ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

15 січня 2015 року м. Київ К/800/62612/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Винокурова К.С.

Олексієнка М.М.

Пасічник С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року.

Розглядаючи спір по суті, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність звернення до Верховного Суду України стосовно можливості внесення подання до Конституційного Суду України для прийняття рішення з питання конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2014 року зупинено касаційне провадження у даній справі до моменту вирішення питання щодо конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До Верховного Суду України направлено звернення для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

16 грудня 2014 року на адресу Вищого адміністративного суду України з Верховного Суду України надійшов лист, в якому зазначено, що питання про звернення до Верховного Суду України стосовно можливості внесення подання до Конституційного Суду України для прийняття рішення з питання конституційності законів та інших правових актів вирішується шляхом зупинення колегією суддів Вищого адміністративного суду України провадження у справі та постановлення ухвали про звернення до Верховного Суду України або прийняття відповідного рішення Пленумом Вищого адміністративного суду України.

Так, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії дійшла висновку щодо необхідності звернення до Верховного Суду України стосовно можливості внесення подання до Конституційного Суду України для прийняття рішення з питання конституційності ч.1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 зазначеного Закону громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Таким чином, конституційне право громадян на соціальний захист поставлено в залежність від обрання ними місця свого постійного проживання.

Вважаємо за необхідне зазначити, що раніше рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 р у справі № 1-32/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Зазначеним рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними норми Закону № 1058, якими було встановлено припинення виплати вже призначеної пенсій особам на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Слід зазначити, що Конституційним Судом України у вищевказаному рішенні було вказано, зокрема, наступне: «Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії…Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України)…Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.»

Аналізуючи вищезазначене рішення Конституційного Суду України, можна зробити висновок, що пенсія за віком є формою соціального захисту, яка пов'язана насамперед з попередньою трудовою діяльністю та трудовими заслугами особи, і не може ставитися в залежність від її місця проживання. Тобто, Конституційний Суд України окреслив суттєві умови, які впливають на право на отримання пенсії взагалі, і визначив місце проживання, як умову, що не повинна впливати на реалізацію такого права.

В даному випадку складається в певній певній мірі аналогічна правова ситуація, яка полягає в існуванні залежності реалізації громадянами свого права на соціальний захист від такої обставини, як обрання ними місця проживання. Різниця між даною правовою ситуацією та ситуацією, яка була предметом дослідження Конституційним Судом України в рамках справи № 1-32/2009, полягає в тому, що вже визнані неконституційними норми закону встановлювали неможливість подальшого отримання вже призначеної пенсії, а, в даному випадку, мова йде про неможливість навіть її призначення, проте з тієї ж самої підстави.

Зміст ч. 1 ст. 92 Закону № 1788-ХІІ створює ситуацію, коли громадяни, які досягли пенсійного віку та матимуть всі необхідні, пов'язані з їх трудовою діяльністю, підстави для призначення пенсії, можуть бути позбавлені заслуженого права на соціальний захист тільки в зв'язку з обранням ними іншого місця постійного проживання, хоча така обставина, відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України, не може створювати будь-який вплив на реалізацію такого права.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Конституційним Судом України не надавалась оцінка конституційності ч.1 ст. 92 закону № 1788-ХІІ, так як ця законодавча норма не була предметом розгляду в межах справи № 1-32/2009.

В той же час, на думку колегії суддів, в цій ситуації існує можливість застосування аналогічного правового підходу, висловленого у рішенні Конституційного Суду України № 25рп/2009, що і зумовлює необхідність даного звернення.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про неможливість касаційного розгляду до моменту отримання висновку Верховного Суду України щодо можливості внесення подання до Конституційного Суду України для прийняття рішення з питання конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

За змістом частини другої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі за своєю ініціативою зупинити провадження у разі виникнення обґрунтованих причин для вчинення відповідної процесуальної дії.

Керуючись положеннями ст. 9, ст. 156 КАС України, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», колегія суддів

у х в а л и л а:

Звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ

Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії зупинити до вирішення питання щодо конституційності ч. 1 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

Копію ухвали надіслати особам, що беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: К.С. Винокуров

М.М. Олексієнко

С.С. Пасічник