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землею, тобто відмовився від отримання землі у встановленому законодавством порядку.
Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для визнання рішення протиправним та нечинним.
Керуючись ст.ст. 158, 161, 162, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
В позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Чорна Л. В.