АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/2438/15 Головуючий 1 інстанції - Сугачова О.О.

Справа № 643/6262/14 Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді: Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії: Черкасова В.В.

Кукліної Н.О.,

за участю секретаря: Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому просила позбавити останнього батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача заборгованість по аліментах в сумі 1903,63грн. В подальшому позивач відмовилась від вимог позову щодо стягнення з відповідача заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що знаходилась з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 14.09.2007р. по 06.01.2012р., від якого мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З весни 2011р. позивач разом із дитиною стали проживати окремо, переїхавши до своїх батьків в м.Харцизьк, а потім переїхала з сином проживати у м.Харків. З часу окремого проживання відповідач жодних контактів ані з позивачем, ані з сином не підтримує, не цікавиться його розвитком, станом здоров'я, вихованням тощо, взагалі не бачиться та не має наміру. Влітку дитина перебувала за місцем мешкання батьків позивача, що проживають на однієї з відповідачем вулиці й напроти його будинку у м.Харцизьку, при цьому, останній жодного разу не виявив бажання спілкуватися з сином, а при зустрічі проігнорував його. Постійно проживаючи в м. Харкові чоловік позивача виховує та піклується дитиною, яка ставиться до нього як до батька, оскільки з дворічного віку не бачив біологічного батька. Отже, відповідач протягом трьох років не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання сина. Окрім цього, позивач зазначала, що з боку відповідача виникла заборгованість по аліментах.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року позовні вимоги задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду 1 інстанції та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, відповідно до ст.303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 виходив з того, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини і тому позбавив його батьківських прав.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не обґрунтовані та не відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.

Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до правил ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи містять дані про те, що сторони перебували у шлюбі 14.09.2007р. по 06.01.2012р. За час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Між сторонами шлюб розірвано, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 і разом із дитиною проживає окремо від відповідача.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримував на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що "...між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див., наприклад, рішення від 27 листопада 1992 р. у справі "Олсон проти Швеції (№ 2)" (Olsson v. Sweden (№ 2), Series A, № 250, с. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які у залежності від природи та важливості можуть переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports of Judgments and Decisions 1996-III, c. 1008-1009, n. 78). Факт заперечення заявником проти позову... про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина" (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").

Судом 1 інстанції помилково було встановлено, що батько ОСОБА_5 - відповідач по справі, дитиною не цікавиться та не бере участі у його вихованні. Як наслідок судом першої інстанції помилково були застосовані норми ст.164 СК України.

Навпаки, судом апеляційної інстанції встановлено, а судом першої інстанції залишено без уваги те, що позивачка чинила відповідачу перешкоди у спілкуванні з сином, батько дитини дізнався про проживання сина у місті Харкові лише після того, як отримав судову повістку про виклик до Московського районного суду міста Харкова. Він стверджував, що зв'язатись з позивачкою телефоном було неможливо, оскільки на його телефонні дзвінки позивач не відповідала. Зазначені письмові пояснення відповідача суд 1 інстанції не перевірив належним чином і не надав їм змістовної оцінки у своєму судовому рішенні.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачка підтвердила, що позивач без згоди відповідача змінила місце мешкання спільної дитини.

Судом також не спростований доводи відповідача, що протягом трьох років позивач приховувала від відповідача адресу свого з сином проживання, та уникала спілкування з відповідачем.

Крім того, судом 1 інстанції не надано належної оцінки тому факту, що у серпні 2014 року відповідач звернувся до начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради із заявою про встановлення йому способів участі у вихованні дитини та спілкування з нею, коли йому нарешті стало відомо про місцеперебування сина.

Таким чином, висновок суду 1 інстанції про те, що відповідач не цікавився своєю дитиною та і не бере участі у її вихованні не відповідає дійсності.

Відповідно п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" витікає, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

З п.17 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтями 10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Позивачка у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України не надала суду переконливих доказів того, що ОСОБА_3 не приймає участь у вихованні та розвитку дитини та доказів того, що ОСОБА_3 коли-небудь чинив негативний вплив на дитину і те, що зустрічі з дитиною наносять їй психологічну травму.

Так, в матеріалах цивільної справи відсутні докази того, що відповідач негативно характеризується або жорстоко поводився з дитиною, чи перебував на обліку щодо захворювання на алкоголізм чи наркоманію, або своєю поведінкою негативно впливав на виховання сина.

Враховуючи відсутність вини відповідача в неприйнятті участі у житті малолітнього сина, приймаючи до уваги об'єктивні перешкоди, які у нього були у спілкуванні з сином, враховуючи його намір повторно звертатись до Служби у справах дітей із заявою про встановлення засобів та порядку участі у вихованні сина, колегія суддів вважає, що позов був задоволений судом передчасно та без достатніх на те підстав.

Таким чином суд 1 інстанції передчасно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3 не цікавиться життям дитини, не бере участі в її вихованні та не виконує батьківські обов'язки.

Відповідно до п.п. 1, 4 ст. 309 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, якщо судом неповно з'ясовані обставини або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права.

В зв'язку з чим судова колегія вбачає правові підстави для скасування рішення і задовольняє апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, ч.1 п.5 ст.307, 309, 313, ст.314, 315,317 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -