АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/19/15 Головуючий 1-ї інстанції - Васильєва О.О.

Справа № 2035/9719/2012 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Щербань Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

30 травня 2012 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначив, що 17 травня 2008 року передав у борг ОСОБА_1 1 000 000,00 грн. На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_1 було надано власноруч написану розписку, в якій зобов'язався повернути позичені грошові кошти рівними частками починаючи з червня 2008 року. Загальний строк повернення грошових коштів встановлений до 31 травня 2009 року.

На час подачі до суду позову ОСОБА_1 повернуто позичені грошові кошти частково, а саме 17 400,00 доларів США, що на дату повернення боргу було еквівалентно 84 390,00 грн. Заборгованість за договором позики становить 915 610,00 грн.

Відповідач від погашення заборгованості, що залишилась, ухиляється, мотивуючи відсутністю грошових коштів.

У зв'язку з зазначеним, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики в сумі 915 610,00 грн.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 915 610,00 грн.

21 вересня 2012 року ОСОБА_1 подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2012 року заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2012 року скасовано. Справу призначено до судового розгляду.

09 січня 2013 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що вищезазначений договір позики є недійсним з наступних підстав.

Договір позики ОСОБА_1 було укладено під впливом психологічного насильства з боку ОСОБА_2 Крім того, договір позики є удаваним, оскільки фактично при його підписанні ніяких грошових коштів передано не було.

Так, на час укладення договору позики офіційно підтверджених доходів ОСОБА_2 не мав. Зазначена розписка була надана йому як гарантійне зобов'язання на підтвердження надання йому потенційних дивідендів від прибутків товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» (далі - ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд») зі складу засновників якого його було виключено.

Зважаючи на зазначене, договір позики було укладено з метою приховання угоди про наявність цивільно-правових зобов'язань між ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» та його колишнім засновником ОСОБА_2 щодо виплати останньому активів.

Таким чином під час укладення договору позики сторони мали на увазі інші правові наслідки, ніж ті, які формально були зовнішнім результатом їхнього волевиявлення. Під час складення розписки сторони не мали реального наміру передавати та приймати грошові кошти.

Зазначений договір позики є укладеним з дефектом волі та волевиявлення, а метою його укладення було не позичення грошових коштів, а врегулювання відносин між ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» та ОСОБА_2 як колишнім засновником.

Зважаючи на наведене, просив суд визнати недійсним договір позики від 17 травня 2008 року, укладений між ним та ОСОБА_2, стягнути з ОСОБА_2 на його користь в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн.

ОСОБА_2 було надано заперечення на зустрічний позов, в якому зазначив, що обставини, викладені в зустрічному позові ОСОБА_1 є необґрунтованими та на підтвердження яких останнім не надано належних та допустимих доказів.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 915 610,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, викликати і допитати в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, витребувати з ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» наказ про прийняття на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_2, копії протоколів або виписки з протоколів загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» щодо обрання ОСОБА_2 керівником та звільнення його з посади, витребувати від ДПІ Дзержинського району м. Харкова довідку про отримання ОСОБА_2 доходів за 2005-2008 роки, призначити комплексну почеркознавчо-психологічну експертизу. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі та є необґрунтованими. Судом першої інстанції не було дано оцінки тому факту, що ОСОБА_2 не надав доказів, що станом на 17 травня 2008 року він мав офіційно підтверджені доходи в сумі 1 000 000,00 грн., які він без сплати відсотків за користування позичив йому на цілий рік. Судом безпідставно не прийнято до уваги, що фактично між сторонами склалися правовідносини при здійсненні підприємницької діяльності, так як вони разом з іншими учасниками брали участь у спільних інвестиційних угодах та проектах, в тому числі, стосовно будівництва багатоповерхового будинку. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були засновниками ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд». Але, договором від 17 травня 2008 року між ними були розірвані правовідносини по партнерству, ОСОБА_2 вийшов зі складу засновників цієї компанії. Спірна розписка була написана ОСОБА_2 для підтвердження його потенційних дивідендів від майбутніх прибутків ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд». Крім того, суд першої інстанції розглянув справу у відсутності його представника без належного йому повідомлення про час та місце слухання справи.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 підтримували апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, експертів ОСОБА_8 та ОСОБА_9., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, стягуючи з ОСОБА_1 на його користь 915 610,00 грн., та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору займу, стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що письмовими доказами підтверджений факт укладення договору займу між сторонами по справі, відповідно до якого ОСОБА_1 17 травня 2008 року отримав від ОСОБА_2 в борг 1000000,00 грн., які він зобов'язався повернути до 31 травня 2009 року рівними частинами.

Однак взяті на себе зобов'язання за договором займу ОСОБА_1 не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заперечень проти первісного позову та зустрічного позову, що дана розписка регулює між сторонами правовідносини як між засновниками товариства.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції зазначені вимоги закону було виконано.

Колегією суддів встановлено та підтверджується письмовими доказами, що 17 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір займу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 100000,00 грн., які зобов'язався повернути до 31 травня 2008 року. Факт отримання грошей у вказаній сумі підтверджений підписом ОСОБА_1 (а.с. 4, 96, 241, том 1).

У відповідності з вимогами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано у борг ОСОБА_1 1 000 000,00 грн.

Як вбачається з тексту розписки, відповідач зобов'язався повернути грошові кошти рівними частками, починаючи з червня 2008 року (а.с. 4, 96, 241, том 1).

Станом на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 позичені за договором позики грошові кошти повернуто частково, а саме грошову суму в розмірі 17 400,00 доларів США, яка на дату повернення боргу, за офіційним курсом Національного Банку України, становила 84 390,00 грн.

Дані обставини були визнані позивачем за первісним позовом ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено розмір заборгованості в сумі 915 610,00 грн.

Доводи відповідача та його представника стосовно того, що розписка є безгрошовою, оскільки грошові кошти за нею ОСОБА_1 отримані не були, про що в суді апеляційної інстанції свідчили допитані в якості свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_1, не можуть бути визнані обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки письмових доказів на підтвердження безгрошовості розписки відповідачем надано не було, то його доводи в цій частині правильно визнані судом першої інстанції необґрунтованими.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові по справі № 6-63цс від 18 віересня2013 року, яка згідно з ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, вбачається, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за договором позики в розмірі 915 610,00 грн., відсутні.

Що ж стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що воно також ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що розписка від 17 травня 2008 року була написана під психологічним тиском з боку ОСОБА_2 були предметом розгляду як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, та на їх підтвердження будь-яких доказів не надано.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 - ОСОБА_11 заявлено клопотання щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Відповідно до Висновку комісійної судово-почеркознавчої експертизи № 13646, складеного 03 березня 2015 року, рукописні записи в розписці та підпис від імені ОСОБА_1 виконані ОСОБА_1 Ознаки, які б свідчили про виконання вказаних вище підписів під впливом будь-яких природних (внутрішніх, зовнішніх) збиваючих факторів, не відобразилися.

Встановити чи виконана дана рукописна розписка ОСОБА_1 у незвичайному стані не виявляється можливим, у зв'язку з тим, що встановлені збіжні загальні та окремі ознаки стійкі, суттєві, утворюють індивідуальну сукупність, достатню для категоричного висновку про те, що досліджувані рукописні записи виконані ОСОБА_1 Наявність діагностичного комплексу ознак в досліджуваних рукописних записках та зразках почерку ОСОБА_1 вказує на відносно постійний характер незвичності його письма, яка могла бути обумовлена як особливостями психофізіологічної організації писемно-рухового навику, так і умовами виконання (а.с. 189- 192, том 2).

Допитані в суді апеляційної інстанції судові експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надали вичерпні пояснення, у зв'язку з чим вони при проведенні експертизи вийшли за межі питань, що були постановлені судом, з яких причин не могла бути дана відповідь на питання, зазначене в ухвалі суду, а також у зв'язку з чим була проведена комісійна судово-почеркознавча експертиза.

У зв'язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави піддавати сумніву висновки експертів.

Таким чином, висновок експерта, як джерело доказу, спростовує доводи апелянта щодо вчинення правочину під впливом психологічного насильства.

Також колегія суддів вважає недоведеними доводів апелянта стосовно того, що правочин є удаваним.

Відповідно до ч.1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших осіб, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надано будь-яких фактичних даних, на підставі яких судом було б встановлено обставини укладення договору позики з метою приховання іншого правочину, а саме сплату у майбутньому ОСОБА_2 дивідендів від прибутків ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд».

Як встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 засновником ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» не був (а.с. 84, том 1), даних про те, що товариство уповноважило останнього здійснювати будь-які розрахунки з ОСОБА_2 він не надав.

Крім того, відповідно до рішення зборів учасників ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд» ОСОБА_12 вибув з числа засновників 19 квітня 2006 року (а.с. 91-93, том 1).

Правовідносини за договором позики виникли пізніше, а саме в травні 2008 року, тобто через два роки після вибуття ОСОБА_12 з ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Харківміськбуд».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не було надано доказів, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було вчинено іншій правочин, а не договір позики.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив той факт, що він мав намір виплачувати ОСОБА_2 суму, зазначену в розписці, та не оспорював дійсність цього договору позики, що також свідчить про реальний характер цього договору.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування в цій частині рішення суду першої інстанції.

Що ж стосується вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому ОСОБА_2 моральної шкоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову відсутні. Доводам, наведеним під час розгляду справи, надана належна оцінка.

Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 10, 60, 303, 304, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: