ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року Справа № 910/12484/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"; 2. Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17"

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. (судді: Цюкало Ю.В., Босий В.П., Ломака В.С.)

та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р. (судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г., Баранець О.М.)

у справі№910/12484/13 господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

доЖитлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17"

простягнення 500 483 грн. 90 коп.

за участю представників:

від позивача: Березова Ірина Геннадіївна, довіреність №564 від 31.12.2014 р.

від відповідача: Науменко Сергій Володимирович, довіреність б/н від 12.01.2015 р., Петрусь Жанна Михайлівна, голова правління

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал") звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17" (далі - ЖБК "Авіатор-17") про стягнення 500 483 грн. 90 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13 вказаний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 274 586 грн. 01 коп. основного боргу, 11 859 грн. 01 коп. 3% річних, 4 473 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 1 712 грн. 83 коп. пені, 54 917 грн. 20 коп. штрафних санкцій та 6 950 грн. 98 коп. судового збору.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало доведення позивачем належними та допустимими доказами факту існування заборгованості відповідача.

При цьому, місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача про застосування строку позовної давності та встановлено період нарахування заборгованості з 30.06.2010 р. по 31.03.2013 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13 змінено, позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 118 848 грн. 22 коп., 9 826 грн. 96 коп. 3% річних, 1 215 грн. 80 коп. пені, 3 458 грн. 12 коп. інфляційних втрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Дана постанова господарського суду апеляційної інстанції мотивована недоведеністю факту договірного врегулювання постачання позивачем відповідачу питної води для виготовлення гарячої води, а також застосуванням строку позовної давності.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, судова колегія апеляційного господарського суду виходила з того, що у відповідності до п. 4.1 договору №08762/4-11 від 19.12.2000 р., абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми лише у випадку безпідставної відмови від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення. При цьому, безпідставність відмови відповідача від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення позивачем не доведено.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ЖБК "Авіатор-17" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р., рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13 та прийняти нове рішення про відмову в позові.

ПАТ "АК "Київводоканал" також подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р. та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13.

Касаційні скарги позивача та відповідача мотивовані неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2015р. касаційні скарги ПАТ "АК "Київводоканал" та ЖБК "Авіатор-17" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.02.2015 р.

До початку судового розгляду справи представник відповідача скористався своїм правом, передбаченим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.02.2015 р. продовжено строк розгляду вказаних касаційних скарг та відкладено їх розгляд на 16.03.2015 р.

В судове засідання 16.03.2015 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі ПАТ "АК "Київводоканал", просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р. та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13. Проти задоволення касаційної скарги відповідача представник позивача заперечив.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги позивача, просили задовольнити касаційну скаргу ЖБК "Авіатор-17", скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р., рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13 та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом судового розгляду у справі №910/12484/13 є позовні вимоги, обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору на послуги водопостачання та водовідведення №08762/4-11 від 10.12.2000 р. ПАТ "КП "Київводоканал" (постачальник) забезпечує ЖБК "Авіатор-17" (абоненту) постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а останній в порушення умов вказаного договору та Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затверджених наказом Голови Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р., не здійснив належної оплати наданих послуг.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги.

Пунктом 2.2 договору №08762/4-11 від 10.12.2000 р. передбачено, що абонент зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 3.1 даного договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, враховуючи зміст вищенаведених правових норм та положень договору, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що договір №08762/4-11 від 10.12.2000 р. за своєю правовою природою є оплатним договором з надання послуг, а саме, послуг з водопостачання та водовідведення питної води.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з:

- підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням;

- підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;

- об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;

- власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" на споживачів покладений обов'язок своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

За надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ст. 32 вищевказаного закону).

Враховуючи положення наведених правових норм, а також те, що на думку позивача, відповідач в повній мірі не виконав свої зобов'язання з оплати послуг, наданих за договором №08762/4-11 від 10.12.2000 р., ПАТ "КП "Київводоканал" заявлено позовні вимоги про стягнення з ЖБК "Авіатор-17" 397 942 грн. 92 коп. заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, 79 588 грн. 58 коп. штрафу, 1 712 грн. 83 коп. пені, 14 243 грн. 33 коп. 3% річних, 6 996 грн. 24 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що закріплено в ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підтвердження своїх позовних вимог ПАТ "КП "Київводоканал" надано судам попередніх інстанцій акти про зняття показань з приладів обліку, погоджені та підписані відповідачем, розшифровки рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, їх вартість та тарифи, за якими проводилися нарахування, дебетово-інформаційні повідомлення, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача. Вказані докази в їх сукупності досліджені місцевим та апеляційним господарськими судами.

В свою чергу, господарським судом апеляційної інстанції проведено аналіз положень договору на послуги водопостачання та водовідведення №08762/4-11 від 10.12.2000 р., в результаті якого зроблено висновок, що вказаним договором не врегульовані відносини з постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення з неї гарячої води. За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції визнав неможливим встановлення кількості стічних вод, що утворилися внаслідок споживання питної води, витраченої на підігрів. Вказане стало підставою для зменшення стягнутої з відповідача суми основного боргу.

Крім того, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, віднесено неустойку, штраф та пеню.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, місцевий та апеляційний господарські суди визнали доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих послуг, внаслідок чого застосували до спірних правовідносин норми ст.ст. 231, 625 Цивільного кодексу України та задовольнили позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Однак, господарським судом апеляційної інстанції зроблено відповідний перерахунок з урахуванням зменшення суми основного боргу та вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

При цьому, апеляційним господарським судом також відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 20% від несплаченої суми, оскільки позивачем не доведена безпідставність відмови ЖБК "Авіатор-17" від оплати наданих послуг, як це передбачено п. 4.1 договору на послуги водопостачання та водовідведення №08762/4-11 від 10.12.2000 р.

Проте, переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані судові акти у справі №910/12484/13, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарськими судами попередніх інстанцій за відсутності повного і всебічного дослідження всіх фактичних обставин справи прийнято передчасні та необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Так, п. п. 1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, як місцевий, так і апеляційний господарські суди, всупереч вищенаведеним приписам процесуального законодавства, належним чином не дослідили фактичні обставини справи, а саме не встановили об'єм поставленої позивачем відповідачу води у спірний період, а, отже, і не визначили вартість такої води відповідно до встановлених тарифів.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій також не надали належної правової оцінки наданим сторонами розрахункам та контррозрахункам сум заборгованості, які, в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є доказами у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі обставини істотними для правильного вирішення спору по справі №910/12484/13, оскільки саме на них посилаються сторони, як на підстави своїх вимог та заперечень.

Крім того, для встановлення вищевказаних обставин вбачається за необхідне застосування спеціальних знань, а, отже, призначення відповідної судової експертизи.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши всі належні та допустимі докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 вказаного кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до частини першої ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанцій цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/12484/13 скасувати.

Справу №910/12484/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк