РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2-5/2007 р.
10 січня 2007 року м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Карпушина Г.Л.
при секретарі - Корнет В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1про визнання права спільної сумісної власності на жилий будинок та поділ жилого будинку.
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_1, вказавши, що 12 вересня 1981 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1, реєстрація якого була проведена Ялосовецькою сільською радою Хорольського району Полтавської області за актовим записом НОМЕР_1. Від даного шлюбу мають двох повнолітніх синів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
У 1992 році вони з відповідачем взяли під забудову земельну ділянку і розпочали будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1. В 1992 році позивачка звернулася із заявою до Хорольського міськвиконкому і рішенням НОМЕР_2 від 16 червня 1992 року її визнано співзабудовником вказаного жилого будинку. 18 березня 1994 року їхній шлюб був розірваний в судовому порядку, а 01 квітня того ж року розірвання шлюбу зареєстровано в Хорольському РАГС. На час розлучення у них були побудовані стіни будинку, перестінки, дах та вставлені вікна.
Після розлучення відповідач 4 місяці прожив в іншої жінки, а потім знову повернувся в сім'ю і вони продовжували спільно добудовувати будинок. В 1998 році вони з відповідачем завершили будівництво жилого будинку і перейшли в нього проживати. Окрім жилого будинку на садибі маються: літня кухня, сарай з гаражем, погріб, туалет, колодязь, огорожа, асфальтове замощення та газопровід. В жовтні 1999 року їхній будинок був прийнятий в експлуатацію, а 12 листопада того ж року відповідачеві було видано свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок. Вказане свідоцтво було виписано лише на відповідача, хоча згідно рішення міськвиконкому вона була співзабудовником.
До квітня 2006 року вони проживали однією сім'єю з відповідачем та їхніми дітьми в жилому будинку по АДРЕСА_1, але потім позивачка змушена була залишити будинок і тепер проживає в гуртожитку ВАТ „Хорольський механічний завод".
На пропозиції позивачки провести поділ їхнього жилого будинку добровільно, відповідач не погодився.
В 2001 році ОСОБА_2 вже зверталася до суду з позовом про поділ жилого будинку, але рішення по справі не було прийнято, оскільки відповідач визнав її право на 1/2 частину жилого будинку, про що написав відповідну заяву від 14 серпня 2001 року.
Позивачка, згідно висновку судово-будівельного дослідження долученого до справи, просила визнати за нею право власності на приміщення будинку 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7 та 1-9 площею 66,4 м.2, а також приміщення літньої кухні, приміщення сараю, туалет, газопровід, 1/2 частину огорожі та 1/2 частину асфальтового замощення двору. За відповідачем залишити приміщення жилого будинку 1-8, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15 та 1-6 загальною площею 87,8 м.2, а також приміщення гаража, погріба, колодязь, 1/2 частину огорожі та 1/2 частину асфальтового замощення. Двір будинку залишити в загальному (спільному) користуванні. Зобов'язати відповідача прорубати дверний пройом з приміщення будинку 1-8. Зобов'язати обидві сторони впорядкувати опалення та енергозабезпечення в своїй частині будинку.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала, прохала визнати, що жиле домоволодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1. Зважаючи на висновки судово-будівельної експертизи, проведеної під час судового розгляду, позивачка змінила позовні вимоги в частині варіанту розподілу домоволодіння та прохала визнати за нею право власності на квартиру № 2 відповідно до другого варіанту розподілу, а за відповідачем визнати право власності на квартиру № 1 відповідно до вказаного розподілу.
Відповідач позов визнав в повному обсязі, запропонований позивачкою варіант розподілу домоволодіння, відповідно до висновку судово-будівельної експертизи, підтримав та прохав визнати за ним право власності на квартиру № 1 згідно другого варіанту розподілу.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, належно оцінивши надані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають до задоволення в повному обсязі на підставі слідуючого.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 СК України та ст. 16 Закону України „Про власність" передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Судом встановлено, що жиле домоволодіння АДРЕСА_1 будувалося разом позивачкою та відповідачем починаючи з 1990 року та закінчено будівництвом в 1998 році. Будівництво проводилося за спільні кошти без залучення коштів та матеріальних цінностей, які належали на праві приватної власності кожному із сторін, про що свідчать пояснення останніх. Згідно рішення виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області в 1992 році позивачку визнано співзабудовником вказаного домоволодіння. З 1994 році сторони не перебували в шлюбі, про те, спільними зусиллями та за спільні кошти продовжували будівництво домоволодіння, яке було в їх спільній сумісній власності.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Частиною 4 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю.
Беручи до уваги викладене та зміст норм закону, суд встановив, що жиле домоволодіння АДРЕСА_1 є набутим сторонами за час шлюбу та в результаті спільної праці, а тому є їх спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст. 63 СК України та ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Відповідно до ст. 69 СК України та ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ст. 71 СК України та ст. ст. 364, 370 ЦК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності, може ділитися між співвласниками в натурі. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласників може бути надана лише за його згодою.
Судом встановлено, що жиле домоволодіння АДРЕСА_1є спільною сумісною власністю сторін з рівними частками. На момент розгляду справи сторони заявили своє бажання про поділ спільного сумісного майна. Перевіркою можливості поділу спільного сумісного майна сторін встановлено, що він можливий.
Так, згідно висновку НОМЕР_4 судової будівельно-технічної експертизи від 25 серпня 2006 року запропоновано два варіанти розподілу домоволодіння, які наближені до ідеальних часток, вказано вартість кожної частки домоволодіння після розподілу, наведені розрахунки грошової компенсації, вказані необхідні переобладнання. Вказані варіанти розподілу домоволодіння погодженні сторонами з відповідними службами та згідно з рішенням виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області НОМЕР_3 від 19.12.2006 року їм надано дозвіл на внутрішнє переобладнання домоволодіння згідно запропонованих варіантів.
Зважаючи на вищевикладене, позицію сторін та їх згоду на грошову компенсацію, зміст норм закону, суд вважає, що позовні вимоги позивачки про поділ спільного майна підлягає до задоволення. Зважаючи на обставини справи, інтереси сторін, на думку суду, найбільш правильним розподілом домоволодіння сторін є розподіл вказаний у висновку судової будівельно-технічної експертизи за варіантом № 2, за умови виділення у власність позивачці квартири № 2, а відповідачу квартири № 1 з проведенням відповідних грошових компенсацій.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до викладеного та зважаючи на вимоги ст. ст. 325, 328, 331 ЦК України, судом встановлено, що після поділу спільного сумісного майна сторін, отримані ними частки майна належатимуть їм на праві приватної власності.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 174, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 325, 328, 331, 355, 364, 368, 369, 370, 372 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 62, 63, 65, 68, 69, 70, 71 СК України, Законом України „Про власність", Постановами Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 року та „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім"ю України" № 16 від 12.06.1998 року суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на жилий будинок та поділ жилого будинку задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 57/100 частин жилого домоволодіння АДРЕСА_1 (другий варіант розподілу квартира № 2), зафарбований на плані червоним кольором, виділивши в натурі: частину прихожої 1-2 площею 5.6 м.2; ванну 1-5 площею 3.1 м.2; туалет 1-6 площею 0.8 м.2; роздівалку 1-7 площею 2.8 м. ; сходову клітку 1-8 площею 8.9 м. сходову клітку 1-10 площею 9.1 м.2; коридор 1-11 площею 16.6 м.2; кімнату 1-12 площею 9.2 м.кв; кімнату 1-13 площею 10.7 м.2; кімнату 1-14 площею 14.9 м.2; кімнату 1-15 площею 14.7 м.2; лоджію 1 площею 3.7 м.2; літню кухню „Б"; літню вбиральну „Д", частину колодязя № 1; частину огорожі з воротами № 2; частину газопроводу; частину дворового замощення 1, загальною вартістю 94 911 грн.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 43/100 частин жилого домоволодіння АДРЕСА_1 (другий варіант розподілу квартира № 1), зафарбований на плані синім кольором, виділивши в натурі: тамбур 1-1 площею 2.5 м.2; частину прихожої 1-2 площею 10.4 м.2; кімнату 1-3 площею 13.5 м.2; кухню 1-4 площею 8.1 м.2; кімнату 1-9 площею 19.6 м.2; літній сарай „В"; літній погріб „Г", частину колодязя № 1; частину огорожі з воротами № 2; частину газопроводу; частину дворового замощення 1, загальною вартістю 71615 грн.
Зобов'язати сторін спільно улаштувати перегородку в приміщенні прихожої 1-2 площею 16.0 м. , розділивши її на дві частини площею 10.4 м. та 5.6 м. .
Зобов'язати сторони самостійно переобладнати системи електропостачання, опалення та газопостачання за погодженням з відповідними органами.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування вартості 1/2 частини вартості спільного майна кошти в сумі 11 648 грн.
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а також апеляційна скарга протягом 20 днів після подання вказаної заяви, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Головуючий: