УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2015 р. Справа № 876/995/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2014 року у справі №901/799/12 за позовом ОСОБА_2 до Раковецької сільської ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення сільської ради,-
В С Т А Н О В И В:
04.10.2011р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Раковецької сільської ради Богородчанського району, третя особа ОСОБА_1, просив визнати незаконним рішення відповідача «Про затвердження та узгодження меж земельної ділянки» №3-36/2010 від 21.10.2010р.
Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.12.2014р. позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.12.2014р. та в позові відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на час звернення за отриманням дозволу на виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки, така була в користуванні ОСОБА_1 На неї виготовлено план земельної ділянки та встановлено, що згідно технічної документації її загальна площа становить 0,1352 га, а не 0,08 га. У зв'язку з цим в сільській раді було запропоновано написати заяву для дачі дозволу на виготовлення технічної документації на цю додаткову площу окремо. Рішенням від 24.12.2010р. №14-2/2010 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення ділянки 0,0552га. При цьому, за зверненням дружини позивача компетентною комісією складено акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1, який підписала ОСОБА_3 як межівник. Вказує, що на той час, тобто на 20.10.2010р., після смерті законного землекористувача ця земельна ділянка документально апелянту не була передана, але така користувалась нею, платила податок і питання спорів про межу ніколи не виникало. Вважає, що рішенням сесії сільської ради від 15.03.2011р. позивачу надано дозвіл на приватизацію 0,0964га, тобто на 164 кв.м більше аніж йому виділено і вийшло 0,0022 га земельної ділянки, незаконно вилученої в апелянта, тобто на яку ОСОБА_1 має всі законні підстави для виготовлення технічної документації. Через неналежне проведення інвентаризації земельних ділянок з боку сільської ради і виникла така розбіжність в площах земельних ділянок.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 Рішенням виконавчого комітету Раковецької сільської ради народних депутатів №31 від 08.05.1985р. виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_1
На підставі цього рішення видано будівельний паспорт та зроблено акт виносу земельної ділянки в натурі (а.с.13-14).
Згодом, на підставі Рішення виконавчого комітету Раковецької сільської ради від 09.10.2001р. №103 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння №27а.
20.10.2010р. комісією у складі сільського голови, спеціаліста-землевпорядника, депутатів сільської ради, в присутності провідного спеціаліста юридичного сектору управління, розглянуто на місці заяву громадянки ОСОБА_3, дружини позивача, та складено акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Відповідно до вказаного акта комісією встановлено, що згідно матеріалів Вінницької експедиції 1993 року межа між земельними ділянками гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проходить по існуючій будівлі. Комісією рекомендовано виготовити правовстановлюючі документи на земельні ділянки обом сторонам та дотримуватись правил Добросусідства, звернутись в ліцензовані проектні організації для проведення обмірів земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки (а.с.12).
21.10.2010р. Рішенням Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області п'ятого демократичного скликання №3-36/2010, яке є предметом судового розгляду, розглянуто та затверджено акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 20.10.2010р. (а.с.11).
15.10.2011р. Рішенням Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області шостого демократичного скликання гр.ОСОБА_2 дано дозвіл на складання технічної документації з інвентаризації та виготовлення Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0964га по АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.19), та 22.07.2014р. ухвалою ВАС України підтверджено законність його прийняття.
Оскільки при складанні технічної документації з інвентаризації та виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0964 га від 04.05.2011р. не всі члени комісії такий акт підписали, оскільки 20.10.2010р. був складений та затверджений на сесії ради рішенням №3-36/2010 від 21.10.2010р. акт встановлення та узгодження меж, і межа проходить по стіні існуючої будівлі, а тому вважаючи рішення №3-36/2010 від 21.10.2010р. незаконним позивач звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Положення ст.118 ЗК України встановлюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Частиною 2 вказаної статті закріплено, що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ч.1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.198 ЗК України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Згідно з ч.1 ст.106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Аналіз норм чинного законодавства дає можливість дійти висновку, що підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушенням у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Раковецької сільської ради народних депутатів від 01.04.1994р. діду ОСОБА_1 - ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку 0,63га та у зв'язку з неможливістю видати державний акт на право приватної власності, видано план як тимчасовий документ. Відповідно до п.3 цього рішення, межі границь погоджені з всіма суміжними землекористувачами, але враховуючи, що обмір земельної ділянки проведений без достатньої точності, при видачі Державного акта в межах погоджених границь можливі незначні зміни загальної площі (а.с.97-100). Однак, вказана земельна ділянка не була приватизована.
Рішенням Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області шостого демократичного скликання від 24.12.2010р. №14-2/2010 на підставі заяв гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено надати дозвіл гр.ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0552 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Під берегом» (а.с.17).
Листом Управління Держкомзему у Богородчанському районі Івано-Франківської області від 21.01.2011р. ОСОБА_2 повідомлено, що земельна ділянка, щодо якої прийнято акт від 20.10.2010р., затверджений на сесії сільської ради від 21.10.2010р., не була занесена до земельно-облікових документів (погосподарської книги) гр. ОСОБА_1 і відповідно не сплачувався земельний податок, а тому земельна ділянка знаходилась в землях запасу Раковецької сільської ради (а.с.15).
Таким чином, на момент винесення спірного рішення ОСОБА_1 не була власником чи користувачем земельної ділянки, жодних документів, що підтверджують протилежне апелянтом не надано.
Слід зауважити, що акт від 20.10.2010р., який був затверджений оспорюваним рішенням, є лише результатом розгляду комісією сільської ради земельного питання між позивачем та апелянтом; в акті рекомендовано в подальшому провести обміри земельних ділянок та чітко винести межі земельних ділянок в натуру (на місцевість).
Отже, даний акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки не є тим документом, яким питання меж суміжних власників чи (або) землекористувачів було узгоджено, що є наслідком вважати, що у відповідача не було відповідних правових підстав виносити питання узгодження меж за таким актом на розгляд сесії сільської ради та приймати рішення «Про затвердження та узгодження меж земельної ділянки» №3-36/2010 від 21.10.2010р.
На переконання колегії суддів, сільська рада спірне рішення прийняла без дотримання вимог чинного Земельного законодавства та принципів, передбачених ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказане судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2014 року у справі №901/799/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді Н.В. Ільчишин
М.А.Пліш