Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» на рішення Іршавського районного суду від 28 січня 2015 року по справі за позовом ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» до ОСОБА_3, третя особа - ПАТ «Ві ЕС Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» (далі - Товариство) звернулося в суд з даним позовом посилаючись на те, що 04.09.2008 року між відповідачем та ПАТ «Фольксбанк» (далі - Банк) був укладений кредитний договір № КF52037.

Згідно умов цього договору Банк надав відповідачу кредит в розмірі 12597 доларів США (61095,45 грн.) строком на сім років, а позичальник зобов'язався сплатити Банку проценти в розмірі 12 % річних та здійснювати повернення кредиту щомісячно частинами в сумі не менше 149,61 доларів США до 03.09.2015 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за цим кредитним договором 05.09.2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір застави рухомого майна. За цим договором ОСОБА_3 передала Банку (заставодержателю) у заставу належній їй на праві власності автомобіль марки «CHEVROLET», моделі LACETTI NF486, 2008 року випуски, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1.

23 лютого 2012 року Банк відступив право вимоги Товариству в тому числі і щодо зобов'язань ОСОБА_3

Відповідач належним чином вимоги кредитного договору не виконує, у зв'язку з цим у неї станом на 24.07.2014 року виникла перед Товариством заборгованість в розмірі 101351,2 грн., з яких: 91149,49 грн. - основний борг; 8401,71 грн. - відсотки; 1800 грн. - штрафні санкції.

Посилаючись на дані обставини, положення кредитного договору і договору застави, а також на норми ЦК України та Закону України «Про заставу» позивач просив стягнути з відповідача на користь Товариства 101361,2 грн. заборгованості за кредитним договором та звернути стягнення та предмет застави - автомобіль, який належить відповідачу, шляхом надання дозволу Товариству продати автомобіль будь-якій особі за ціну визначену на момент реалізації, а кошти від реалізації скерувати для погашення заборгованості відповідача.

Рішенням Іршавського районного суду від 28 січня 2015 року у задоволенні позову Товариства відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності представника третьої особи, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Заслухавши представників апелянта ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від встановленого кредитним договором остаточного строку повернення кредиту (03.09.2015 року) умовами цього договору обумовлено порядок погашення кредиту щомісячними платежами. Відповідач останній платіж з погашення кредиту здійснила у травні 2011 року, а Товариство звернулося в суд з позовом про стягнення заборгованості лише у вересні 2014 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності. У зв'язку з цим, на думку суду, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи встановлено, що 04.09.2008 року між відповідачем та ВАТ «Електрон Банк», який в подальшому був перейменований в ПАТ «Фольксбанк», а далі в ПАТ «Ві ЕС Банк» (далі - Банк) був укладений кредитний договір № КF52037. Згідно умов цього договору Банк надав відповідачу для купівлі автомашини кредит в розмірі 12597 доларів США (61095,45 грн.) строком на сім років, а позичальник зобов'язався сплатити Банку проценти в розмірі 12 % річних та здійснювати повернення кредиту щомісячно частинами в сумі не менше 149,61 доларів США до 03.09.2015 року.

Грошові зобов'язання між сторонами виникли в іноземній валюті, що узгоджується з нормами Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 5), Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 19, ч. 1, 2 ст. 47, ст.ст. 49, 55), ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за цим кредитним договором 05.09.2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір застави рухомого майна. За цим договором ОСОБА_3 передала Банку (заставодержателю) у заставу належній їй на праві власності автомобіль марки «CHEVROLET», моделі LACETTI NF486, 2008 року випуски, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Також встановлено, що відповідач належним чином вимоги кредитного договору не виконує, у зв'язку з цим у неї станом на 24.07.2014 року виникла заборгованість в розмірі 101351,2 грн., з яких: 91149,49 грн. - основний борг; 8401,71 грн. - відсотки; 1800 грн. - штрафні санкції.

23 лютого 2012 року між Банком і Товариством був укладений договір про відступлення права вимоги, в тому числі і щодо кредитного договору № КF52037 та договору застави, укладених між Банком та ОСОБА_3 04.09.2008 року та 05.09.2008 року відповідно.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір відступлення права на сьогоднішній день чинний і щодо нього, згідно ст. 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256, 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як встановлено колегією суддів, обставиною, яка стала підставою для звернення 12.09.2014 року Товариства до суду з позовом про дострокове повернення кредиту виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: припинення нею з червня 2011 року передбачених договором виплат з погашення чергового платежу за кредитом (а.с.40).

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до змісту ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (у справі, що розглядається - 03.09.2015 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Дійсно відповідач ОСОБА_3 останній платіж з погашення кредиту здійснила у травні 2011 року, а Товариство звернулося в суд з позовом про стягнення заборгованості у вересні 2014 року.

Оскільки умовами кредитного договору (пункт 1.2) установлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З наведеного видно, що Товариство при зверненні до суду пропустило строк позовної давності, щодо платежів, які мала зробити відповідач до вересня 2011 року.

Разом з тим відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Встановлено, 09.09.2011 року ОСОБА_3 зверталася в суд з позовом до ПАТ «Фольксбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Справа в судах розглядалася до 22.05.2012 року

У позовній заяві ОСОБА_3 та в судових засіданнях її представник зазначали, що виконавчий напис від 07.06.2011 року про звернення на її автомашину не відповідає вимогам договору застави, а кінцевий термін повернення кредиту ще не настав.

Рішенням Іршавського районного суду від 16.11.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22.05.2012 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким виконавчий напис від 07.06.2011 року про звернення стягнення на автомобіль «CHEVROLET» визнано таким, що не підлягає виконанню.

Дану обставину колегія суддів вважає дією відповідача, що свідчить про визнання нею свого боргу перед кредитором і дана дія перервала позовну давність.

Тому позов Товариства до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору підлягає до задоволення.

Відповідно є доведеною і вимога про звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду.

Відповідно до умов договору застави укладеного між Банком та ОСОБА_3 (розділу 4 «Про порядок звернення стягнення на предмет застави») заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов кредитного договору. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду. На вимогу заставодержателя реалізація предмета застави, на який звернуто стягнення, здійснюється державним виконавцем або будь-яким іншим способом на вибір заставодержателя (пункти 4.1, 4.2, 4.3).

Суд першої інстанції на дані обставини та норми закону уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у позовові за пропуском позовної давності.

Колегія суддів вважає, що вищенаведена невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому зі ОСОБА_3 на користь Товариства підлягає стягненню 2027 грн. 02 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду від 28 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» 101351 (сто одну тисячу триста п'ятдесят одну) грн. 20 коп. заборгованості за кредитним договором.

В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки «CHEVROLET», моделі LACETTI NF486, 2008 року випуски, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, шляхом надання дозволу ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» продати автомобіль будь-якій особі за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ під час продажу автомашини. Надати право ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» зняти автомашину з обліку в органах МРЕВ ДАІ України, виготовити та отримати дублікат реєстраційних документів на даний автомобіль та здійснити або виконати інші дії необхідні для продажу предмета застави.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» 2027 грн. 02 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: