Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кожух О.А., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що відповідач надіслав до «Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» (далі - Міжвідомча Комісія) скаргу в якій виклав недостовірну інформацію, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Копію такої скарги листом секретаріату Кабінету Міністрів України 14.03.2012 року було направлено на адресу Закарпатської обласної державної адміністрації.

Просив визнати розповсюджену ОСОБА_3 у скарзі інформацію недостовірною, а саме: «Така стратегія керівництва директора ОСОБА_4 по недопущенню перетворення орендного підприємства в колективне давала йому змогу: 1) На протязі 20 років використовувати одноосібно колективний прибуток у власних інтересах та інтересах своєї родини; 2) розпродувати колективне майно на підставних осіб наближених до своєї сім'ї; 3) не визначати частку кожного засновника у майні підприємства; 4) не допускати засновників до управління підприємством; 5) звільнивши всіх засновників, підготувати Ужгородський коньячний завод до рейдерського захоплення, тобто незаконній зміні власників підприємства»; «Мета масових звільнень засновників частки яких не визначені в підприємстві, це в майбутньому заволодіти колективним підприємством»; «Після припинення договору оренди керівник ОСОБА_4 без згоди інших співвласників підприємства почав продавати майно, яке належало організації орендарів, так були продані всі магазини «Тиса», акції Плосківського заводу мінеральних вод, засновником якого у 1997 році виступила організація орендарів «УКЗ». Таким чином, усі члени організації орендарів які своєю працею викупили ОП Ужгородський коньячний завод відсторонені від приватизованого ними підприємства, а керівник заводу і надалі розбазарював колективне майно та кошти»; «22 вересня 2011 року керівник ОСОБА_4 завершує останній етап рейдерського поглинання Ужгородського коньячного заводу, а саме, проводить збори по реорганізації підприємства, проходять не за участі засновників як того вимагає закон, а за участю найманих працівників»; «Підприємство Ужгородський коньячний завод який був викуплений колективом орендарів перебуває під контролем керівника ОСОБА_4 та проходить процедуру реорганізації з грубим порушенням закону та за підтримки державного реєстратора Ужгородської РДА».

Також просив зобов'язати відповідача спростувати указану недостовірну інформацію та стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9.05.2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію викладену у скарзі до Міжвідомчої Комісії, а саме: «Така стратегія керівництва директора ОСОБА_4 по недопущенню перетворення орендного підприємства в колективне давала йому змогу: 1) На протязі 20 років використовувати одноосібно колективний прибуток у власних інтересах та інтересах своєї родини. 2) Розпродувати колективне майно на підставних осіб наближених до своєї сім'ї. 3) Не визначати частку кожного засновника у майні підприємства. 4) Не допускати засновників до управління підприємством. 5) Звільнивши всіх засновників, підготувати Ужгородський коньячний завод до рейдерського захоплення, тобто незаконній зміні власників підприємства». «Мета масових звільнень засновників частки яких не визначені в підприємстві, це в майбутньому заволодіти колективним підприємством». «Після припинення договору оренди керівник ОСОБА_4 без згоди інших співвласників підприємства почав продавати майно яке належало організації орендарів, так були продані всі магазини «Тиса», акції Плосківського заводу мінеральних вод, засновником якого у 1997 році виступила організація орендарів «УКЗ». Таким чином, усі члени організації орендарів які своєю працею викупили ОП Ужгородський коньячний завод відсторонені від приватизованого ними підприємства, а керівник заводу і надалі розбазарював колективне майно та кошти»; «22.09.2011 року керівник ОСОБА_4 завершує останній етап рейдерського поглинання Ужгородського коньячного заводу, а саме, проводить збори по реорганізації підприємства, проходять не за участі засновників як того вимагає закон, а за участю найманих працівників»; «Підприємство Ужгородський коньячний завод який був викуплений колективом орендарів перебуває під контролем керівника ОСОБА_4 та проходить процедуру реорганізації з грубим порушенням закону та за підтримки державного реєстратора Ужгородської РДА».

Зобов'язано ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію, поширену у скарзі від 23.02.2012 року шляхом направлення копії судового рішення у 10-ти денний строк з моменту набрання ним законної сили на адресу Міжвідомчої Комісії, Кабінету Міністрів України та Закарпатської обласної державної адміністрації.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_4 подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності позивача ОСОБА_4, який, відповідно до ч. 5 ст. 76 ЦПК України, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Заслухавши апелянта - ОСОБА_3 та представника позивача - ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація викладена у скарзі ОСОБА_3 до Міжвідомчої Комісії раніше перевірялася Прокуратурою України, яка не виявила в діях ОСОБА_4 ознак протиправних діянь. Знаючи це відповідач свідомо у скарзі повторно поширив недостовірну інформацію, чим принизив честь, гідність, ділову репутацію позивача та завдав йому моральної шкоди.

Проте погодитись з таким висновком місцевого суду не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що 23.02.2012 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Міжвідомчої Комісії зі скаргою на рейдерське захоплення колективного підприємства «Ужгородський коньячний завод» керівником ОСОБА_4, незаконне відсторонення засновників від права управління підприємством, незаконний продаж колективного майна, одноосібне використання прибутку та проведення реорганізації без рішення та відома засновників Ужгородського коньячного заводу (протиправне поглинання) (а.с. 16-19 т. 1).

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Із роз'яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.022009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» видно, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що інформація, яка поширена відповідачем у згаданій вище скарзі містить ствердні вислови про вчинення позивачем дій, які носять явно протиправний характер та образливі висновки і негативну характеристику позивача, на зазначені вище положення закону та роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 уваги не звернув, не врахував, що у своїй скарзі відповідач просив провести перевірку вказаних ним фактів, реалізувавши таким чином своє конституційне право на звернення.

Зі змісту скарги вбачається, що відповідач звернувся до Міжвідомчої Комісії із скаргою на дії позивача, як до компетентного органу, основним завданням якого згідно пункту 4 Положення про Міжвідомчу комісію з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств є:

- збирання і моніторинг інформації про методи поглинання та захоплення підприємств, що призводить до погіршення інвестиційного клімату в Україні;

- забезпечення взаємодії органів державної влади, зокрема правоохоронних органів і органів державної виконавчої служби, з питань посилення протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств;

- напрацювання комплексу заходів щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, а також удосконалення механізму регулювання в сфері реалізації корпоративних прав учасників господарських товариств та інвесторів;

- проведення оперативного обміну між органами державної влади та громадськими організаціями відповідною інформацією.

Згідно п. 19 наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 не є предметом захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Колегія суддів вважає, що відповідач висловлюючи свою думку щодо поведінки позивача та щодо результатів перевірки його дій, з урахуванням актів судових та правоохоронних органів, звертаючись до Міжвідомчої Комісії, виразив свою суб'єктивну думку, власний погляд, критику певних фактів, котрі є оціночним судженням.

Аналогічні висновки, викладені в ухвалах колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.12.2013 року та від 28.01.2015 року, які стали підставою для скасування попередніх судових рішень у справі.

Суд першої інстанції на дані обставини та норми матеріального права уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, відповідно до пункту 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відтак з позивача слід стягнути на користь відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 267,88 грн. (т. 1 а.с. 162, т. 2, а.с.14).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору в сумі 267 гривень 88 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: