^{АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ}

Справа № 22ц-5480/2006                                                Головуючий у І інстанції Слюсар Л.П.

Категорія 29                                                               Доповідач Приходченко А.П.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 рудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого           Стежко В.А.

суддів                       Приходченко А.П., Можелянської З.М.

при секретарі          Агаповій В.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа відкрите акціонерне товариство „Дніпропетровська пересувна механізована колона - 246", про визнання особою, що втратила право користування жилим приміщенням, про відновлення становища, яке існувало до порушеня прав, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа відкрите акціонерне товариство „Дніпропетровська пересувна механізована колона - 246", про вселення і зміну умов договору житлового найму,

встановила:

У вересні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що у зв'язку з розпадом сім"ї відповідачка у травні 2003 року забрала свої речі і вибула на інше місце проживання, ніяких обов'язків по утриманню квартири не виконувала, не пропонувала обмін квартири, шлюб розірваний 10.02.2004 року. У червні 2006 року він доповнив свої вимоги, просив зобов'язати відповідачку зняти з реєстрації у цій квартирі її сина від другого шлюбу ОСОБА_3.

У грудні 2004 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом, в якому просила вселити її у спірну квартиру, посилаючись на те, що постійно проживала в цій квартирі з 1994 року, відповідач часто принижував її, тому у травні 2003 року мусила залишити квартиру, після чого замки були замінені, що позбавило можливості проживання. Згодом вона неодноразово доповнювала вимоги, просила вселити також неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 н. та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, виділити в користування їй з дітьми кімнати площею 17,29 кв. м та 10, 10 кв. м.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 5.07.2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Вселено ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови йому в позовних вимогах і в частині задоволених вимог ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі та відмовити відповідачці в задоволення вимог про вселення її та неповнолітніх дітей. Апелянт вважає, що суд надав перевагу поясненням відповідачки та свідків з її сторони, які протирічать іншим доказам, висновки суду щодо наявності особистих речей відповідачки у спірній квартирі, часу заміни замка не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені висновки суду щодо насилля над відповідачкою та чинення їй перешкод у користуванні квартирою, суд вселив відповідачку без вирішення питання про наявність причин для продовження строку відсутності в квартирі, неправильно застосував правила реєстрації фізичних осіб.

Перевіривши рішення в оскарженій частині, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1, у задоволенні позову та вселивши ОСОБА_2, з неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спірну квартиру, суд виходив з того, що ОСОБА_2 добровільно квартиру не покидала, вільного доступу в квартиру не мала, ключі від вхідних дверей їй не надавались.

Погодитись з такими висновками не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, судом неповно з'ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, що є підставою відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана згідно ордеру НОМЕР_1 від 6.11.1979 р. батьку позивача ОСОБА_5 на склад сім"ї з чотирьох осіб, у тому числі і позивача ОСОБА_1 /а.с. 35,41/.

Відповідачка ОСОБА_2 була прописана у цій квартирі 5.03.1999 р. та вселилась як член сім"ї у зв'язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_1 4.06.1994р. /а.с. 24,82/. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 10/.

В судовому засіданні сторони пояснили, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з травня 2003 року.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності члена сім"ї наймача за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо член сім"ї був відсутнім з поважних причин більше шести місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено судом у разі виникнення спору.

Відповідачка ОСОБА_2, будучи відсутньою у спірній квартирі більше шести місяців, не ставить питання про продовження цього строку. ЇЇ посилання на неможливість проживання у зазначеній квартирі через відносини ОСОБА_1 з іншою жінкою, та через сварки колегія не вважає такими причинами, що перешкоджали відповідачці заявити своє право на квартиру, починаючи з часу залишення квартири у травні 2003 року до часу звернення позивача у вересні 2004 року до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування жилою площею. ОСОБА_2 не ставила питання про обмін квартири, не скористалась правом зміни договору найму, не заявляла про наявність перешкод для проживання та не ставила питання про їх усунення. Навпаки, вона у травні 2003 року забрала всі свої особисті речі та залишила квартиру /а.с. 112,114/, за її позовом у судовому порядку був розірваний шлюб з ОСОБА_1, про що видано органом запису актів громадського стану свідоцтво від 10.02.2004 р. /а.с. 10/. Відповідачка 23.11.2005 року зареєструвала шлюб зі ОСОБА_6, після чого їй було присвоєне прізвище ОСОБА_6 /а.с. 89/, від повторного шлюбу має сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 96/.

Що стосується відносин ОСОБА_1 з іншою жінкою, то тільки 19.02.2005 р. він зареєстрував повторний шлюб /а.с. 69/, його доводи про зміну вхідного замка саме у грудні 2004 p., тобто уже після звернення з позовом до суду, не були спростовані ні судом першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції /а.с. 112/.

Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_2 тільки 14.12.2004 року звернулась до суду з позовом про вселення у спірну квартиру, тобто після виникнення спору про її право користування цією квартирою та початку розгляду справи судом /а.с. 1,2,16/, колегія судців вважає, що вона не була зацікавлена у збереженні за собою права користування зазначеною квартирою, оскільки для цього не скористалась жодним наданим законом правом. Вона не надала суду належних допустимих доказів про наявність поважних причин не проживання у спірній квартирі, про наявність перешкод у користуванні квартирою та бажання зберегти за собою право на квартиру протягом тривалого строку своєї відсутності у квартирі, тому з цих підстав їй слід відмовити у задоволенні позову про вселення у спірну квартиру.

Оскільки ОСОБА_2 визнається такою, що втратила право користування спірною квартирою, таке право не зберігається також і за її неповнолітнім сином від другого шлюбу ОСОБА_3, який був зареєстрований у цій квартирі за місце реєстрації матері /а.с. 99/, тому підлягає скасуванню його реєстрація у цій квартирі. Право на квартиру за дочкою ОСОБА_4 позивачем ОСОБА_1 не оспорюється і судом з цих підстав не розглядається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2006 року скасувати в частині відмови Подвисоцькому Олександру Леонідовичу у задоволення позову та в частині вселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Скасувати реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_1.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволення позову до ОСОБА_1 про вселення її та неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.