ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 903/763/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -Мітічкін А.С., Найденко І.О.,

відповідача -Шестаков Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Золотий екватор"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.12.2014

у справі№903/763/14

за позовомДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"

доТОВ "Золотий екватор"

про стягнення 122427,37 грн. пені та 76952,57 грн. штрафу

встановив:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2014 (суддя Слободян П.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (судді: Гулова А.Г., Маціщук А.В., Петухов М.Г), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ТОВ "Золотий екватор" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.253,254,551,599 ЦК України, ст.233 ГК України та ст.ст.43,83,101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що позивачем невірно визначено останній день прострочення виконання відповідачем зобов'язання, внаслідок чого пеня нарахована за день фактичної поставки товару та період прострочення обчислено неправильно, що впливає на обґрунтованість розрахунку розміру пені. Крім того, заявник вказує на необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної неустойки на 90% від заявленої до стягнення суми, посилаючись на свій важкий фінансово-економічний стан та непомірно велику суму неустойки.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 114260,58 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до Рівненського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

23.05.2013р. між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ТОВ "Золотий екватор" був укладений договір поставки №11-16-1-13-1233 (а.с.20-24), згідно п.1.1 якого відповідач зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі поставити світлі паливно-мастильні матеріали для ВП ЗАЕС, ВП РАЕС, ВП ХАЕС, ВП ЮУАЕС, ДП "НАЕК "Енергоатом", а позивач зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно п.п.1.2,5.1,5.4 цього договору найменування одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціни і строки поставки зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Строк поставки продукції зазначений в специфікаціях. Допускається дострокова поставка та поставка партіями. Датою поставки вважається дата накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Відповідно до п.7.2 договору поставки №11-16-1-13-1233 від 23.05.2013 за порушення строку поставки продукції відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. За прострочення поставки продукції понад 30 днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.

За порушення відповідачем строків поставки продукції позивачем нарахована передбачена договором неустойка (штраф та пеня): специфікація №3 - 837,51 грн. пені, специфікація №4- 89045,60 грн. пені, 54690,47 грн. штрафу, специфікація №5 - 1489,41 грн. пені, специфікація №6 - 476,43 грн. пені, специфікація №7 - 1532,71 грн. пені, специфікація №8 - 20878,92 грн. пені, 22262, 10 грн. штрафу, специфікація №10 - 8166,79 грн. пені, всього - 122427,37 грн. пені та 76952,57 грн. штрафу, а разом неустойка становить 199379,94 грн.

Претензія позивача від 20.06.2014р. №5882/51 про сплату неустойки в сумі 199379,94 грн. залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст.526,629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 та ч.1 ст.612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, згідно специфікацій №№3,4,5,6,7,8 продукція підлягала поставці поквартально рівними частинами, з правом дострокового постачання, тобто поквартальній поставці підлягала продукція вартістю: специфікація №3 п.1 - 1501589,20 грн.; специфікація №4 п.1 - 286800 грн., п.3 - 495844,00 грн.; специфікація №5 п.2 - 1214273,82 грн.; специфікація №6 п.1 - 2339571 грн.; специфікація №7 п.3 - 2977565,16 грн.; специфікація №8 п.1 - 184508 грн., п.3 - 113776 грн., п.4 - 19746 грн.

Згідно п.1.2 специфікації №10 продукція вартістю 1452480 грн. підлягала поставці протягом 30 календарних днів від дати укладення договору (додаткова угода №2 від 31.12.2013р.) тобто до 31.01.2014р.

Відповідно до ч.2 ст.254 ЦК України до строку, що визначений півроком або кварталом року застосовується правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Таким чином, з огляду на те, що у договорі поставки, укладеному сторонами у другому кварталі 2013р. - 23.05.2013р. (специфікації №3,4,5,6,7,8) визначено терміни поставки - "поквартально рівними частинами, з правом дострокового постачання", продукція згідно вказаних специфікацій підлягала поставці рівними частинами, починаючи з другого кварталу 2013р. Відтак, останнім днем поставки у другому кварталі було 30.06.2013р., у третьому кварталі - 30.09.2013р., у четвертому кварталі - 31.12.2013р.

Таким чином, у зв'язку з простроченням поставки продукції у другому, третьому та четвертому кварталах 2013р. відлік терміну прострочення слід рахувати з 01.07.2013р., з 01.10.2013р. та з 01.01.2014р. відповідно.

Позивачем нарахована неустойка за прострочення поставки продукції у другому кварталі - з 24.08.2013р., у третьому кварталі - з 26.11.2013р., відповідно до дати поставки, що не є порушенням, оскільки нарахування неустойки є його правом, а не обов'язком, тобто позивач вправі нарахувати неустойку за менший термін прострочення.

За наведених обставин, апеляційний суд визнав правомірними позовні вимоги ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення з ТОВ "Золотий екватор" 122427,37 грн. пені та 76952,57 грн. штрафу.

Колегія погоджується з правильним висновком апеляційної інстанції про неправомірність відліку скаржником поквартального строку з моменту укладення договору поставки від 23.05.2013 та обумовлене цим помилкове бачення ним 27.08.2013р. в якості початку терміну прострочення виконання зобов'язання за І квартал 2013р., оскільки згідно імперативних приписів ч.2 ст.254 ЦК України, які не містять договірних застережень, до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому, відлік кварталів ведеться з початку року. Відтак, доводи скаржника з цього приводу ґрунтуються на безпідставному довільному тлумаченні умов договору поставки без врахування положень ч.2 ст.254 ЦК України.

Касаційна інстанція також враховує, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо правомірності нарахування позивачем та стягнення 76952,57 грн. штрафу за прострочення терміну поставки товару понад 30 днів на підставі абзацу 3 ч.2 ст.231 ГК України.

Водночас, колегія відхиляє твердження скаржника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної неустойки на 90% від заявленої до стягнення суми, посилаючись на свій важкий фінансово-економічний стан та непомірно велику суму неустойки, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право місцевого господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 розділу ХІ (Вирішення господарських спорів у першій інстанції) Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Разом з тим, згідно імперативних вимог ст.ст.1115,1117 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту приписів ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83, ч.ч.1,2 ст.101, ст.ст.1115,1117 ГПК України повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають саме суди першої та апеляційної інстанцій, які на відміну від касаційної інстанції, наділені правом на встановлення таких обставин, як-от: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо); інші інтереси сторін, що мають істотне значення; відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов'язання; розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним), оскільки саме ці обставини можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Колегія враховує, що апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи достеменно встановив відсутність передбачених ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України виняткових підстав для зменшення розміру підлягаючої до стягнення суми неустойки на 90% з тих мотивів, що, по-перше, складний фінансово-економічний стан товариства не є винятковою обставиною зважаючи на ведення товариством підприємницької діяльності на власний ризик. По-друге, пеню за прострочення поставки продукції у другому кварталі 2013р. позивач нарахував з 24.08.2013р., тоді як вправі був нарахувати з 01.07.2013р., за прострочення поставки у третьому кварталі 2013р. - з 26.11.2013р., тоді як вправі був нарахувати з 01.10.2013р., тобто заявлено до стягнення пеню не за весь період прострочення поставки товару, а за менший період.

Як роз'яснено в абзаці 2 п.1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

За таких обставин, касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 8166,79 грн., нарахованої за прострочення поставки товару за специфікацією №10 (додаток №2 до додаткової угоди №2 від 31.12.2013 до договору поставки від 23.05.2013 №11-16-1-13-1233, якою чітко встановлено 30-денний термін поставки від дати укладання даної додаткової угоди, так як позивачем та судом першої інстанції не допущено неправильностей як у визначенні періоду прострочення виконання зобов'язання, так і в розрахунку розміру пені в цій частині.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду в частині стягнення 114260,58 грн. пені, нарахованої за прострочення поставки товару за специфікаціями №№3,4,5,6,7,8, що є додатками №№3,4,5,6,7,8 до договору поставки від 23.05.2013 №11-16-1-13-1233 (а.с.27-32), з огляду на таке.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, за змістом ст.ст.599,612 ЦК України день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

В порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено та не спростовано наведені у апеляційній скарзі посилання відповідача на те, що позивачем невірно визначено останній день прострочення виконання відповідачем зобов'язання, внаслідок чого пеня за прострочення поставки товару за специфікаціями №№3,4,5,6,7,8 до договору поставки від 23.05.2013 №11-16-1-13-1233 була нарахована кредитором за день фактичної поставки товару та період прострочення обчислено неправильно, що загалом впливає на обґрунтованість розрахунку розміру пені (а.с.115).

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо встановлення дійсного розміру пені, нарахованої за специфікаціями №№3,4,5,6,7,8 до договору поставки від 23.05.2013 №11-16-1-13-1233, та підлягаючого до стягнення, з проведенням її обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, оскільки ним під час апеляційного перегляду справи залишено поза увагою доводи відповідача щодо часткового невірного визначення позивачем періоду нарахування пені та розрахунку її розміру, які не були предметом оцінки місцевого господарського суду, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови в частині позовних вимог про стягнення 114260,58 грн. пені та передачі справи на новий розгляд в цій частині до Рівненського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Золотий екватор" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі №903/763/14 скасувати в частині позовних вимог про стягнення 114260,58 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до Рівненського апеляційного господарського суду.

В решті позовних вимог постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун