У Х В А Л А

Іменем України

03 березня 2015 року м. Ужгород

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого - Власова С.О.,

суддів- Дроботі В.В.,Бисаги Т.Ю.,

при секретарі - Чучка Н.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача-Римаря А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про захист прав споживача та визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, посилаючись на те, що 15.09.2007 року між ним та ПАТ «АІСЕ Україна» було укладено угоду №174428 про надання послуг з метою придбання товару в групах: легкового автомобіля, згідно якої позивачу гарантували право на одержання автомобіля при умовах, якщо він виконає всі зобов»язання, які випливають із цієї угоди, та зобов»язувалися надати йому послуги з адміністрування фінансових активів із метою придбання товару у групах відповідно до системи, яка називається «Автоплан» і полягає у створенні груп покупців з метою придбання автомобілів. 28.10.2011 року ОСОБА_3 підписав додаток №3 до Угоди, яким визначена загальна сума належних платежів 57459,71 грн. в період з 29.09.2011 року по 31.01.2016 року, які учасник зобов»язувався сплатити ПАТ «АІСЕ Україна». Згідно результатів асигнаційного акту від 28.09.2011 року позивач одержав право на отримання автомобіля, що відповідно підтверджується повідомленням ПАТ «АІСЕ Україна», а станом на 09.11.2011 року в групі №630, учасником якої він був, не залишилось жодного учасника, який би не одержав право на отримання автомобіля. З цих підстав вважає, що подальше внесення внесків у фонд є безпідставним, оскільки не спрямоване на настання реальних наслідків-придбання автомобілів для інших учасників групи. Також вказує на те, що відповідач не мав права укладати з ним додаткову угоду №3, оскільки останнє не є фінансовою установою та не зареєстровано в Державному реєстрі фінансових установ. Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати Угоду №174428 від 15.09.2007 року (із доповненням згідно додатку №3 від 28.09.2011 р.), укладену між ЗАТ «АІСЕ Україна» та ОСОБА_3 припиненою з 09.11.2011 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17.12.2014 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ПАТ «АІСЕ Україна» про захист прав споживача, визнання угоди припиненою - відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат з позивача.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, при цьому вказує на аналогічні обставини, що були викладені в позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.

Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, просив суд її відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Встановлено, що 15.09.2007 року між ЗАТ «АІСЕ» або «Автоплан» або «Фірма» в особі продавця-консультанта ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено Угоду №174428, предметом якої є надання послуг з адміністрування фінансових активів, спрямованих на придбання учасником товару в групах відповідно до системи «Автоплан», а саме: легкового автомобіля (а.с.6)- марки «ВАЗ» поточною ціною 39 750,00 грн. (а.с.7).

Відповідно до Додатку №2 до Угоди №174428 система «Автоплан» складається з учасників, об»єднаних у групу, які шляхом сплати щомісячних внесків, зазначених в угоді, акумулюють кошти для придбання автомобіля для кожного з них. Право на отримання автомобіля надається за такими механізмами: 1) накопичення внесків; 2) пропозиція авансових внесків; 3) заощадження-кредит. Учасник системи, який виконує в повному обсязі свої зобов»язання за угодою, придбає та отримає автомобіль через указану систему (а.с.8-11).

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав для припинення Угоди №174428 і відхилив посилання позивача на той факт, що станом на 09.11.2011 року в групі №630 не залишись жодного учасника, який би не отримав право на отримання автомобіля, а отже подальше внесення щомісячних внесків є безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Позивач ОСОБА_3 добровільно підписав Угоду №174428, а також Додатки до неї, якими між сторонами було узгоджено графік платежів за автомобіль та встановлено строк дії угоди до 31.01.2016 року, тобто вказана Угода є чинною до визначеного строку, незалежно від припинення групи.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно того, що ПАТ «АІСЕ Україна» не мало права укладати з ним додаткову угоду №3, оскільки останнє не є фінансовою установою та не зареєстровано в Державному реєстрі фінансових установ, колегія суддів констатує наступне.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вірно керувався тим, що діяльність відповідача -ПАТ «АІСЕ Україна» за системою адміністрування придбання товарів у групах на час укладення спірної угоди не відповідала критеріям фінансування послуг, оскільки підприємство не є фінансовою установою, і чинним законодавством така діяльність не була віднесена до фінансових послуг.

Підтвердженням вказаного висновку є положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02.06.2011 року, який набрав чинності 08.01.2012 року.

Крім того, п.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» доповнено п.11-1, яким діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до фінансових послуг.

Отже, законодавець визначив діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах фінансовою послугою з дня набрання чинності зазначеним Законом від 02.06.2011 року- днем 08.01.2012 року.

Угода, яку ОСОБА_3 просить визнати припиненою, укладена між сторонами днем 15.09.2007 рок, тобто, коли отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах не вимагалось.

Згідно вимог ст. 303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст..ст.304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді :