СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
11 лютого 2009 року | Справа № 2-2/10512-2008 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Лисенко В.А.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Корінчук Олена Георгіївна, довіреність № 1 від 05.12.08, приватне підприємство "Жайворонок";
представник відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Жайворонок" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 16 грудня 2008 року у справі № 2-2/10512-2008
за позовом приватного підприємства "Жайворонок" (вул. Більшовицька, 33,Ялта,98637)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз" (вул. Гоголя, 66,Сімферополь,95051)
про стягнення 7114,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2008 року позивач –приватне підприємство "Жайворонок" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз" про стягнення 7114,30 грн., з яких 2973,77 грн. основного боргу, 889,24 грн. пені, 244,49 річних та 3006,80 грн. інфляційних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки № 52/1402 від 10 січня 2005 року. Згідно договору за період з 01 жовтня 2007 року по 09 лютого 2008 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 16197,52 грн. Відповідач оплату отриманого товару здійснив частково, а саме: сплатив 13223,75 грн. Заборгованість у розмірі 2973,77 грн. відповідач не погасив, що стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.
Заявою № 44 від 04 грудня 2008 року позивач, у зв’язку з погашенням відповідачем основного боргу, уточнив позовні вимоги та просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз" 889,18 грн. пені, 244,49 річних та 3006,82 грн. інфляційних.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 16 грудня 2008 року у справі № 2-2/10512-2008 прийнято зазначену заяву позивача від 04 грудня 2008 року № 44, припинено провадження у справі в частині стягнення 2973,77 грн. основного боргу у зв’язку з відсутністю предмету спору. У частині стягнення 889,24 грн. пені, 244,49 грн. річних та 3006,80 грн. інфляційних –у позові відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на пункт 1-1 статті 80, статтю 33 Господарського процесуального кодексу України, виходив з відсутності предмету спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 2973,77 грн., у зв’язку зі сплатою відповідачем вказаної суми під час розгляду справи; стосовно вимог про стягнення пені, річних та індексу інфляції суд зазначив, що позивач не довів факт порушення відповідачем строку виконання зобов’язання по сплаті за поставлений товар.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови у позові та стягнути з відповідача пеню у розмірі 889,24 грн., річні у сумі 244,49 грн. та 3006,80 грн. інфляційних втрат.
Заявник апеляційної скарги, посилаючись на пункт 3.4. укладеного між сторонами договору, наполягає на досягненні між сторонами згоди щодо строку оплати товару, який на думку позивача, відповідно до вказаного пункту договору, за умови тижневої реалізації, складає п’ять днів.
Також заявник скарги, посилаючись на статті 216, 218, 230 Господарського кодексу України, стверджує про правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені у розмірі 889,24 грн.
Письмові заперечення проти апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні.
За розпорядженням виконуючого обов’язки заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2009 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Волкова К.В. на суддю Лисенко В.А.
У судовому засіданні, яке відбулось 11 лютого 2009 року, представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки судову колегію не повідомив.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними документами в матеріалах справи.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз" (покупець) та приватним підприємством "Жайворонок" (постачальник) було укладено договір поставки № 52/1402, згідно з яким постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар у відповідності до умов цього договору (арк. с. 8-14).
Пунктом 3.3. договору встановлено, що підставою для оплати поставленого за договором товару і моментом поставки є: підписання покупцем оформлених у встановленому діючим законодавством порядку товарної накладної, передача покупцю податкової накладної, а також документів, які свідчать про якість товару (продукції), який поставляється.
На виконання умов договору, позивач, за період з 01 жовтня 2007 року по 09 лютого 2008 року, поставив відповідачу товар на суму 16197,52 грн. (включаючи податок на додану вартість), що підтверджується накладними, які є у матеріалах справи (арк. с. 15-20).
Відповідач, на час звернення позивача з позовом до суду, виконав свої обов’язки лише частково, сплативши останньому 13223,75 грн. (арк. с. 58).
Решта суми боргу у розмірі 2973,77 грн. була сплачена товариством з обмеженою відповідальністю "Фора-Бриз" вже під час розгляду спору судом першої інстанції (арк. с. 61).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є стягнення суми у вигляді пені у розмірі 889,24 грн., річних у сумі 244,49 грн. та 3006,80 грн. інфляційних втрат. Оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, останні підлягають регулюванню саме за правилами зазначених кодексів.
Згідно правил статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно закону чи договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою та поручительством. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен уплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 8.2. договору, у випадку порушення строків оплати або поставки товарів, передбачених цим договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі одної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Згідно правил частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених правових норм вбачається, що обов’язковою умовою як для притягнення до цивільно правової відповідальності у вигляді сплати пені, так і для стягнення трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат від знецінення цих коштів, є прострочення виконання зобов’язання, тобто виконання зобов’язання з порушенням строку його виконання, встановленого договором.
Згідно правил частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що умовами договору строк виконання зобов’язань по сплаті відповідачем вартості поставленого товару не встановлений.
При цьому, посилання заявника апеляційної скарги на пункт 3.4. договору апеляційна інстанції вважає неспроможними.
Так, відповідно до вказаного пункту: "Покупець здійснює оплату: тижнева реалізація через п’ять днів". Зазначене формулювання не має логічної послідовності та не дає можливості встановити дійсний зміст волевиявлення сторін щодо встановлення строку виконання зобов’язання.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи не містять доказів надіслання позивачем на адресу відповідача вимог щодо сплати вартості переданого за договором поставки № 52/1402 від 10 січня 2005 року товару, а згідно приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що основний борг був сплачений відповідачем під час розгляду справи, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у відповідній частині позовних вимог на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Таким чином, правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Жайворонок" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2008 року у справі № 2-2/10512-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді В.А. Лисенко
І.В. Черткова