ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

10.02.09                                                                                           Справа  № 17/86

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                     Бойко С.М.,

суддів:                                           Бонк Т.Б.,

                                                      Марко Р.І.,

при секретарі Гунька О.,

з участю представників:

від позивача –  не з”явився,

від відповідача  –  з”явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води Свалявщини», с.Сусково Свалявського району

на рішення    господарського суду Закарпатської області від 10.10.2008 року, суддя Ушак І.Г.,  у справі   № 17/86

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води Свалявщини», с.Сусково Свалявського району

до відповідача Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»КМ України, м.Київ в особі Закарпатського обласного управління «Закарпаттяекокомресурси»ДК «Укрекокомресурси»КМ України, м.Ужгород

про   визнання договору недійсним,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Закарпатської області від 10.10.2008 року в задоволенні позовних вимог  товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води Свалявщини»до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»КМ України, м.Київ в особі Закарпатського обласного управління «Закарпаттяекокомресурси»про визнання недійсним укладеного між сторонами договору 01-07 УЖ №87 від 28.01.2004 року відмовлено з підстав того, що позивачем не подано, а судом не встановлено наявності в спірному випадку підстав, встановлених ст.203 ЦК України для визнання вказаного договору недійсним.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення  суду першої інстанції скасувати в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним є відсутність у ньому всіх істотних умов, наявність яких є обов»язковою згідно вимог ч.1ст.630 та ч.1 ст.901 ЦК України для договорів про надання послуг.

Зокрема, скаржник вважає, що  за даним договором має оплачуватися результат праці –знищення або переробка тари позивача, який є результатом закінчення роботи (вчинення дій або проведеної діяльності із збирання, сортування, переробки та утилізації тари), і який оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг). Проте, в оскаржуваному договорі  не визначено фактичного обсягу результату дій відповідача як матеріальної речі (знищеної та/або переробленої тари), за який позивачем має здійснюватися оплата, що свідчить про відсутність  досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору. З цих підстав скаржник вважає, що оскаржуваний договір є неукладеним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що спірний договір укладено  відповідно до вимог п.5 «а»постанови КМ України від 26.07.2001 року №915 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини», згідно якої підприємства, установи, організації усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції зобов»язані забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію всіх видів використаної тари (упаковки), зокрема, шляхом  укладання договорів про  надання таких послуг з відповідачем чи іншими спеціалізованими підприємствами.

Відповідач вважає, що внаслідок надання послуги за договором позивач не отримує результати роботи у вигляді обробки, переробки, ремонту речі, а отримує послугу, яка за своїм змістом та кінцевою метою опосередковується кількома діями, що мають індивідуальні ознаки, тобто збирання, сортування, транспортування, переробка та утилізація, а тому покликання апелянта в скарзі стосуються поняття договору підряду, який в спірному випадку відсутній.

Відповідач зазначає, що договір укладений повноважними представниками сторін, підписаний керівниками сторін та завірений печатками, правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, не суперечить ні вимогам ст.215, ні ст.630, ні ст.901 ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства України, а також не суперечить моральним засадам суспільства, оскільки здійснений шляхом укладання договору на виконання вимог закону та з метою поліпшення стану навколишнього природного середовища, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

В додаткових поясненнях відповідач також зазначає, що позивач не має ліцензії, умов і можливостей самостійно здійснювати збір, зберігання і утилізацію використаної тари (упаковки), як передбачають вимоги  п. «б»ст..17 Закону України «Про відходи»та п.5 «а»постанови КМ України від 26.07.2001 року №915, а тому підтверджує факт укладення спірного договору з відповідачем листом від 11.10.2004 року №56, адресованим прокурору  Свалявського району на припис останнього щодо усунення порушень Закону України «Про відходи».

В судове засідання представник скаржника повторно  не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду спору, а тому, зважаючи на строк та можливість його розгляду без участі скаржника, суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 28.01.2004 року між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»КМ України, м.Київ в особі Закарпатського обласного управління «Закарпаттяекокомресурси»(компанія) та ТОВ “Мінеральні води Свалявщини»” (підприємство) укладено договір 01-07 УЖ №87, предметом  якого є надання послуг щодо збирання, сортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) на умовах визначених постановою КМУ від 26.07.01 №915.

Підставою для визнання вказаного договору недійсним позивач вважає відсутність у договорі 01-07 УЖ №87 від 28.01.2004 року  згоди між сторонами  в потрібній формі по всіх істотних умовах при укладенні договору про надання послуг, наслідком чого є визнання спірного договору неукладеним.

Відповідно до  п.«б»ст.17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, п.1 договору 01-07 УЖ №87,  даний договір укладений сторонами відповідно до приписів Постанови №915 «Про впровадження  системи збирання, сортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини».

Відповідно до Постанови на компанію  покладено функції щодо розроблення і організації впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів, у тому числі використаної тари (упаковки) вітчизняного та імпортного виробництва як вторинної сировини.

Постановою передбачено, що підприємства, установи, організації усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, яким є позивач у даній справі, зобов'язані забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію всіх видів використаної тари (упаковки), в якій знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій, на всій території, де реалізується продукція. При цьому, підприємства, установи, організації, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, можуть це виконувати самостійно, здійснюючи збирання, сортування, заготівлю та утилізацію використаної тари відповідно до мінімальних норм утилізації; шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення переробки та утилізації використаної тари з компанією, яка створена відповідно до Постанови № 915, з віднесенням її до сфери управління Міністерства економіки та покладенням на неї функцій щодо розроблення і організації впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів, у тому числі, використаної тари вітчизняного та імпортного виробництва як вторинної сировини; шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення переробки та утилізації використаної тари з іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку, що, позивач як підприємство, що використовує тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, уклавши спірний договір з відповідачем виконав один із передбачених Постановою №915 способів щодо  забезпечення збирання (приймання), зберігання і утилізацію всіх видів використаної тари (упаковки).

За умовами спірного договору компанія зобов'язалася надавати товариству послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), в тому числі шляхом залучення до виконання третіх осіб. Позивач, в свою чергу, зобов'язався оплатити послуги компанії за тарифами, затвердженими постановою №915. Договором визначено порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів та зміни умов договору, термін дії договору.

За  приписами  ст.204  ЦК України  встановлена  презумпція  правомірності правочинів,   тобто   правочин   є   правомірним,   якщо   його   недійсність   прямо   не   встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом.

В частині першій ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку вищезазначених підстав для визнання договору 01-07 УЖ №87 від 28.01.2004 року недійсним.

Судом встановлено, що договір укладений повноважними представниками сторін, підписаний керівниками сторін та завірений печатками, правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, не суперечить ні вимогам ст.630, ні ст.901 ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства України, а також не суперечить моральним засадам суспільства, оскільки здійснений шляхом укладання договору на виконання вимог закону та з метою поліпшення стану навколишнього природного середовища.

Покликання скаржника на те, що сторонами не досягнуто усіх істотних умов договору, оскільки не визначено фактичного обсягу результату дій відповідача як матеріальної речі (знищеної та/або переробленої тари), за який позивачем має здійснюватися оплата, судом до уваги не приймається, оскільки в спірному випадку договір укладено про надання послуг, а не виконання робіт. Позивач отримує послугу, яка за своїм змістом та кінцевою метою опосередковується кількома діями, що мають індивідуальні ознаки, тобто збирання, сортування, транспортування, переробка та утилізація, а тому покликання апелянта в апеляційній скарзі стосуються поняття договору підряду, який в спірному випадку відсутній.

З наведеного позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води Свалявщини»до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»КМ України, м.Київ в особі Закарпатського обласного управління «Закарпаттяекокомресурси»ДК «Укрекокомресурси»КМ України про визнання недійсним укладеного між сторонами договору 01-07 УЖ №87 від 28.01.2004 року є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

                                                          

                                                   постановив:

рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2008 року в справі за номером  17/86- залишити без змін, а апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води Свалявщини» –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

       

                                                                       Р.І.Марко