АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/89/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1107/15Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

При секретарі : Кальник А.М.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що банком не пропущено строк позовної давності, оскільки договір автоматично пролонгується доки жодна зі сторін не заявить про свій намір його розірвати. Враховуючи відсутність заяв сторін про розірвання договору, він продовжує діяти к4нрдо 25 лютого 2015 року.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 25 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 500 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Термін дії картки становить до 12/08, про що зазначено в договорі.

Своїм підписом в заяві позичальник підтвердив, що ознайомлений і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку.

В зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 31 грудня 2014 року заборгованість позичальника перед банком становила 5757 грн. 77 коп., з яких:

- 499,55 грн. заборгованість за кредитом,

- 1757,85 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом,

- 2750 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом,

- 500 грн. штрафу (фіксована частина),

- 250,37 грн. штрафу (процентна складова).

До суду за захистом порушеного права банк звернувся 29 січня 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк позовної давності, а відтак порушене право не підлягає судовому захисту. При цьому, відповідач будь-яких дій, які б свідчили про визнання ним боргу, чи отримання нової картки, не вчиняв, позаяк відсутні підстави вважати, що строк позовної давності переривався. Свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував як умовами договору, так і посиланнями на положеннями ч.4 ст. 267, ст. 256 та ч.5 ст.261 ЦК України.

З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено обов'язковість виконання зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання). Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язань в обумовлений сторонами строк.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з заяви позичальника, останньому була видана кредитна картка «Універсальна» НОМЕР_1 з кредитним лімітом у сумі 500 грн. із терміном дії 12/08.

Пунктами 3.1.1. та 3.1.3. Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що строк дії карти встановлений на лицьовій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк шляхом надання клієнту карти з новим строком дії.

Таким чином, в даному випадку строк дії картки становив до 31.12.2008 року.

З довідки про звільнення серія ПОЛ №05542 вбачається, що ОСОБА_2 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 26 травня 2008 року по 24 травня 2011 року.

Враховуючи той факт, що позичальник перебував в місцях позбавлення волі в період з 26 травня 2008 року по 24 травня 2011 року, він не міг отримувати в установах банку нову кредитну карту.

Згідно п.9.12 Умов і Правил надання банківських послуг картковий рахунок відкривається на невизначений строк і діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо ні одна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.

Вказаний пункт стосується досягнутої між сторонами домовленості щодо строку дії договору.

Пунктами 5.3, 5.4 розділу ІІ Правил користування платіжною картою Умов і Правил надання банківських послуг передбачено обов'язок позичальника здійснювати повернення кредиту частками (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, встановлені в Пам'ятці клієнта (щомісячна сплата кредитного ліміту, процентів за попередній місяць, комісії), а також встановлено відповідальність за порушення внесення щомісячних платежів. Таким чином, вказаними пунктами встановлено строки (терміни) виконання зобов'язання у вигляді сплати щомісячних платежів.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору, сторони погодили і строки виконання боржником окремих зобов'язань у вигляді повернення останнім кредиту частками (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, передбачені умовами договору.

Із вказаного можна зробити висновок, що Заявою позичальника та Умовами і Правилами встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами і встановлюють відповідальність за невиконання цього обов'язку.

За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦПК України), а не закінчення строку дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2008 року позичальник скористався наданими йому кредитними коштами, про що свідчить роздруківка заборгованості, проте жодних платежів по поверненню кредиту не здійснив.

Оскільки перебіг позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, то в даному випадку у позивача таке право виникло в наступний місяць після не сплати боржником чергового щомісячного платежу.

Таким чином, можливість реалізації свого права на стягнення заборгованості в примусовому порядку через суд у позивача виникла в квітні 2008 року.

Щодо повернення кредиту в повному обсязі - своє право захистити в судовому порядку банк мав можливість впродовж трьох років, починаючи зі дня, коли сплинув останній день місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), тобто впродовж трьох років, починаючи з 1 січня 2009 року (строк дії картки по 31.12.2008 року).

Зазначені обставини свідчать про правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для захисту прав кредитора внаслідок сплину позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що позов пред'явлено в межах позовної давності, з посиланням на положення п.3.1.3. Правил користування платіжною карткою, яким передбачено продовження дії платіжної картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки жодних доказів, які б свідчили про отримання відповідачем нової кредитної картки по справі не надано, позаяк сам боржник з травня 2008 року до травня 2011 року перебував в місцях позбавлення волі, а відтак таких дій здійснювати не міг в силу об'єктивних обставин.

Також не заслуговує на увагу твердження представника позивача про те, що договір продовжує діяти, оскільки жодна із сторін не заявила про своє бажання його припинити, оскільки в даному випадку не має правового значення положення про пролонгацію, натомість перебіг строку позовної давності буде пов'язаний зі строком дії картки щодо повернення кредиту в повному обсязі.

Між тим, колегія суддів зауважує, що при розгляді спору суд першої інстанції помилково послався на положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема на вимоги п.7 ч.11 ст.11 даного Закону, які не підлягають застосуванню, а поширюються лише на врегулювання досудового спору між кредитором та боржником.

Враховуючи, що зазначене посилання не вплинуло на правильність вирішення справи, колегія суддів не вважає зазначену обставину підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

С У Д Д І :

З оригіналом згідно.