Справа № 344/10930/14-ц
Провадження № 22-ц/779/690/2015
Категорія 52
Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2015 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.,
секретаря: Мельник О.В.,
з участю: відповідача - ОСОБА_2 та його представника -
ОСОБА_3, представника позивача - ОСОБА_4,
представника органу опіки і піклування виконкому Івано-
Франківської міської ради - Пушкара В.В.,
прокурора - Фільварок Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, прокуратура м. Івано-Франківська про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2014 року представник ОСОБА_6 подала до ОСОБА_2 позов про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що останній після розірвання шлюбу із ОСОБА_7, яка являється матір'ю позивача, не цікавиться життям свого сина, не бере участі у його вихованні та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, в тому числі матеріального його не забезпечує.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Постановлено позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 243,60 грн судового збору.
На дане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з'ясування судом дійсних обставин справи. Апелянт вважає помилковими висновки суду про те, що між ним та сином немає взаєморозуміння, які були зроблені на підставі лише свідчень бабусі позивача, оскільки він надавав дозвіл на виїзд сина за кордон та хотів особисто проконтролювати його вступ до навчального закладу у Польщі. Також апелянт вказує на те, що на засіданні комісії з питань захисту прав людини від 22.10.2014 року виконавчому комітету Івано-Франківської міськради було рекомендовано надати висновок про недоцільність позбавлення його батьківських прав відносно сина, однак 19.11.2014 року даним органом було прийнято прямо протилежне рішення, яке він вважає незаконним. У зв'язку із вищенаведеним, зазначає відповідач, ним була заявлена позовна вимога про визнання незаконним п.3 даного рішення та клопотання про об'єднання в одне провадження даних справ. Однак, на його думку, суд необґрунтовано відмовив йому у об'єднанні цих справ. Посилаючись на вищенаведене, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_2 та його представник в засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній. ОСОБА_2 крім того пояснив, що після розірвання шлюбу бувша дружина перед виїздом в Італію відвезла у 2004 році сина ОСОБА_6 до своїх батьків у м. Вінницю, де дитина навчалась у школі до 2011 року. В цей період він спочатку відвідував сина, надавав кошти на його утримання в добровільному порядку. Однак, пізніше він захворів туберкульозом, тривалий час лікувався. У зв'язку із названим захворюванням батьки бувшої дружини заборонили йому відвідувати сина. Крім того, вони заперечували проти проживання сина з ним у м. Івано-Франківську. Після переїзду сина у м.Івано-Франківськ для продовження навчання він цікавився життям сина, бажав налагодити з ним контакти, однак останній уникав зустрічей з ним, скривав свої дійсне місце проживання та номер телефону. Відповідач зазначив, що він перебуває в іншому шлюбі, має ще двох неповнолітніх дітей. Вказав, що він систематично надавав раніше матеріальну підтримку сину ОСОБА_6, і має намір в міру своїх можливостей продовжувати і в подальшому підтримувати сина. Вважаючи оскаржене рішення незаконним і несправедливим, ОСОБА_2 та його представник просять його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_6
Представник ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечила, зазначивши, що, на її думку, відповідач не вживав всіх необхідних заходів для налагодження контакту з сином, не приймав належної участі у його вихованні та матеріальному утриманні. Вважає, що ОСОБА_2 не надав сину належної підтримки при вирішенні питання щодо виїзду його за кордон у зв'язку із навчанням. Рішення суду першої інстанції, на думку представника позивача, є законним.
Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та прокурор висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову ОСОБА_6 вважають обґрунтованим. На їх думку, позбавлення відповідача батьківських прав є наслідком його неналежного відношення до виконання обов'язку щодо участі у вихованні сина. Вони вважають, що такий захід буде сприяти становленню дитини та його визначенню у самостійному житті. Тому просять рішення суду, як законне і обґрунтоване, залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що між відповідачем та позивачем відсутнє взаєморозуміння, а також те, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання батьківських обов'язків. Однак, на думку колегії суддів, погодитись із таким висновком не можна.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_6 являється сином відповідача ОСОБА_2 (а.с.3). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.09.1999 року визначено місце проживання позивача із матір'ю (а.с.8).
Згідно із ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
З матеріалів справи, з пояснень сторін та їх представників вбачається, що участь батька у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_6 дійсно була недостатньою. Однак, на думку колегії суддів, це частково викликано проживанням дитини після розірвання шлюбу між батьками в іншому місті на істотній відстані, перенесеною важкою хворобою батька, наявністю в нього іншої сім'ї, позицією батьків бувшої дружини відповідача, а в подальшому і позицією самого сина ОСОБА_6, який уникав контактів з батьком.
Однак, звертає на себе увагу той факт, що ОСОБА_2 не ухилявся протягом тривалого часу після розірвання шлюбу у 1999 році від виконання свого обов'язку щодо матеріального утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 і виконує цей обов'язок по даний час.
Також слід відмітити позицію ОСОБА_2, який намагався відновити контакти з неповнолітнім сином ОСОБА_6, цікавився його життям та потребами, здійснював пошук його дійсного місця проживання.
Звертає на себе увагу й той факт, що непорозуміння між батьком та сином ОСОБА_6 виникло тільки за 9 місяців до його повноліття у зв'язку із виїздом останнього за кордон.
Також колегія суддів враховує пояснення представника ОСОБА_6 в засіданні апеляційного суду, з яких випливає, що однією із причин подачі позову про позбавлення батьківських прав є бажання ОСОБА_6 не мати в подальшому ніяких обов'язків щодо свого батька.
Проаналізувавши детально дійсні обставини справи, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні об'єктивні та безсумнівні докази винної поведінки ОСОБА_2 та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно сина, а отже й відсутні підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу - позбавлення його батьківських прав.
Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів, на підставі ч.6 ст.19 Сімейного кодексу України, не погоджується із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, який міститься в матеріалах справи (а.с.95-98), оскільки він в дійсності не відповідає законним інтересам ОСОБА_6 та його батька, є недостатньо обґрунтованим.
Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, потреби в застосуванні якого щодо відповідача на даний час немає, що такий захід може унеможливити в подальшому відновлення відносин батька та сина, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. В даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, відповідно до вимог закону та п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання сина, оскільки, на думку колегії суддів, його участь в розвитку та вихованні сина на даний час є недостатньою. На орган опіки та піклування м. Івано-Франківська необхідно покласти контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.
На підставі ст. 164 СК України, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» та керуючись ст. ст. 307; 309; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову представника ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Покласти контроль на орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: А.Ю. Малєєв
О.Є. Меленко