22-ц/775/303/2015(м)
265/4061/14-ц
Категорія 53 Головуючий у 1-й інстанції Костромітіна О.О.
Суддя-доповідач Мироненко І.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
19 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Мироненко І.П.
суддів Осипчук О.В., Супрун М.Ю.
при секретарі Гришиній М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління освіти Маріупольської міської ради, третя особа Комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа №56, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а:
В червні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно укладеного трудового договору працювала учителем російської мови та літератури КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Маріупольської міської ради Донецької області» на умовах строкового трудового договору з 03 лютого 2014 року по 31 травня 2014 року з неповним тижневим навантаженням. 26 травня 2014 року вона захворіла і перебувала на амбулаторному лікуванні до 04 червня 2014 року, про що було повідомлено керівника школи. Після виходу на роботу її було ознайомлено з наказом від 30 травня 2014 року про звільнення з 02 червня 2014 року на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору. Враховуючи, що її звільненню передувало видання Управлінням освіти та ЗОШ №56 наказів від 20 травня 2014 року про продовження строкового трудового договору з 31 травня 2014 року по 02 червня 2014 року, своє звільнення вважає незаконним. Видаючи наказ про продовження строкового трудового договору, відповідач тим самим, продовжив з нею трудові відносини на невизначений строк, тому не мав підстав для її звільнення за ст.36 КЗпП України в період її непрацездатності.
Просила поновити її на роботі на посаді вчителя російської мови і літератури 9 розряду КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №56», стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 02 червня 2014 року по день ухвалення судового рішення, з розрахунку 105 грн. 81 коп. на день, стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 11 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу в частині визначення строку трудового договору були залишені без розгляду за заявою представника позивача.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2014 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування доводів скарги вказує, що суд першої інстанції встановивши порушення трудових прав, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволені позову посилаючись на ст.11 ЦПК України. Враховуючи, що заявлялися позовні вимоги про поновлення на роботі та виходячи з положень ч.ч.1,2,5 ст.235 КЗпП України, суд не мав права відмовляти в позові лише з тих підстав, що не були оскаржені незаконні накази про звільнення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, заперечення представника відповідача Луковка В.П., представника третьої особи Скорбулатової В.М., дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що наказом Управління освіти Маріупольської міської ради № 52Л від 27 січня 2014 року та наказом КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Маріупольської міської ради Донецької області» № 9 від 27 січня 2014 року ОСОБА_2 призначено на посаду вчителя російської мови і літератури на умовах строкового трудового договору з 03 лютого 2014 року по 31 травня 2014 року, з неповним тижневим навантаженням 19.5 годин (а.с. 5,6).
Відповідно до наказу Управління освіти Маріупольської міської ради № 241Л від 20 травня 2014 року продовжено строковий трудовий договір ОСОБА_2, вчителю російської мови та літератури КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Маріупольської міської ради Донецької області» з 31 травня 2014 року по 02 червня 2014 року (а.с. 11).
Наказом КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Маріупольської міської ради Донецької області» № 52 від 20 травня 2014 року на підставі наказу Управління освіти Маріупольської міської ради № 241Л від 20 травня 2014 року продовжено ОСОБА_2, вчителю російської мови та літератури, термін строкового трудового договору з 31 травня 2014 року по 02 червня 2014 року (а.с.9).
Згідно довідки КЗ ММР ЦПМСД м.Маріуполя №5 ОСОБА_2 знаходилася на лікуванні з 26 травня 2014 року по 04 квітня 2014 року (а.с.10).
Наказом КЗ «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Маріупольської міської ради Донецької області» № 55 від 02 червня 2014 року згідно наказу Управління освіти Маріупольської міської ради № 394 від 30 травня 2014 року ОСОБА_2 звільнена з посади вчителя російської мови та літератури з 02 червня 2014 року із закінченням терміну строкового трудового договору (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України) з виплатою компенсації за невикористану частину основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 02 червня 2014 року (а.с. 8).
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач шляхом продовження строку строкового трудового договору з ОСОБА_2, без дотримання вимог ч.2 ст. 23 КЗпП України, фактично уклав з останньою трудовий договір на невизначений строк, а тому в сенсі ч.3 ст.40 КЗпП України не мав правових підстав для її звільнення у період тимчасової непрацездатності. Проте, посилаючись на положення ст.ст.10,11 ЦПК України, суд вважав неможливим поновити позивача на роботі при наявності не скасованих наказів про її звільнення, що є перешкодою для поновлення на роботі.
З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.
Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
У ч.2 зазначеної статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
За положеннями ч.3 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.36КЗпП України підставою для припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2,3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Переукладений хоча б один раз строковий трудовий договір у випадках, не зазначених ч.2 ст.23 КЗпП України, відповідно до ст.39-1 КЗпП України вважається безстроковим, тобто укладеним на невизначений строк.
Строковий трудовий договір вважається переукладеним з дати прийняття працівника на роботу, що вказана у відповідному наказі, виданому на підставі укладеного наступного строкового трудового договору. При цьому проміжок часу між датою звільнення працівника за попереднім строковим договором і датою прийняття на роботу за новим строковим трудовим договором не має суттєвого значення.
Крім того, чинність строкового трудового договору вважається продовженою на невизначений строк, якщо після закінчення його трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їхнього припинення. За таких умов роботодавець не може звільнити працівника за п.2 ст.36 КЗпП України, тобто через закінчення строку трудового договору.
Отже, переукладення або продовження на новий термін строкового трудового договору веде до зміни його характеру (безстроковий), і звільнення такого працівника можливе лише на загальних підставах, передбачених законодавством.
Разом з цим, діюче законодавство не містить і жодних обмежень внесення змін до укладеного договору під час його дії за погодженням сторін, у тому числі щодо строку дії вже укладеного трудового договору. При цьому такий трудовий договір не набуває характеру безстрокового, оскільки працівник продовжує працювати в межах зміненого строку дії трудового договору, а не після його спливу.
Наказ Управління освіти №241Л про продовження строкового трудового договору ОСОБА_2 з 31 травня 2014 року до 02 червня 2014 року був виданий відповідачем під час дії строкового трудового договору 20 травня 2014 року. Підставою для цього була необхідність проведення підсумкової атестації у випускних класах ЗОШ №56 в 2013-2014 навчальному році, згідно з розкладом якої екзамен з російської мови як навчальної дисципліни проводився 23 травня та 02 червня 2014 року.
Позивач ОСОБА_2, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, заперечувала погодження з нею продовження строків трудового договору.
Відповідач ці доводи не спростував. Посилання на обізнаність ОСОБА_2, яка підтвердила свою згоду на участь в роботі екзаменаційної комісії з російської мови, таким не є, оскільки письмово це питання не погоджувалось, під розпис з даним наказом позивач ознайомлена не була.
За загальним правилом одностороння зміна умов договору після його укладення не допускається, проте, позивачем ОСОБА_2 наказ про продовження строку дії трудового договору з 31 травня до 02 червня 2014 року не оскаржується.
З огляду на викладене, суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов помилкового висновку про те, що оскільки строковий трудовий договір був переукладений, то трудові відносини між сторонами слід вважати безстроковими, тому як строковий трудовий договір, укладений між сторонами з урахуванням заяви ОСОБА_2, яка була обізнана з тим, які правовідносини виникли між нею та відповідачем і були обумовлені характером роботи, а також позивача віднесено до категорії працівників, які на підставі закону працюють за трудовим договором, в якому строк його дії може встановлюватися угодою сторін. Продовження строку дії трудового договору шляхом внесення змін в період дії строкового трудового договору, в односторонньому порядку, не надає цьому договору характеру безстрокового в розумінні положень ст.39-1 КЗпП України.
Даних про те, що після закінчення дії строкового трудового договору, погодженого сторонами, позивач продовжувала виконувати роботу, матеріали справи не містять і сторони на ці обставини не посилалися.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, передбачених п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору.
Враховуючи, що неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судове рішення відповідно до вимог ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі та супутніх позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. У зв'язку з цим апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
В и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2014 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 до Управління освіти Маріупольської міської ради, третя особа Комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа №56, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: