Справа № 2-а-56/2009
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2009 року м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючої судді - Майбороди С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про поновлення пропущеного строку та зобов"язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни,
ВСТАНОВИВ:
03.02.2009р. позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області і просить зобов'язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп. та поновити строк звернення до суду з позовом за період з 01.01.2006р. по 31.12.2007р.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" він відноситься до осіб, які є дітьми війни, а тому має право на державну соціальну підтримку у вигляді щомісячної доплати до пенсії (щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги), в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але, всупереч того, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами, розмір пенсії в 2006-2007 р.р. щомісячно протиправно не підвищувався.
В судове засідання позивачка не з»явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, подав клопотання про розгляд справи без представника управління, в письмових запереченнях позовні вимоги не визнає та наполягає на пропущення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Враховуючи, що сторони надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, суд, відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглянути справи в порядку письмового провадження на основі наявних в справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
ОСОБА_1 являється дитиною війни, що підтверджується посвідченням та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якого діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Згідно п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік.
Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року, яким пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено та статтю 110 вказаного Закону викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з частиною 2 статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до частини 2 статті 4 Бюджетного кодексу України, при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Згідно п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 цього Закону, відповідно якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», як п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього закону.
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже позивачка мала право у 2007 році на підвищення своєї пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року.
Відповідно статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свої прав, свобод чи інтересів.
Позивачка в 2006-2007 роках не отримувала пенсію з її підвищуванням на 30 відсотків відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому знала про порушення її прав з дати фактичного отримання щомісячно пенсії без її підвищення на 30 відсотків, але звернулася до суду лише в лютому 2009 року, зазначивши, що про грубе порушення її прав стало відомо після висвітлення зазначених подій у пресі у зв»язку з ухваленням рішення Конституційним судом України 09 липня 2007 року.
З урахуванням того, що відповідач наполягає на відмові в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, а причини пропущення строку звернення до адміністративного суду, в зв'язку з тим, що позивачка дізналася про порушення її прав з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, суд не визнає поважними, оскільки як вбачається з адміністративного позову позивачка сам зазначає, що дізналася про порушення її прав в липні 2007 року , після чого звернулася до суду через півтора року після зазначених подій, і на підставі ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне в частині вимог позивачки за 2006 рік та.2007 рік відмовити в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 72, 86, 99,100, 158-164 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про поновлення пропущеного строку та зобов"язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни за період 2006-2007 роки - відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Чернігівський районний суд протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Чернігівський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.М.Майборода