ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 квітня 2015 р. Справа № 802/358/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

представника позивача: ОСОБА_1

представника третьої особи 1: Ткач Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: відділу Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фермерського господарства "Україна", реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції Вінницької області

про: визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації правочину

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до відділу Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фермерського господарства "Україна" та реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції Вінницької області про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації правочину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відділом Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області протиправно, не здійснивши перевірки відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, здійснено подвійну реєстрацію договору оренди землі від 27.08.2012 року щодо земельної ділянки, розташованої на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області, площею 1,7104 га., в період дії попереднього договору оренди від 10.02.2008 року, укладеного між цими ж сторонами. Позивач вважає, що такі дії відповідача при здійсненні державної реєстрації правочину суперечать вимогам законодавства, а тому просить суд:

- визнати протиправними дії відділу Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області, що полягали у реєстрації договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ "Україна" від 27.08.2012р., зареєстрованого 27.11.2012 року за НОМЕР_1;

- скасувати реєстрацію договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ "Україна" від 27.08.2012р., зареєстрованого 27.11.2012 року за НОМЕР_1.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі за обставин, що викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача - відділу Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно попередньо наданих суду письмових заперечень від 24.03.2015р., відповідач з позовними вимогами не погоджується, а справу просить розглядати без його участі (а.с. 38-39).

Представник ФГ "Україна", як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених письмово та долучених до матеріалів справи. Зазначив, що діями відповідача, які пов'язані із проведенням державної реєстрації правочину, права позивача жодним чином не порушені, оскільки договір оренди землі від 27.08.2012р. не визнаний в судовому порядку недійсним та у даний час він є чинним.

Представник третьої особи 2 - реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції Вінницької області в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомляв, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи зазначені обставини та беручи до уваги положення ст. 128 КАС України, суд визнав за можливим провести розгляд вказаної справи за існуючої явки сторін у судове засідання.

Суд, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи 1, врахувавши письмові заперечення відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 14.12.2007, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,7104 га, розташованої на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9).

10.02.2008 між позивачем (надалі - орендодавець) та фермерським господарством "Україна" (надалі - орендар) укладено договір оренди землі №280, у відповідності до якого належна позивачу земельна ділянка загальною площею 1,7104 га на території Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області передана орендарю в оренду строком на 5 років. Вказаний договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 22 травня 2008 року за № 040884200279 (а.с. 13-14).

Проте, в період дії вищезазначеного договору, між ОСОБА_3 та фермерським господарством "Україна" 27.08.2012 року укладено новий договір оренди землі, у відповідності до якого ця ж земельна ділянка, що розташована на території Лісоволисіївської сільської ради площею 1,7104 га, передана в оренду орендарю строком на 15 років (а.с. 11-12). Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Калинівському районі Вінницької області (на даний час - відділ Держземагентства у Калинівському районі) 27 листопада 2012 року за НОМЕР_1.

На думку позивача, відділом Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області реєстрація договору оренди землі від 27.08.2012 року вчинена необґрунтовано, так як за наявності зареєстрованого та діючого договору оренди земельної ділянки, реєстрація іншого договору оренди цієї ж ділянки не допускається, тобто має місце подвійна реєстрація одного і того ж права.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, Законом № 161-XIV та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст. 126 цього Кодексу встановлюється порядок оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

16 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким статті 18 та 20 Закону № 161-XIV виключені, а ст. 6 доповнена ч. 5, згідно з якою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VІ встановлено, що до 1 січня 2012 року, (9 грудня 2011 року дію вказаної норми продовжено до 1 січня 2013 року), державна реєстрація, зокрема договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Обґрунтовуючи протиправність дій відділу Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області щодо реєстрації договору оренди від 27.08.2012 року, позивач посилається на п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції №1878 від 11.02.2010 року, відповідно до якого у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо заявлене право вже зареєстроване. Позивач зазначає, що реєстрація договору оренди при наявності підстав для відмови у такій реєстрації є неправомірною.

Однак, суд критично оцінює такі висновки позивача з огляду на наступне.

По-перше, положення п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" станом на 27.11.2012 року (на момент здійснення оспорюваної реєстрації) в тій редакції, на яку посилається позивач уже не існувало, тому дана норма до спірних правовідносин застосована бути не може.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції від 16 жовтня 2012 року N 5461-VI (чинній на момент здійснення реєстрації) державна реєстрація прав проводиться в тому числі і на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції від 16 жовтня 2012 року N 5461-VI (чинній на момент здійснення реєстрації) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

При цьому згідно частини 4 цієї статті відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

З аналізу наведених норм слідує, що територіальний орган Держземагентства уповноважений відмовити у реєстрації права та обтяження такого права у разі подання заявником тих самих документів на підставі яких таке право вже зареєстроване.

Проте, в даному випадку, сама наявність нового договору свідчить про те, що для проведення реєстрації договору оренди від 27.08.2012 року ФГ "Україна" були поданні документи відмінні від тих, на підставі яких проводилася державна реєстрація попереднього договору оренди земельної ділянки від 10.02.2008р. А отже, підстав для відмови у проведенні державної реєстрації згідно вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідача не було.

Порядок проведення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок у 2012 році (до 01.01.2013 року) здійснювався у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1021, якою затверджений Порядок ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

У відповідності до п. 16-1 цього Порядку, державна реєстрація здійснюється шляхом внесення відомостей до Книги записів.

Відповідно до п. 16-2 Порядку, для державної реєстрації договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності, власник чи набувач права або уповноважена ними особа подають до відповідного територіального органу Держземагентства заяву і такі документи:

1) копія документа, що посвідчує особу набувача права на земельну ділянку або її власника, а у разі подання заяви уповноваженою ними особою - також копія документа, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб;

2) документація із землеустрою, яка включає план земельної ділянки і містить відомості про координати поворотних точок меж частини земельної ділянки та обмінний файл - у разі державної реєстрації договору суборенди частини земельної ділянки;

3) договір оренди земельної ділянки із земель приватної власності, договір суборенди земельної ділянки (її частини) (кількість примірників договору повинна бути на один примірник більша, ніж кількість сторін договору);

4) копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття номера та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби, ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податкового номера - для юридичної особи.

Пунктом 16-3 Порядку встановлено, що територіальний орган Держземагентства відмовляє у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності, договору суборенди земельної ділянки (її частини), якщо:

1) документи подані не в повному обсязі;

2) подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Порядком.

У разі відмови у державній реєстрації за результатами перевірки поданих документів територіальний орган Держземагентства протягом трьох робочих днів готує висновок про відмову в такій реєстрації та повертає подані документи сторонам або уповноваженим ними особам для доопрацювання за актом приймання-передачі.

Із наведеного слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем встановлений вичерпний перелік підстав, при наявності яких Держземагентство може відмовити у реєстрації договору оренди, однак серед них відсутня така підстава, як подвійна реєстрація договору, на яку посилається позивач.

У даному випадку суд вважає за необхідне зазначити, що наявність укладеного між сторонами та зареєстрованого у встановленому порядку договору оренди землі від 10.02.2008р., строк дії якого не закінчився, не є перешкодою для укладення нового договору між цими ж самими сторонами та щодо цього ж самого предмету, і, як наслідок здійснення його державної реєстрації. При цьому до повноважень органу, що проводить реєстрацію відноситься лише перевірка повноти документів та наявність підстав для здійснення реєстраційної дії, а не перевірка істотних умов договору, відсутність чи невідповідність яких має контролюватися самими сторонами.

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із наведеного слідує, що реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Відтак, проведення державної реєстрації договору оренди, щодо якого сторони дійшли згоди відносно всіх істотних умов, не може вважатися порушенням прав однієї зі сторін, навіть незважаючи на існування попередніх не припинених договірних стосунків, так як в цьому випадку нівелюється такий важливий чинник цивільно-правових відносин як свобода договору (ст. 627 ЦК України).

При вирішенні даного спору суд не бере до уваги доводи позивача про не підписання ним договору оренди земельної ділянки від 27.08.2012 року із підстав дії в той час іншого договору, який позивач не мав наміру продовжувати, оскільки вказані обставини не підтвердженні жодними доказами. Більше того, із пояснень представників сторін судом встановлено, що позивач ініціював звернення до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою до ФГ «Україна» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.08.2012 року.

Зокрема, як слідує із тексту позовної заяви, з якою представник ОСОБА_3 звертався до Калинівського районного суду Вінницької області, позивач оспорював такий договір не із підстав відсутності волевиявлення на його підписання, а внесення відповідачем самостійних змін щодо строку дії договору та інших його істотних умов.

Проте, як підтвердив представник позивача у судовому засіданні, вказаний позов за ініціативою позивача був залишений судом без розгляду.

Тобто, на момент звернення позивача до суду договір оренди земельної ділянки укладений між ним та ФГ «Україна» 10.02.2008р. втратив свою дію, разом із тим залишається чинним та продовжує діяти новий договір оренди земельної ділянки від 27.08.2012р., укладений між цими ж сторонами та зареєстрований у встановленому порядку. При цьому, недійсність вказаного договору на час розгляду справи в суді не підтверджена.

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положеннями частини 1 статті 6 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

Враховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин законодавчо визначених підстав для відмови у проведенні державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 27.08.2012 року у відповідача не було, волевиявлення учасників при укладенні даного договору не спростоване у судовому засіданні, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Згідно ст. 94 КАС України, у випадку відмови у задоволенні позову, підстави для повернення позивачу сплаченого при зверненні до суду судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович