ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 908/422/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача третьої особи - Хан І.М., - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.05.2014

у справі№908/422/13-г

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до (третя особаПриазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області - фізична особа-підприємець ОСОБА_7)

про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.02.2013 (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено - на підставі ч.ч.3,5 ст.376 та ст.392 ЦК України визнано за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на споруджену позивачем будівлю закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 62,65м2, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (судді: Склярук О.І., Богатир К.В., Дучал Н.М.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові з тих мотивів, що рішення суду першої інстанції зачіпає права незалученої до участі у справі фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, як єдиного користувача земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.328,331,376,392 ЦК України та ч.3 ст.35 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що судовими рішеннями у справах №908/1628/13 та №5009/3588/12, в розгляді яких позивач участі не брав, не встановлювалися преюдиціальні факти щодо знаходження будівлі закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1" на орендованій третьою особою земельній ділянці, а тому визнання права власності на цю будівлю не порушує прав третьої особи як орендаря землі.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.01.2012р. між Приазовською селищною радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_6 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки №33 (тимчасовий), за умовами п.п.1,2,3 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться по АДРЕСА_1. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0096га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - споруда закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1". 24.01.2012р. договір зареєстровано в Приазовській селищній раді, про що у Книзі реєстрації договорів оренди вчинено реєстраційний запис №33.

Як свідчить декларація про готовність об'єкта до експлуатації (будівля закусочної по АДРЕСА_1), позивачем у ІІІ кварталі 2009р. було зведено одноповерхову будівлю закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 62,65м2, основна площа будівлі 52,72м2, функціональне призначення будівлі: громадське харчування. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрована 28.03.2012р. №ЗП202/2041 Інспекцією державного архітектурного контролю у Запорізькій області. За висновком Мелітопольського відділу Запорізької філії інституту НДУ "Проектреконструкція" від 30.01.2012р. будівля повністю відповідає вимогам надійності та безпечної експлуатації.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 3 та 5 ст.376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Стаття 392 ЦК України надає право власнику майна пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

В обґрунтування того, що відповідач не визнає його права власності, позивач надав до суду рішення Приазовської селищної ради від 29.12.2012 №10 "Про розгляд заяви ОСОБА_6", згідно якого ОСОБА_6 було відмовлено в оформлені права власності на будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташовану по АДРЕСА_1, та рекомендовано звернутися до суду з питання визнання права власності на цю будівлю.

Підставою для відмови стало посилання відповідача на п.8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації та інших речових прав на нерухоме майно від 07.02.2002 №7/5, згідно якого оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявністю документа, що посвідчує право на земельну ділянку та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Крім того, апеляційний суд прийняв до уваги ті обставини, що 03.09.1999р. між Приазовською селищною радою (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_7 (орендар) підписано договір оренди земельної ділянки, згідно розділу 1 якого орендодавець передав в оренду земельну ділянку загальною площею 0,12га із земель загального користування, розташовану у АДРЕСА_2. Зазначена земельна ділянка передавалася в оренду для благоустрою, реконструкції дренажу, розміщення торгівельних місць. В розділі 2 договору зазначено, що його укладено на 20 років та він набирає чинність з моменту його реєстрації в Приазовському районному відділі земельних ресурсів. Вказаний договір зареєстрований у Приазовському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі здійснено запис 03.09.1999р. за №1.

Апеляційна інстанція також врахувала, що між Приазовською селищною радою Приазовського району та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 розглядався спір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.09.1999р. Постановою Донецького апеляційного господарського суду по справі №908/1628/13 від 13.08.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2013, відмовлено у задоволенні позовних вимог Приазовської селищної ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.09.1999р.

Крім того, господарським судом Запорізької області розглядався спір за позовом прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Приазовської селищної ради до приватного підприємця ОСОБА_7 (за участю третіх осіб: Відділу Держкомзему у Приазовському районі, приватного підприємця ОСОБА_9, приватного нотаріуса Приазовського районного нотаріального округу ОСОБА_10) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.09.1999р. Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.11.2012 у справі №5009/3588/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 26.03.2013, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Як встановлено під час розгляду двох вищезазначених справ, на земельній ділянці, яку орендує заявник апеляційної скарги, позивач побудував будівлю закусочної. Незважаючи на цю обставину, місцевий господарський суд не залучив до розгляду справи №908/422/13-г приватного підприємця ОСОБА_7, хоча рішення по цій справі зачіпає її права, як землекористувача земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості.

В даному випадку місцевий господарський суд не врахував того, що рішення по справі зачіпає права фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та не залучив останню до участі у розгляді справи.

Проте, колегія не може погодитися з передчасним висновком апеляційного суду про прийняття рішення стосовно прав фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, не залученої місцевим господарським судом до участі у справі, та обумовлену цим відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 звернулася до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 26.02.2013 в порядку ст.91 ГПК України. За приписами вказаної норми апеляційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, але й особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги фізична особа-підприємець ОСОБА_7 посилалася на вплив судового рішення від 26.02.2013 на її права як єдиного належного користувача земельної ділянки, на якій розташована будівля закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1", що, на думку апелянта, підтверджується договором оренди земельної ділянки від 03.09.1999р. (а.с.27-33 том 1), судовими рішеннями у господарських справах №908/1628/13 та №5009/3588/12, а також постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.02.2013 у адміністративній справі №0870/7395/12 (за участю фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, Приазовської селищної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6).

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, передумовою для визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва на підставі ч.3 ст.376 ЦК України є надання земельної ділянки у встановленому порядку позивачу під уже збудоване ним нерухоме майно.

В свою чергу, обов'язковими передумовами для визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва на підставі ч.5 ст.376 ЦК України є, по-перше, наявність у позивача статусу законного власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано об'єкт, а по-друге, це не повинно порушувати прав інших осіб.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, спірний об'єкт нерухомості споруджено заявником на земельній ділянці площею 0,0096га, яка передана йому в оренду відповідачем на умовах договору оренди від 01.01.2012, доказів визнання недійсним якого з матеріалів справи не вбачається та відповідачем і третьою особою не доведено. Крім того, спірна будівля введена в експлуатацію у встановленому порядку, що підтверджується декларацією №ЗП202/2041 про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою 28.03.2012р. Інспекцією державного архітектурного контролю у Запорізькій області, тобто з дотриманням вимог п.2 ч.2 ст.331 ЦК України, згідно яких у разі, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва в розумінні ч.3 ст.376 ЦК України.

В основу ж оскаржуваної постанови покладено висновок суду апеляційної інстанції про те, що під час розгляду справ №908/1628/13 та №5009/3588/12 встановлено, що на земельній ділянці, яку орендує заявник апеляційної скарги, позивач побудував будівлю закусочної, що, в свою чергу, зачіпає права третьої особи як землекористувача.

Колегія вважає, що вказаний висновок апеляційного суду ґрунтується на неправильному застосуванні імперативної норми ч.3 ст.35 ГПК України (в редакції, чинній з 08.05.2014р.). Так, згідно з ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Адже, в дійсності, судовими рішеннями у справах №908/1628/13 та №5009/3588/12 (позивач не був їх учасником) не встановлювалися преюдиціальні обставини знаходження будівлі закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1" на орендованій третьою особою земельній ділянці, оскільки відповідні вказівки у згаданих рішеннях відсутні.

Водночас, як вбачається з належним чином засвідченої копії постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 11.02.2013 у адміністративній справі №0870/7395/12 (за участю фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, відділу Держкомзему У Приазовському районі Запорізької області, Приазовської селищної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 - а.с.37-41 том 2), вказаною постановою задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та визнано неправомірними дії відділу Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області щодо визначення та присвоєння кадастрового номеру 2324555100:09:070:0019 земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка орендується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на підставі тимчасового договору оренди №33 від 01.01.2012.

Цією постановою, яка набрала законної сили та доказів скасування якої матеріали справи не містять, з посиланням на судові рішення у господарських справах №5009/3588/12 та №5009/3272/12 зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_7 на підставі договору оренди від 03.09.1999р. правомірно користується земельною ділянкою площею 0,12га, розташованою по АДРЕСА_2.

Проте, касаційна інстанція не може прийняти до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу посилання третьої особи на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.02.2013 (а.с.37-41 том 2) в якості носія преюдиціальних обставин з огляду на те, що, по-перше, як роз'яснено в абзацах 1,3,5 п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у скасованих судових рішеннях (а в разі часткового скасування таких рішень - у скасованих їх частинах).

Таким чином, не можна ототожнювати факти в розумінні ст.35 ГПК України та вміщені у вказаній постанові оціночні судження (висновки) адміністративного суду про правомірне користування третьої особи орендованою земельною ділянкою. Тим більше, що позивач не оспорює та не заперечує права фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 як землекористувача.

По-друге, в обґрунтування своїх висновків Запорізький окружний адміністративний суд частково послався на рішення господарського суду Запорізької області від 31.10.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.12.2012 у справі №5009/3272/13, які скасовані постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2013, а тому зазначені у цих рішеннях обставини не мають преюдиціального значення.

Отже, вищевказаними судовими рішеннями у справах №908/1628/13, №5009/3588/12 та №0870/7395/12 не встановлено фактів спорудження позивачем спірного об'єкта нерухомості саме на орендованій третьою особою земельній ділянці як таких, що мають преюдиціальне значення, тобто не підлягають доведенню при розгляді даної справи.

Наведене не виключає достатність підстав вважати недоведеним порушення прав фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 як орендаря земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомості.

Як роз'яснено в п.5.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Відтак, касаційна інстанція враховує, що апеляційний суд, керуючись приписами ст.ст.91,101 ГПК України, спочатку мав би достеменно встановити обставини щодо вирішення судом першої інстанції питання про права та обов'язки незалученої до участі у справі фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, а, в подальшому, здійснивши апеляційний перегляд справи, мав би підстави для перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В порушення приписів ст.ст.35,43,101,105 ГПК України апеляційним судом належним чином не відхилено та не спростовано твердження позивача про те, що визнання права власності на самочинно споруджену будівлю закусочної "ІНФОРМАЦІЯ_1" не порушує прав третьої особи як землекористувача.

Отже, наведене вище вимагає саме від суду апеляційної інстанції достеменно встановити, чи порушувалися права фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 первісним судовим рішенням та чи вирішувалися судом першої інстанції питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.35,43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, оскільки ним розглянуто апеляційну скаргу особи, незалученої до участі в справі місцевим господарським судом, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

При цьому, касаційна інстанція враховує, що, у зв'язку з набранням з 20.08.2014р. чинності Законом України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 №28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд господарських справ, підлягаючих перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом, здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі №908/422/13-г скасувати з передачею справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун