Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Оніпко О.В., Собіна І.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Рівненського районного суду від 26 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Повторним заочним рішення від 26 січня 2015 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на користь позивача (рр: 29092829003111, код ЄДРПОУ: 14360570, вулиця Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, 49049) 64 108,20 гривень заборгованості за кредитним договором № SAMDN03000033805343 від 11.05.2010 року та 641,08 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач через свого представника ОСОБА_2 покликався на порушення норм процесуального та матеріального права

На її обґрунтування зазначалось про неповне врахування доводів позивача та однобічне дослідження доказів у справі. В рішенні не зазначено час, за який стягується заборгованість. Оскільки кредитний договір був укладений 11.05.2010 року, то вважав, що термін його дії закінчився ще 10.05.2011 року. А тому всі подальші нарахування відсотків і неустойки здійснювалися неправомірно поза межами дії договору. Вважає, що позов ПАТ КБ „Приватбанк" було подано поза межами строку позовної давності, а тому суд мав відмовити в задоволенні позову з цієї підстави.

Крім того, судом не досліджено виникнення різниці в розмірі 3 800 гривень заборгованості за тілом кредиту.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, що висловлена у справі №6-127 цс 14, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з обґрунтованості та доведеності позову, оскільки унаслідок порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла спірна заборгованість, яка підлягала стягненню з боржника на користь Банку.

Проте з висновками про розмір заборгованості не можна погодитися.

Матеріалами справи встановлено, що 11 травня 2010 року ОСОБА_1 одержано 40 000 гривень кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26, 40 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Кредитний договір складається із заяви позичальника, договору №SAMDN03000033805343 про відкриття картрахунку і обслуговуванні платіжної картки, Умов і правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, які викладені на банківському сайті: http\\www.http:\\vip.privatbank.ua\cards\price.

Вважаючи, що відповідач порушив кредитні зобов'язання, ПАТ КБ "Приватбанк" у липні 2014 року звернувся з позовом до суду, вимагаючи стягнути із ОСОБА_1 на його користь 64 108, 20 гривень заборгованості, з яких: 43 889, 50 гривень складають заборгованість за кредитом, 16 689, 50 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом та 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3 028, 96 гривні - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Повно з'ясувавши обставини справи та застосувавши до спірних відносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, судом першої інстанції було допущено помилку в обчисленні заборгованості за тілом кредиту.

Так, як убачається з розрахунку заборгованості за договором №SAMDN03000033805343 про відкриття картрахунку і обслуговуванні платіжної картки від 11.05.2010 року, станом на 17 червня 2014 року сальдо поточної заборгованості за кредитом становило 40 000 гривень, тобто ту суму, яку відповідач одержав при укладенні договору, що збігається з його поясненнями і свідчить про те, що він коштів на сплату тіла кредиту не вносив жодного разу (а.с. 5-10, зв.). Позивачем підсумовано до розміру тіла кредиту й 3 889, 5 гривень сальдо простроченої заборгованості за кредитом, що разом склало 43 889, 5 гривень, з чим помилково погодився і суд першої інстанції.

Тому 3 889, 5 гривень не може бути включено до заборгованості за тілом кредиту, оскільки ОСОБА_1 цю суму за кредитним договором №SAMDN03000033805343 не отримував і в нього з наведеної підстави договірних зобов'язань не виникало.

Наведені обставини визнав у судовому засіданні і представник позивача, пояснивши про помилковість зарахування цих коштів до тіла кредиту.

Отже, розмір заборгованості слід зменшити, віднявши 3 889, 5 гривень від 64 108, 20 гривень, що остаточно складає 60 218, 70 гривень.

Доводи апеляційної скарги про застосування до правовідносин постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року в справі №6-14цс14 за заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року не заслуговують на увагу.

Пункт 1.1 договору №SAMDN03000033805343 про відкриття картрахунку і обслуговуванні платіжної картки, і цю обставину підтвердив у суді апеляційної інстанції представник позивача, строк дії картки, яка видана ОСОБА_1, становить 1 рік, тобто вона діяла до 11 травня 2011 року включно (а.с. 11).

Між тим, представник позивача стверджував про отримання відповідачем 10 травня 2013 року ще однієї картки за спірними відносинами, однак без зміни суми кредиту. Цю обставину представник ОСОБА_1 у засіданні апеляційного суду не спростував.

Норми ст.ст. 256-257, ч. 1 ст. 261, ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України дають визначення позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а також передбачають тривалість загальної позовної давності у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За викладених обставин заявлене представником відповідача клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності позивач виключає відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

Крім того, останній платіж у сумі 1 313, 4 гривень на погашення процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 сплачено 10 травня 2013 року (а.с. 10).

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Інші доводи автора скарги - про те, що закінчення строку кредитного договору унеможливлює нарахування відсотків та неустойки, спростовуються тим, що договірні зобов'язання не припинилися і тривають.

Так, стаття 599 ЦК України передбачає припинення зобов'язання його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права.

На підставі ст.ст. 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду від 26 січня 2015 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором із 64 108 (шістдесят чотири тисячі сто вісім) гривень 20 копійок до 60 218 (шістдесят тисяч двісті вісімнадцять) гривень 70 копійок.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: