ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2015 р. м. Київ К/9991/54691/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова, заступника прокурора Харківської області та Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011

у справі № 2а-12941/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 06.09.2010 № 0000180700/0 та від 07.10.2010 № 0000180700/1 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 6896,7 грн. У задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2010 № 0000180700/0 та від 07.10.2010 № 0000180700/1 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 372411,47 грн. відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 1,70 грн.

ДПІ у Ленінському районі міста Харкова та заступник прокурора Харківської області подали касаційні скарги, в яких просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

ТОВ фірма «Харківагроснаб» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову і направити справу в цій частині на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги ДПІ у Ленінському районі міста Харкова та заступника прокурора Харківської області не підлягають задоволенню, а касаційна скарга ТОВ фірми «Харківагроснаб» - підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням 06.09.2010 № 0000180700/0 та складеним за результатами його оскарження податковим повідомленням-рішенням від 07.10.2010 № 0000180700/1 бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2010 року в сумі 379309,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.08.2010 № 2497/07-004/25190036, про порушення вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зокрема, підставою для зменшення бюджетного відшкодування в сумі 6896,76 грн. слугували висновки перевірки про неправомірне віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість:

в сумі 1454,17 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Інтертранслогістік» за операціями з постачання послуг з перевезення товару залізничним транспортом територією України, експедиційних послуг та послуг з термообробки дерев'яної тари;

в сумі 4274,16 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «ЗЕММАШ-ЗАПЧАСТИНА» за операціями з постачання товару;

в сумі 1168,43 грн. на підставі податкових накладних в сумі 1168,43 грн., виданих ТОВ ВТФ «АВІАС» за операціями з постачання товару (талони на дизпаливо та бензин А-95). Податковий орган виходив з того, що згідно з даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України податкове зобов'язання ТОВ ВТФ «АВІАС» не задекларовано, оскільки поданій декларації надано стан «недійсна».

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах касаційних скарг ДПІ у Ленінському районі міста Харкова та заступника прокурора Харківської області, при перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит в загальній сумі 6896,76 грн. сформовано на підставі податкових накладних, виписаних платниками податку на додану вартість, господарські операції підтверджуються копіями видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку: 105 (виписка балансу) необоротні активи - транспортні засоби за червень 2010 року, розпорядження директора підприємства від 01.01.2010 № 1/1/ОС зі встановлення норм списання пального автомобільного транспорту на підприємстві.

Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства щодо декларування та сплати зобов'язань не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з такими порушеннями, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі в цій частині та надали їм правову оцінку, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг ДПІ у Ленінському районі м.Харкова та заступника прокурора Харківської області.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах касаційної скарги позивача, при перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Підставою для зменшення позивачу за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 372411,47 грн. слугували висновки перевірки про неправомірне включенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2010 року в сумі 348096,47 грн. та за червень 2010 року в сумі 24315 грн. за операціями з придбання запчастин у ТОВ «Едан-Плюс».

Податковий орган вважає, що операції з придбання товару не мали реального характеру, при цьому реальний характер господарських операцій податковим органом поставлена під сумнів з огляду на те, що за даними наявних інформаційних систем ТОВ «Едан-Плюс» немає достатньої кількості трудових ресурсів для проведення завантажувально-розвантажувальних робіт, ведення складського обліку придбаних товарів, здійснення передпродажної обробки, пакування, спрямовування товарних потоків та їх експедирування. Вказує на те, що інформація, яка міститься в товарно-транспортних накладних свідчить про те, що операції з придбання оформлені тільки на папері без фактичного руху товару. ТОВ «Едан-Плюс» мало податкове навантаження 0,05 %.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині, що стосується зменшення відповідачем бюджетного відшкодування, сформованого за операціями з ТОВ «Едан-Плюс», суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в акті від 21.09.2010 № 4231/23-104/36032767 невиїзної документальної перевірки ТОВ «Едан-Плюс» з питань формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 20.08.2008 по 30.06.2010 викладено висновки контролюючого органу про неможливість фактичного здійснення цим підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріально-технічних ресурсів, порушення вимог Цивільного кодексу України при укладенні правочинів та вимог ст. 3, ст.4 та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржувані судові рішення, оскільки останні постановлені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише зафіксованими під час перевірки контрагента порушеннями вимог податкового законодавства чи посиланням не недостатність у останнього трудових ресурсів, основних фондів тощо.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Наведений податковим органом аргумент щодо відсутності в підприємства умов, необхідних для здійснення господарської операції, зокрема посилання на наявність у контрагента платника податків одного працівника чи відсутність у контрагента основних фондів, не може беззаперечно свідчити про нереальний характер господарських операцій, оскільки одна людина цілком може здійснювати реальні торгові операції, в т.ч. і за відсутності у підприємства основних виробничих фондів, тому таке посилання без надання інших доказів безтоварності господарських операцій з постачання товару не може бути покладено в основу висновків про нереальність господарських операцій.

Так само і реальний характер господарських операцій має підтверджуватися доказами, які відповідають вищевказаним критеріям.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам у їх сукупності, встановити мету придбання товарів.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного придбання товарів необхідно з'ясовувати умови договорів щодо їх поставки, вартість та обсяг товарів, досліджувати всі наявні первинні документи та оцінювати їх в сукупності.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошував на тому, що під час розгляду справи в суді першої інстанції надавались документи на підтвердження господарських операцій, в т.ч. на перевезення товару, однак такі документи залишені судом поза увагою.

Проте ці посилання позивача залишились судом першої інстанції поза увагою, суд не встановив такі первинні документи (у разі їх наявності), не дослідив, чи містять такі документи відомості про господарську операцію, чи підтверджують її фактичне здійснення, чи розкривають зміст, обсяг господарських операцій тощо та не оцінив докази в їх сукупності.

В касаційній скарзі позивач вказує на те, що ним надавались обґрунтування щодо встановлених судом апеляційної інстанції розбіжностей даних в первинних документах щодо обсягів поставленого товару, однак ці обґрунтування залишені поза увагою та не оцінені.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд. Тому касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення в цій частині - скасуванню з направленням справи у зазначеній частині на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова та заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб» задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова від 06.09.2010 № 0000180700/0, від 07.10.2010 № 0000180700/1 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Харківагроснаб» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 372411,47 грн. скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд.

У решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в частині залишення судових рішень без змін з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун