АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2832/15 Справа № 2-130/11 Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д.І. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, товариства з обмеженою відповідальністю "НТЗ Сільгоспромтехстрой", ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Новомосковське районне комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", відділ Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, скасування реєстрації права власності, визнання права користування земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЗ Сільгоспромтехстрой", ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом (том 1 а.с.3-4).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, встановлено, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті дружини ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнано за ОСОБА_5 право власності на жилий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_6 (том 1 а.с.24-25).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2008 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами (том 1 а.с.38).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер (том 1 а.с.111).

У січні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з неодноразово уточненим позовом до Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой", ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, скасування реєстрації права власності, посилаючись на те, що її матері ОСОБА_7 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1

Зазначала, що 04 серпня 1998 року вона уклала договір довічного утримання зі своєю матір'ю ОСОБА_7 та вітчимом ОСОБА_6, відповідно до якого в її власність був переданий вказаний вище житловий будинок. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3

Спадщина на житловий будинок не відкривалася, проте брат померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5, скориставшись тим, що вона проживає за межами України, звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок, після чого продав даний будинок ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой", а 05 жовтня 2008 року ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой" продало цей будинок ОСОБА_3

Посилаючись на те, що Третейський суд при товарній біржі "Дніпропетровськфорвард" ухвалив рішення, яким договір купівлі-продажу спірного житлового будинку визнав дійсним та те, що Орлівщинською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області 06 лютого 2009 року було прийнято рішення №37-22\5 про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,230 га, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ №915902, просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 12 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой"; визнати незаконним та скасувати рішення Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №37-22/5 від 06 лютого 2009 року про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2300га по АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати державний акт серії ЯЖ№915902 від 24 червня 2009 року на право приватної власності на землю; визнати за нею право користування земельною ділянкою в розмірі 0,2300га; скасувати державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_3 на будинок та земельну ділянку.

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ТОВ "НТЗ Сільгоспромтехстрой", ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем, обґрунтовуючи тим, що він у встановленому законом порядку придбав будинок АДРЕСА_1, а в подальшому приватизував земельну ділянку та отримав державний акт на землю, а тому просив суд постановити рішення, яким визнати його добросовісним набувачем спірного житлового будинку та визнати за ним право власності на земельну ділянку.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до вимог ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Орлівщинською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, 02 листопада 1979 року ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_1 (том 1 а.с.10?11).

04 серпня 1998 року позивач ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання зі своєю матір'ю ОСОБА_7 та вітчимом ОСОБА_6, відповідно до якого в її власність переданий житловий будинок АДРЕСА_1. Договір довічного утримання посвідчений Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області (том 2 а.с.11).

За положеннями п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції 2004 року, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до ст.425 ЦК України, в редакції 1963 року, який був чинний на час укладення договору довічного утримання, одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Норми ЦК України в редакції 1963 року не містили обов'язку реєстрації права власності.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_5, визнано за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3

11 квітня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, судом винесена ухвала про накладення арешту на спірний житловий будинок.

12 квітня 2008 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_10, згідно з яким він продав ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой" спірний житловий будинок (том 2 а.с.12).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2008 року рішення Новомосковського міськрайонного суду від 19 березня 2008 року було скасовано за нововиявленими обставинами (том 1 а.с.38).

05 жовтня 2008 року ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой" продало ОСОБА_3 спірний житловий будинок, не посвідчивши зазначений договір купівлі-продажу нотаріально.

12 листопада 2008 року Третейський суд при товарній біржі "Днепрофорвард" ухвалив рішення, яким угода купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладена 05 жовтня 2008 року між ТОВ "НТЗ Сільгосппромтехстрой" і ОСОБА_3, була визнана дійсною, за ОСОБА_3 визнано право власності на зазначений житловий будинок.

Пунктом 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07 лютого 2014 року визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387,388 ЦК). Якщо в такій ситуації пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387,388 ЦК.

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Цивільним кодексом України у главі 29 передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми статей 387,388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа цим ним.

Як роз'яснив пленум Верховного Суду України в п.10 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч.2). Відмова від звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3).

Таким чином, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст.4 ЦПК).

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що поставивши питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 квітня 2008 року позивач обрала невірний спосіб захисту своїх порушених прав.

Основним конституційним принципом набуття права власності або користування на землю є законність, адже земля - основне національне багатство, перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування лише здійснюють права власника від імені Українського народу.

Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним та скасування рішення Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 06 лютого 2009 року за №37-22/5, визнання недійсним державного акту серії ЯЖ№915902 на право приватної власності на землю суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність порушень при виданні державного акту, оскільки позивачем на надано належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка була надана у користування ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Посилання в апеляційній скарзі на те, що довідкою Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 28 грудня 2011 року за №1019 підтверджується знаходження в користуванні ОСОБА_7 спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає хибними, так як земельне законодавство України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.

Доводи апеляційної скарги на те, що суд не зміг визначитися в чому полягає порушене право позивача не відповідає вимогам законодавства та не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають дійсності.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта є також хибними, а тому колегією суддів не приймаються до уваги, так як зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального закону.

В іншій частині рішення не переглядалося, оскільки оскаржене не було.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.